"Небо глибоке засіяне зорями,
Що то за божа краса!"(Михайло Старицький)
Рак — найбільш непримітне сузір'я на небі: його зірки можна побачити лише в ясну безмісячну ніч. Біля двох тисяч років тому за цим сузір'ям люди навчилися визначати період літнього сонцестояння — найтриваліший світловий день. Сонце, досягнувши в цей час граничного віддалення на північ, починало "задкувати". Після цього тривалість дня поступово починала зменшуватися...
"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)
Читаймо легенди, які записали такі відомі українські письменники, як: Іван Франко, Наталена Королева, Сергій Плачинда, Катерина Гповацька, Ольга Бондарук, Юрій Мосенкіс, Євген Шморгун, Михайло Слабошпицький, Роман Завадович, Надія Кир'ян, Ольга Горянка, Сергій Губерначук, Володимир Нагорняк, Борис Харчук, Галина Римар та інші українські автори.
Читаймо цікаві та пізнавальні легенди, створені письменницею Галиною Римар про Ясеня-красеня, про писанки, про Котигорошка, про сучасного Котигорошка, про чарівні Зернятка, Про Сонце і планети, Про дивовижних майстрів-павучків, про котика й песика.
"У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки. Одна з бджілок запитала в соняшника: — Кажуть люди, що ти — дитя Сонця, тому постійно прямуєш за ним. А чи так воно? — Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі. Щодня мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, — відповів соняшник." (Людмила Кибалка)
"Цей хрест важкий, та донести повинен.
Щомиті тануть у Ісуса сили.
Женуть, немов злочинця, хоч не винен.
Кати бездушні, що ж ви наробили?
Паде приречений... Чоло його високе
Покрили рясно краплі поту, крові.
Видовищ прагне ця юрба жорстока,
Впились у тіло колючки тернові..."(Марія Яновська)
Книга Миколи Куна містить грецькі міфи, які розповідають про пригоди і подвиги наділених надприродною силою, сміливістю і спритністю людей-героів, здебільшого дітей різних богів і богинь. У старогрецьких міфах певною мірою відображені природні явища, історичні події і те суспільне середовище, в якому вони виникли.
Ілюстровані оповідання Михайла Слабошпицького: "Чудасія на балконі", "Папуга з осінньої гілки", "Яблуня при вікні", "Золоті бджоли", "Васильків портрет", "Костик, море і дельфін", "Норвезький кіт у намисті", "Що ж буде з Костиком?", "Мій друг лелека", "Цікаве рибеня", "Пташині вісті", "Риба від діда Остапа", "Зоряний цвіт", "Де туман живе", "Зайчик, що вважав себе сміливцем", "Хата, де жили страхи", "Папуга з осінньої гілки", "Цінь-Цвірінь", "Славко й Жако", "Екскурсія в зоопарк", "Молода зима". Малювали картинки до книжок відомого українського прозаїка, критика, літературознавця та публіциста Михайла Слабошпицького художники: Наталія Аксьонова, Олексій Міщенко, В. І. Анікін.
"Зникли печеніги, але не поселився в руських степах мир. Новий, небезпечний ворог з’явився там - половці. На легких, прудконогих конях вихором налітали вони на села й міста. Грабували, палили, гнали людей у рабство. І ніяк не могли руські князі зібрати сили для відсічі їм. Бо все сварилися поміж собою за владу у Києві. А половці дедалі більше нахабніли. Вже й до стольного Києва докочувалися хвилі кінноти кочівників.Переяславський князь Володимир Мономах умовив Святополка Київського виступити проти ворога спільними силами. І рушили їхні війська вздовж Дніпра у пошуках половців. Розвідники кочівників давно помітили руські дружини й передали звістку про них своїм ханам. Зібрали хани раду, щоб вирішити, як діяти проти князів. Оскільки вони були твердо переконані в своїх силах, то постановили: вирушити назустріч руським і дати бій..." (Михайло Слабошпицький)
"Степанко з великим нетерпінням чекав середини березня - час, коли вони з дідусем щороку ходять до березового лісу збирати березовий сік. Саме в цю пору, коли бруньки ще не з'явилися, а береза вже жене «березові сльози», як називає їх дідусь, вони найцілющі..." (Михайло Трайста)
"В одному городищі на березі річки Тетерів жив молодий, але вдатний Мисливець — правнук Слави й Гука, нащадок могутніх гукрів, найкращий стрілець із лука в усій окрузі. Під час довгої лютої зими, коли звірі ховалися в лісових хащах, а людей діймав голод, Мисливець ішов на полювання і приносив до свого селища забитого лося чи дикого кабана. За таке вміння й сміливі вчинки мудрі старійшини-волхви* дозволяли Мисливцеві полювати в Перуновій пущі. О, се була велика честь для стрільця. Адже в лісі, що належав Перуну — грізному богові блискавки і грому, не дозволялося полювати будь-кому. А жінкам заборонялося навіть ступати в цю пущу. Се тому, що похмурий Громовержець жив одинаком, вперто не одружувався після свого невдалого сватання..." (за Сергієм Плачиндою)
"... Ледве живий, юнак благально дивився на своїх друзів, та вони нічого незвичайного не помічали і в захваті марно гукали його. Так помер Кадмів онук Актеон, покараний невблаганною Артемідою за те, що насмілився глянути на неї невбрану. А може, за те, що кохався в мисливстві й нещадно полював її звірину?" (з давньогрецького міфу)
"У далекому минулому оседжі мешкали на небі. Вони захотіли знати, звідки вони родом, і пішли до Сонця. Сонце сказало їм, що вони його діти. Оседжі пішли далі і прийшли до Місяця. Місяць розповів їм, що він їх народив, а батьком їхнім було Сонце. Місяць звелів оседжам залишити небо, спуститися на землю і жити там. Вони прийшли на землю і побачили, що вона вкрита водою. Оседжі вже не могли повернутися на небо і почали плакати, але ніхто їм не відповів. Вони літали в повітрі і шукали духа, який би допоміг їм, але нікого не знайшли. Разом з людьми були тварини, і найкращим та найгіднішим був лось. Він утішав людей, і вони попросили їм допомогти. Лось стрибнув у воду і поплив. Потім він почав кликати вітри, і вони злетілися з усіх боків і дули доти, поки вся вода не піднялась угору, перетворившись на туман. Спочатку з’явилися гори, і люди оселилися на них, але там нічого не росло і їм нічого було їсти. Потім вода спустилася ще нижче, і з’явилася земля..." (з міфу племені Оседж)
"... Насторожено, мовчки зустріли Паріса троянці, бо до них уже долинули з Еллади якісь темні чутки. А як дізнались, кого він привіз, спохмурніли обличчя в мужів, надто добре всі розуміли, чим це загрожує Трої. Та ніхто з-поміж них не дорікнув Парісові, бо, коли Єлена ступила на вулиці Трої, навіть старі люди підводилися зі своїх місць, вражені її небесною вродою. А молодші казали: — Заради такої краси і воювати не сором!... І тільки Кассандра, Парісова віща сестра, глухо ридала." (з давньогрецького міфу)
"- Ти гинеш, любий, у розквіті літ через мене: То я привів тебе сюди, я кинув смертоносний диск. Моє ти горе, моя скорбота безкрая! Якби я міг віддати за тебе життя чи разом із тобою померти! Та я мушу коритись одвічним законам. Але все одно ти завжди будеш зі мною. Тільки-но моя рука торкнеться кіфари — ти оживатимеш знов у піснях. І щоразу, як вижене холодну зиму переможна весна, ти розквітатимеш яскравою квіткою. Тільки-но мовив це Аполлон, як із землі, политої юнаковою кров'ю, виросла прегарна квітка із пломенистими пелюстками. Ту квітку спартанці назвали гіакінтом, і щовесни, коли вона розквітала, в Спарті на згадку про загиблого юнака відбувалися великі урочисті свята — гіакінтії. А тепер ту гарну духмяну квітку люди звуть гіацинтом." (з давньогрецького міфу)
"... Усе справдилося так, як провістив Зевс. Незабаром сідонська царівна стала його дружиною і зажила щасливо на Кріті. Тут, біля неї, повиростали, як дужі дубочки, їхні сини — Мінос, Сарпедон і Радам ант, у майбутньому — знамениті герої і царі. А на шану і згадку про Зевсову обраницю велика, ще безіменна земля стала назавжди зватися її ім'ям — Європою." (з давньогрецького міфу)
Світ виник миттєво. Боги-камі і матерія дали собі раду: легка і чиста матерія відокремилася від важкої та мутної, утворивши небо і землю. Перші боги з’явилися самі собою та не дали себе побачити. Вони залишалися безстатевими, тому земля являла собою напіврідку багнюку, суміш двох стихій (Інь та Ян). У п’ятому поколінні боги-камі роз’єдналися на чоловічі і жіночі божества, першими з яких стали бог Ідзанагі та богиня Ідзанамі. Вони отримали від богів-попередників священний спис і настанову перетворити землю на твердь. Вони почали перемішувати багнюку списом, аж доки тверда земля не відокремилася від рідкої води. Так утворились Японські острови.
Міфи давнього Китаю:
- Давньокитайський міф про створення світу (переказ Ольги Бондарук).
- Піднебесна імперія (міф про виникнення Китайської імперії).
- "Перша людина Пань-гу" (міф Стародавнього Китаю).
- Древньокитайський міф "Про створення людей".
Індійські міфи:
- «Творення світу»,
- «Про створення ночі»,
- «Про потоп»,
- «Про золоті часи».
