На відео: аудіокнига: "Гнів Перуна", міф (за Сергієм Плачиндою).
ГНІВ ПЕРУНА
(міф - за Сергієм Плачиндою)
Завантажити текст міфа "Гнів Перуна" - за Сергієм Плачиндою (txt.zip)
В одному городищі на березі річки Тетерів жив молодий, але вдатний Мисливець — правнук Слави*1 й Гука*2, нащадок могутніх гукрів*3, найкращий стрілець із лука в усій окрузі.
Під час довгої лютої зими, коли звірі ховалися в лісових хащах, а людей діймав голод, Мисливець ішов на полювання і приносив до свого селища забитого лося чи дикого кабана.
За таке вміння й сміливі вчинки мудрі старійшини-волхви* дозволяли Мисливцеві полювати в Перуновій пущі.
О, се була велика честь для стрільця. Адже в лісі, що належав Перуну — грізному богові блискавки і грому, не дозволялося полювати будь-кому. А жінкам заборонялося навіть ступати в цю пущу.
Се тому, що похмурий Громовержець жив одинаком, вперто не одружувався після свого невдалого сватання.
Мисливець не зловживав почесним правом полювати в Перуновій пущі. Славний лицар гострої стріли заходив у володіння Громовержця лише тоді, коли голод насувався на рідне городище.
Так сталося і тієї весни. Затягнулася зима, у людей закінчилися їстівні запаси, і треба було чимось підтримати їх.
— Піду в Перунову пущу і вполюю найбільшого вепра, — сказав Мисливець своїй дружині.
— І я з тобою! — вигукнула вона.
— Стривай, — сказав їй Мисливець. — Ти забула, що в Перунів ліс жінкам заходити заборонено. Наш Громовержець не любить жінок. І ти знаєш чому...
Щиро засмутилася дружина. Адже була вірним другом Мисливцеві. Дужа, смілива, спритна — вона завжди ходила з ним на полювання.
Бо так само вправно стріляла з лука і вміло володіла мисливським мечем.
Жінка була обачнішою, ніж він, і не раз рятувала Мисливця, коли він, людина одчайдушної*5 хоробрості, потрапляв у небезпеку.
Ось і зараз дружина сполошилася, коли почула, що її чоловік хоче вполювати найбільшого вепра. Тож стала готуватися й собі на полювання.
Але Мисливець не взяв її із собою: не можна було порушувати закону, гнівити самого Перуна.
Однак дружина дуже переживала за чоловіка, аби він не загинув у двобої з лютим звіром, і вирішила потай піти за ним.
Іде Мисливець лісами, а озброєна жінка позаду скрадається, перебігає нечутно від одного дерева до другого. Так вони зайшли в глибінь Перунової пущі.
Тут почулося грізне рикотіння, від якого аж листя з дерев посипалося. То сунув великий ікластий вепр.
Мисливець хутко вибрав місце під велетенським крислатим дубом. Дружина заховалася за стовбуром цього дуба й визирала з-за нього. Боялася, аби чоловік її не помітив.
Та вся увага Мисливця — на вепрові.
Аж ось страшний звір вийшов на галявину. Великий, як гора. «Вистачить усьому нашому селищу поживитися», — подумав Мисливець.
Він — аби роздратувати кабанюру — пустив стрілу йому просто в лоб. Ударила гостра стріла в голову вепрові й відскочила, мов від скелі.
Розлютувався звір, уздрівши людину. Наставляючи великі гострі ікла, оскаженіло кинувся на Мисливця.
А стрілець стояв незворушно, затиснувши в обох руках короткого мисливського меча.
Шалено мчить кабан, аж земля двигтить під ним. Насторожі Мисливець. Усе ближче й ближче вепр. Ось уже лишилося три кроки, два...
В останню мить Мисливець спритно відскочив убік, а вепр з розгону всадив ікла в стовбур дуба. І хоробрий Мисливець миттєвим і дужим ударом меча відсік звірові голову.
Та в цю ж мить почувся відчайдушний жіночий зойк. То дружині здалося, що вепр простромив іклами Мисливця.
Вона вискочила з-за дуба, кинулася до чоловіка і припала до його грудей. Він був живий, лише кров від вепра бризнула йому на груди.
— Що ти наробила?! — у страхові закричав Мисливець.
Та було вже пізно. Бо Перун усе бачив з небес і вельми розгнівався. Хотів він убити обох, та передумав: шанував таки спритного Мисливця. Тож прогримів:
— Гаразд. Коли вже так ви любите одне одного, то бути вам довіку в парі!
Змахнув Перун чарівною стрілою, і вмить перетворилися Мисливець та його прекрасна дружина на гострокрилих, стрілохвостих птахів, що злетіли в небо, несучи на біленьких груденятах краплини крові від убитого вепра.
Так з’явилися на світі ластівки.
Відтоді вони ліплять свої гнізда на людських оселях і щось завжди щебечуть людям, ніби хочуть сказати: «Ми ж ваші родичі... Не забувайте цього! Ми колись теж людьми були...»
*1 Слава — тут: перша жінка у світі, праматір людей.
*2 Гук — тут: перший чоловік у світі, прабатько людей.
*3 Гукри — нащадки Гука.
*4 Волхви — давньоукраїнські жерці, мосГі стародавньої української культури.
*5 Одчайдушний — безоглядний.
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання, 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Малюнки Марини Крюченко. Київ, видавничий дім «Освіта», 2015 р., стор. 32 - 34.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
