Мандруючи стежками міфів, ми опинились у Давній Греції. «Прекрасна земля Еллади, прекрасні її квітучі долини, її гори в зеленім клечанні лісів, звідки весело мчать дзюркотливі струмки, зливаючись далі и річки, що несуть свої прозорі хвилі до лазурової морської безодні. Такою постає стародавня батьківщина греків у переказаному Катериною Гловацькою міфі про велетня Тіфона. Благодатна грецька земля дала світові народ з живою уявою і величезним літературним талантом, який відображено в багатій міфології. Відомий український літературознавець Андрій Білецький зазначає: «У грецьких міфах відбилися різні нездійсненні для тих давніх часів мрії людства: приборкання стихійних сил природи (подвиги Геракла, Персея, Тесея), освоєння далеких земель і морів (подорож аргонавтів і мандри Одіссея), опанунання повітряного простору (Дедал та Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть над самою смертю (міф про сина Аполлона, божественного лікаря Асклепія)». Давньогрецькі міфи вражають силою фантазії і величчю думки. Чимало людей з різних країн вважають їх знання обов'язковою складовою власної освіченості.
Міфічні історії про походження світу знаходимо і в Біблії — стародавній пам'ятці культури. Слово "Біблія" в перекладі з грецької мови означає "книжки" (звідси й бібліотека — місце для збереження книжок). Біблія — це зібрання багатьох книг, які протягом тисячі років у різних місцях писали різні люди. Книга книг (так ще називають Біблію) складається з двох частин — Старого Заповіту та Нового Заповіту. Перша частина (Старий Заповіт) містить оповіді про створення неба, землі, перших людей і тварин.
У міфі йдеться про смерть чоловіка, якого звали Яма. Він був сином Вівасвата й уважався першим смертним чоловіком на землі, а після смерті став володарем царства смертних, богом смерті. У формі міфу давні індуси намагалися пояснити існування дня і ночі, життя і смерті, а також такого важливого для людей поняття, як час.
"У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори,- і величезне яйце розкололось. Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу..." (з давньокитайського міфу)
Вітання усім. Цього разу пропоную дві притчі, які я збирала в межах фольклорної практики на першому курсі. Носії чесно зазначили, що оповідки не побутують у їхній місцевості, а прочитані десь колись у якихось книжках. Тим не менше, цей фольклор заслуговує на увагу.
У цьому циклі статей-досліджень відомої майстрині-писанкарки Ірини Михалевич читаймо:
Українські традиції. Історія та символіка писанки
Про історію писанки - дослідження
Аспекти семантики кольору (тези)
"Писанка "Клиння". Червоно-чорний лабіринт
Червоно-чорна бессарабська писанка
Писанка "Юрдана" з колекції Володимира Ястребова
Історія колекції писанок Володимира Ястребова
Пелагея Литвинова-Бартош і традиційні писанки Сумщини (історія та символіка писанки)
"У ті часи, коли земля відділилася від неба, були на ній гори, ріки, трава та дерева і навіть птахи й звірі, комахи та риби, але не було жодної людини, і тому світ був простим тихим. По землі бродив великий дух Нюйва. В серці Нюйва відчувала страшенну самотність і розуміла, що для того, аби оживити землю, чогось бракує. Якось Нюйва присіла на березі ставка, зачерпнула долонею жовтої глини, змочила її водою і, дивлячись на своє відображення у ставку, виліпила щось схоже на маленьку дівчинку. Поставила її на землю, і раптом — о дивої — ця мапенька фігурка ожипа, закричала «уа-уа» і почала радісно підскакувати. І Нюйва дала їй ім'я Шень — що значить людина..." (з древньокитайського мифу)
"Вийшов з дому Еак і побачив тих самих людей, які йому щойно привиділись у віщому сні. Розчулено подякував егінський володар своєму великому батькові і з радістю став ділити поміж людьми землю й оселі, а вони щиро вітали його за справедливість і ласку. Після смерті першого володаря Егіни йому на шану щороку відбувалися на острові великі свята — еакії, де молодь виступала в різних змаганнях, виявляючи силу і мужність. А Зевс зробив свого мудрого, справедливого сина суддею у підземному царстві тіней, де Еак править суд разом із іншими Зевсовими синами — Міносом і Радамантом." (з давньогрецького міфу)
"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)
Еліна Іванівна Заржицька — письменниця, журналістка, громадська діячка, членкиня НСПУ та НСЖУ. Здобула освіту в Національному гірничому університеті, Дніпропетровському обласному інституті патентознавства. Членкиня журі Міжнародного фестивалю дитячого мистецтва "Чарівна книжка", Всеукраїнської літературної премії ім. Олександри Кравченко (Девіль), Всеукраїнського конкурсу творчої молоді "Літературна надія Дніпра 2013", обласного літературного конкурсу "Молода муза". Керівниця секції літератури для дітей та юнацтва "Джерело" при ДОО Національної спілки письменників України. Авторка та керівниця проекту "Аудіокнига "Письменники Дніпропетровщини – шкільним бібліотекам" (2012) разом із Наталією Дев’ятко і Фіделем Сухоносом. Редакторка-упорядниця електронної книги – збірника творів дніпропетровських письменників – екологічної читанки для дітей "Наш кращий друг – природа" (2013). Переможниця міжрегіонального конкурсу "Письменники-малюкам" (1997, Одеса), нагороджена особливою відзнакою Журі Третього Всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси "Відродимо забутий жанр" (2010, Київ).
"Від Пляшевої до Берестечка й Острова - широке поле. Влітку 1651 року тут лютувала битва, що вписала героїчну й трагічну сторінку в історію нашого народу. І хоча тоді доля відвернулася від України, та військо під проводом Богдана Хмельницького вкрило себе невмирущою славою..." (Євген Шморгун)
"Сварог був дуже працелюбний, завжди зайнятий ділом бог-коваль. Бачив Сварог із небесної висі, як тяжко люди працюють, щоб роздобути собі хліб щоденний. Бачив, що їхній труд, їхні старання далеко не завжди винагороджуються так, як це годилося б. І захотілося йому полегшити їхню працю. Отож і послав він людям на землю кліщі та навчив їх своєму ковальському ремеслу. Насамперед показав, як викувати плуг і як ним орати землю. Хлібороби, які доти дряпали свої нивки дерев’яними мотиками, почали збирати у кілька разів більші врожаї пшениці та ячменю. А коли на хліборобів напали із диких степів кочові племена, Сварог навчив, як захиститися від зайд. Він відкрив ковалям тайну кування мечів і броні..." (Євген Шморгун)
"«Піди туди — невідомо куди, принеси таке — невідомо яке»,— загадують героям у казках. І коли сміливці зрештою приносять те, що від них зажадали, ми навіть не дуже дивуємося: адже у казці все збувається. Інша річ, коли таке трапляється в житті. Ми ходили туди — хтозна й куди, шукали таке — ледь відомо яке. І ніяк напасти на нього не могли. Бо шукали рослину, знайти яку хіба що трохи легше, ніж цвіт папороті. Так-от, націлилися ми на зозулині черевички, або, як їх у науці називають, венерині черевички..." (Євген Шморгун)
"... І мовив угорський король польському: "Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме." Давно це було... Відтоді сотні разів вороги завойовували наш край, але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу." (Євген Шморгун)
У цьому міфі знайшли відтворення уявлення давніх єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і зла. Силу світла уособлює Ра, а силу зла — змій Апоп. Прийом антитези увиразнює основну думку давньої оповідки, де присутній Ніл як традиційний образ єгипетської міфології.
Єгипетська міфологія почала формуватися в IV тис. до н. е. Міфи давніх єгиптян були пов’язані з віруваннями людей. У кожній провінції вірили у своїх богів і по-різному пояснювали світ і все, що існує довкола. Так, в одній частині Стародавнього Єгипту люди вважали, що землю оточують і підтримують гори, населені богами й велетнями, а довкола них бігає сонячний осел, що тікає від змія — ночі. В інших землях світ уявляли великим кільцем океану, а води Нілу начебто впадають у нього. Існує чимало міфів, пов’язаних із Нілом, адже він визначав усе життя єгиптян.
Фольклорні твори, представлені у цьому розділі, – легенди, притчі, народні пісні.
Трійця відзначається на сьомий тиждень після Великодня ще називається Зеленими святами.
Зілля в свято приймає
На відправі освячення –
Бог у зілля вселяє
Особливе призначення.Після Божої служби –
Всі до гаю скоріше...
І поринемо дружно
В свято найвеселіше.Під прикрашеним колесом
На найвищім з дубів
Той, хто славиться голосом,
Вже затягує спів.
"Ці чудові пахучі квіти цвітуть навесні ледь не в кожному квітнику. Давні греки склали про них гарну сумну легенду. Вона оповідає, що Нарцис був сином річкових божеств. Йому напророкували, що він житиме довго, якщо не побачить свого відображення. Це було неважко: зроблені з металу дзеркала тоді ще траплялися вкрай рідко. Нарцис виріс красенем, усі дівчата закохувалися в нього, проте він любив тільки полювання. Через його байдужість німфа Ехо висохла з горя, і від неї зостався лиш голос. Одного разу на полюванні Нарцис нахилився до джерела, щоб напитись, і раптом побачив своє віддзеркалене обличчя. Власна врода так вразила юнака, що він не зміг відійти від потічка і навіки застиг над ним, милуючись собою. Так і перетворився на чудову квітку..." (Зірка Мензатюк)
"З глибини століть дійшла до нас цікава бувальщина, записана в одному з літописів. Князь Володимир Мономах узяв у полон малого сина половецького хана і тримав у себе як запоруку, що хижі степовики не нападатимуть на Русь. Ханське дитя виросло в златоглавому Києві, у княжому палаці, оточене зручностями й шаною, і його вже не вабило кочове життя. Коли Володимир помер, хан послав по сина свого найкращого співця Ора. Але ні половецькі пісні, ні вмовляння не зворушили юнацького серця. Той волів залишатися в Києві. Тоді як останній засіб старий співець дістав з-за пазухи пучок євшану. Густий запах - аромат степу - розлився в княжій горниці... В одну мить він збудив те, чого не збудили ні слова, ні спів. "Краще у своїй землі кістьми лягти, ніж у чужій славним бути!" - зі сльозами вигукнув ханський син. "І прийшов до своєї землі. Від нього походив Кончак, що розтрощив Посулля, ходячи пішки з кітлом на плечах", - завершує свою оповідь літописець..." (Зірка Мензатюк)
