"То не чорні хмари над Богуславом стояли, то турки-яничари на місто напали, людям руки путами в’язали і гнали їх у далеку землю турецьку, в тяжку неволю. Спіймали й дівчину-білявку, попівну Марусю Богуславку. Вродлива, справжня красуня була Маруся. Тож, коли її в Стамбулі на базарі продавали, вподобав її багатий паша турецький. "Не годиться таку пишну квітку важкою каторгою в’ялити, візьму її до свого дому, скажу її виховати в мусульманській вірі та в звичаях турецьких, туркенею стане, за дитину мені буде." Купив паша Марусю, у свою палату привів, у турецьку одежу зодягнув і найняв учителів, щоб дівчинку по-своєму вчили, щоб її потурчили-побусурменили. І пильнували вчителі, щоб вона українського слова не чула, хреста не бачила, щоб не до Христа, а до Аллаха молилася. Але дівчинка глибоко в серці, мов чарівний образок, носила спогад про рідний край — про чудовий краєвид із сріблистою рікою, крутими скелястими берегами й білими хатками у вишневих садках..." (Роман Завадович)
Тисячу років перебували в забутті найстародавніші духовні скарби українського народу — міфи й легенди дохристиянської доби. Пропонована книжка відомого письменника, літературознавця і лінгвіста, краєзнавця і етнографа в певній мірі відроджує величний пантеон міфічних героїв і персонажів, що їх створила поетична уява праукраїнців. Словник, як своєрідне одкровення про наших давніх предків, стане в пригоді кожному, хто прагне зазирнути в саму глибінь історії України, пройнятися її красою, мудрістю й дивовижним, хвилюючим злиттям Людини з Природою... Міфи і легенди стародавньої України, записані відомим українським народознавцем, письменником Сергієм Плачиндою, які увійшли до "Словника давньоукраїнської міфології": "Сокіл-Род", "Прадуб", "Білобог і Чорнобог", "Коляда і Мара", "Земля", "Дажбог і Жива", "Божич", "Перун", "Стриба", "Сварог".
"Ще до початку світу, коли не було ні неба, ні землі, а саме́ лише синє море, то посеред того моря стояло велике дерево, що його різні слов’янські народи називали по-різному: дубом, явором, сосною, березою, яблунею та інше. На тому дереві була золота кора, перло́ва роса, і сиділи на ньому дивовижні птахи. Дехто каже, що то були два голуби, а дехто — що сивий сокіл. Серед гілля того дерева роїлися бджоли, у його корінні жили всілякі тварини, на гілках знайшли притулок птахи. Таке дерево, що існувало до початку світу, в міфологи називається світовим. А найголовніші істоти на ньому — два голуби і сивий сокіл. То не просто птиці. Це втілені у пташину подобу боги, які створили світ — заснували небо із сонцем, місяцем і зорями з синього та золотого каміння, а землю — із дрібного піску..." (з давніх міфів)
АВГІЙ (АВГЕЙ) – Геліосів син, цар Еліди, що мав дуже багато худоби. Занедбані, брудні стайні вичистив йому за один день Геракл, спрямувавши туди течію гірської річки (один із Гераклових подвигів). У сучасній мові зберігся вислів «авгієві стайні», тобто вкрай занедбана справа, що потребує великих зусиль.
-------------
ЯСОН – син Есона, несправедливо позбавленого царської влади. Щоб повернути батькові трон, Ясон подався на кораблі «Арго» до Колхіди по золоте руно.
Публікуємо список програмних творів з літератури для 2 – 11 класів. Багато творів з української літератури розміщені й на нашому сайті. Тож просто тиснемо на посилання й читаємо!
На "Малій Сторінці" представлені усі програмні твори з української літератури твори у 5 класі. Заходимо до цієї статті, тиснемо на потрібне посилання, читаємо!
Читаймо на "Малій Сторінці" програмні твори з літератури для 6 класу.
"...У підземному царстві Сізіфа судили жорстоко і невблаганно. За брехню, облуду, лукавство і підступ, а головне — за зневагу до безсмертних богів він мусив тепер викотити на високу гору кам'яну брилу і скинути її по той бік гори. Спершу дужий Сізіф не злякався тієї кари і відразу ж узявся до діла. Він викотив ту здоровенну каменюку майже на самий вершечок гори, та зненацька камінь зірвався і з гуркотом покотився назад, аж у долину. І таке ставало щоразу: хоч як силувався Сізіф, хоч як напружувався, весь умиваючись потом, але камінь знов і знов виривався йому з рук та котився додолу. Так і досі Сізіф котить угору той камінь, а люди всяку важку, але марну роботу і тепер називають «сізіфовою працею»." (з давньогрецького міфу)
"А сталося те за сивої давнини, коли боги-олімпійці перемогли титанів, синів Геї-Землі. Могутня богиня не подарувала цієї кривди звитяжному Олімпу. Вона народила ще одного, свого останнього сина — стоголового велетня Тіфона, сподіваючись, що він переможе олімпійських богів. Такого чудовиська ще ніхто зроду-віку не бачив: напівлюдина, напівзвір, Тіфон мав кошлатий, зарослий волоссям і пір'ям тулуб, що здіймався над найвищими горами, а голова торкалася неба. Його довжелезні руки простяглися від сходу сонця аж до місця, де сонце заходить, а з широченних рамен зводилися драконові голови, і було тих голів ціла сотня..." (з давньогрецького міфу)
Костянтина Малицька відома як дитяча письменниця, авторка поезій, оповідань й сценаріїв, багатьох січових пісень. Читайте вірші-пісні Костянтини Малицької (Віри Лебедової): "Марш січовий", "Марш соколів", " В Січ ставай", "Вгору прапор", "Січ у поході", Січовий поклик", "У Січі! У Січі гуртуймося, брати", "Поставали козаченьки", "З Новим роком"; а також - добірку її поезій": "Взяв би я бандуру", "Поклін Кобзареві", "В Маркіянові роковини", "Зимова казка", "Далеко!". Для відомої пісні, що стала народною, "Чом, чом, чом, земле моя". Знайдете тут і тексти, і ноти, і відео.
Сергій Петрович Плачинда (за творчим псевдонімом – Сергій Кожухар) – відомий український літератор, публіцист, літературний критик. Перу Сергія Плачинди належать книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка», повісті «Таня Соломаха», «Взяти на себе», «Синьоока сестра», книга історичних повістей «Неопалима купина», романи «Ревучий», «Степова сага» та інші.
Хто любить життя, природу планети, світ дітей, свою рідну земленьку, мовоньку предків, відчуває в собі Живий Дух Волі і Незрушність у прагненні робити світ кращим, кожну мить наповнює Ділом — у нас з Вами багато спільного. Тож не впадаймо в паніку, не розчаровуймось від негараздів, а якщо трішки втомлюємося - швидко відновлюймося й ростімо, адже можливості людини — без меж!! Вітаю, друзі, і рада бачити Вас у своїй Маленькій Творчій Майстерні вчителя початкових класів, української мови та літератури й зарубіжної літератури. Щиро — Галина Федорівна Римар.
"У ніч на Івана Купала дівчата плели вінки, а потім кидали їх на воду Черемоша. Пливіть, мовляв, укаіть на судженого. Тільки Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс. Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос. А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось птахів, на галявині завели свій танок лісові мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяли розкрити якусь таємницю." (з народної легенди)
"... Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну." (З української легенди)
"... І прибув на місце, де лежали кості і череп голий, спішився і, посміявшись, сказав: «Чи не від цього черепа смерть мені приймати?» І ступив він ногою на череп, і, з'явившись із черепа, змія вкусила його в ногу. І з того він розхворівся і помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли, і поховали його на горі, яка зветься Щекавицею. Є ж і досі могила його, зветься могилою Олеговою. А було всього його княжіння тридцять три роки." (З української легенди)
"Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу. Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові..." (з української легенди)
"... І, рознявши відстань між обома військами, пустили їх одного до одного, і схопилися вони, і стали міцно держати один одного, і здавив він печеніжина руками до смерті, і вдарив ним об землю. І вигукнули руси, а печеніги побігли, І Русь погнала за ними, рубаючи їх, і прогнала їх. Володимир же на радощах заклав город на броду тому і назвав його Переяслав, бо ж перейняв славу юнак той. Володимир великим мужем зробив і його, і батька його. Й повернувся Володимир у Київ з перемогою та славою великою." (З української легенди)
"... — А чи ви чули про Довбуша? Я чув від людей, що він виробляє дуже несотворенні речі?
— Ой, чув, пане, про нього, дай йому боже здоров'я! Д-о-о-о-брий чоловік! Той Довбуш — як рідний брат, як у багачів візьме то бідному дасть..."(З української легенди)
"Колись Сміла була в руках у польських панів. Володіли нею Любомирські, Потоцькі й інші вельможі. Козаки невпинно вели з ними війну за місто. Важкі були битви. Багато разів брали вони смілянський замок, і кожного разу поляки відбирали його назад. Козаки почали вже занепадати духом. Та ось до них у табір прийшла незнайома жінка-козачка. Молода, красива й відважна. Вона виступила із закликом продовжувати боротьбу з поневолювачами краю..." (з української легенди)
"Колись сперечався вогонь з водою, хто сильніший? То, що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього..."
(З української легенди)
