"Блакитний океан над головою. Золоте море хлібів перед очима. Спекотне сонце і сухий легкокрилий вітерець, що приємно освіжає. Прохолодно-сині озера попереду: вони «всихають», щезають, коли підходиш ближче... Степове безмежжя хвилює, бентежить, забиває дух..." (Сергій Плачинда)
"Мало хто з-поміж смертних людей міг похвалитися такою увагою і прихильністю богів-олімпійців, як знаменитий Тантал, син Зевса і богині багатства Плуто. Тантал володарював у місті Сіпілі в Лідії, в благодатному, щедрому краї. Далеко навкруг Сіпіла простяглися родючі долини з виноградниками, садами і нивами, на зелених соковитих луках паслися великі стада худоби, а гора, на якій стояло місто, була золотодайна. Тож хліб і золото рікою текли до Танталового палацу, і разом із багатством росла шана і слава господаря. І в родині своїй Тантал був щасливий: мав він гарну, добру дружину й дітей – дочку Ніобу та сина Пелопа. Боги, а надто Зевс Громовержець, любили Тантала, часто запрошували його в гостину до себе, на осяйний Олімп, куди не вільно було З’являтися жодному смертному. А Тантала олімпійці садовили поруч себе, пригощали амброзією і нектаром, не криючись, радилися при ньому, і тоді він чув таємниці, відомі тільки безсмертним. Спершу Тантал ніяковів на Олімпі, велич богів приголомшувала його, дивувала, та помалу він звик, призвичаївся, а що був гоноровитий, зарозумілий, то запишався і скоро став вважати себе трохи не богом..." (з давньогрецького міфу)
"Спочатку Бог створив небо та землю. Земля була безладна й порожня, а над безоднею — пітьма, і Дух Божий ширяв над водою. Бог сказав: «Хай буде світло!». І постало світло. І побачив Бог, що світло добре, і відокремив його від пітьми. Бог назвав світло «день», а темряву — «ніч». І був вечір, і був ранок,— день перший..." ... Бог сказав: «Створімо людину за Нашим образом і подобою, і нехай панує над рибою, птаством, худобою, звірами, плазунами». І створив Бог людину на Свою подобу як чоловіка та жінку. І поблагословив їх Бог..." ... "У дні творення не було на землі польових чагарів, польова травина не росла, бо дощу на землю Господь Бог не давав, і не було людини, аби порати землю. Але з землі підіймалася пара та зрошувала землю. Тим часом Господь Бог створив людину з пороху земного, насадив рай в Едемі на сході й там осадив створену людину..." (з біблійних переказів у перекладі Леся Герасимчука)
"Афінський цар Егей дуже хотів мати дітей, але ні перша дружина, ні друга не дали йому щастя батьківства. Роки минали, наближалася старість, а нащадків у царя все не було. Раділи з того діти його рідного брата Палланта, що гадали успадкувати владу в Афінах, та Егей не поступався їм, сподіваючись сина. Довго думав Егей, чим же він завинив перед богами, і нарешті подався в Дельфи спитати про це в Піфії, жриці Аполлонового храму. Піфія відповіла, але так незрозуміло і загадково, що Егей не міг розтлумачити її слів. Тоді з Дельф він подався до невеличкого міста Трезени, де володарював нащадок великого роду Пелопа, старий розумний Пітфей, що вмів тлумачити найзагадковіші віщування. Пітфей мав дочку Ефру, що вже давно була на порі. І от чи справді мудрий володар так зрозумів віщування Піфії, а чи просто прагнув щастя своїй дочці, але він сказав: Егей повинен тайкома, щоб вороги не прочули, одружитися з Ефрою, і тоді в них народиться син, який стане славетним героєм..." (з давньогрецького міфу)
"Багато є островів на Егейському морі, та, мабуть, найпривітніший, найвеселіший з них – Наксос, що його обрав собі бог вина Діоніс. Світлий бог скрізь залюбки дарував людям радість і сміх, але найдужче любив він острів Наксос, що навіть своїми обрисами нагадував виноградний листок. Тут завжди чекали на юного бога безжурні німфи, звабні менади й цапоногі сатири, усією веселою, галасливою юрбою вони вибігали його зустрічати, і тоді Наксос гримів від музики, співів і сміху. Та й усі острови, усі грецькі землі полюбляли такі веселощі. Ось щойно відшуміло, відгуло буйне Діонісове свято на острові Хіосі. В юного бога ще йшла обертом голова, а він, покинувши веселе товариство у лісі, вийшов на берег і став, вдивляючись у ясну далечінь: чи не йде який корабель, що міг би довезти його до улюбленого Наксосу. Недовго йому довелося виглядати..." (з давньогрецького міфу)
"... Зійшов ясний місяць, замерехтіли зірки, та ахейці і так добре знали дорогу до узбережжя, де стільки років вони воювали. Тихо йшли кораблі, ніде ані вогника, ані зайвого звуку. Зненацька на передньому судні блиснув яскравий вогонь. То був домовлений знак для Сінона. Ахеєць уже давно чатував на міському мурі. Побачивши нарешті, як блиснув на морі вогонь, Сінон хутко зліз додолу і побіг до дерев'яного коня. Пильно оглядівшись, він подав умовний знак ахейцям; що сиділи в коні, й відчинив старанно замасковані дверцята. Обережно, один по одному, повиходили сміливці й наче розтанули в ночі. А незабаром знялися в небо криваві омахи пожеж. Місто зайнялося враз звідусіль, і в яскравому світлі заграви було видно, як крізь пролом у міському мурі, крізь той пролом, що його зробили вдень самі троянці, тепер вбігає до міста ахейське військо. Страшна, кривава була та ніч, остання ніч священної Трої..." (з давньогрецького міфу)
"Якось поміж двома юнаками зайшла суперечка. Засперечалися Епаф, син аргов’янки Іо, та Фаетон, син океаніди Клімени. "Чого ти зазнаєшся? – глузливо мовив Епаф. – Геліос, що сяє на небі, зовсім не батько тобі. То твоя мати вигадала тобі на втіху." Спаленів з образи Фаетон, але стримався від гострого слова і мовчки стерпів образу. Та вдома пожалівся матері, якої кривди зазнав. "А найгірше, – додав юнак, – що доказів у мене немає ніяких. Тож коли ти любиш мене, поклянись, що я божественного роду. Молю, заклинаю тебе своїм життям і щастям рідних сестер Геліад." Фаетон ласкаво обійняв матір, і Клімена розчулилась, та й прикро їй було за скривдженого сина..." (з давньогрецького міфу)
"Після народження Йосипа Яків сказав Лаванові: "Відпусти мене, піду я вже додому. Віддай мені моїх жінок і дітей, що служили тобі за них, і я піду..." ... "Аж ось почув Яків, ніби сини Лавана казали: "Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того зробив собі маєток." І тоді побачив з обличчя Лавана, що той перемінився до нього..." ... "Дорогою Якова зустріли Янголи Божі. Яків сказав: "Це табір Божий." І назвав те місце Маханаїм..." ... "Тієї ж ночі він підвівся, взяв обох своїх дружин, обох служниць та одинадцять дітей і перейшов брід Ябок. Потому взяв їх і перевів через потік; також перевів усе, що мав. Лишився Яків сам..." ... "Підвів Яків очі та й побачив, що йде Ісав, а з ним чотири сотні людей. І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обох невільниць. Невільниць із дітьми поставив попереду, Лію з її дітьми передостанніми, а Рахіль та Йосипа — останніми. А сам пішов перед ними і вклонився до землі сім разів, аж поки підійшов до брата..." (з біблійних переказів у перекладі Леся Герасимчука)
"... Жорна мололи-мололи сіль і намололи таку купу, яка дійшла до стелі. Стіни затріщали. Злякався старший брат, що розвалиться хата, взяв він жорна і виштовхнув з хати. Вони покотилися з гори прямо в море та й потонули. От і до цього часу на дні моря крутяться жорна та все мелють і мелють сіль." (З української легенди)
"Любилися дівчина з хлопцем. Та дівчина була царського роду, а хлопець — з бідної сім’ї. От довго зустрічалися вони тайком і якось наважилися просити в царя благословення на шлюб. Але батько дуже любив свою дочку, бажав їй щастя й заможного життя, тому не хотів віддавати за бідного. Однак доньці відмовити не міг — дуже вже вона плакала, благаючи не ламати її долі, не позбавляти щастя з коханим. Тому батько буцімто погодився, а сам потай підшукував доньці багатого хлопця. Донька день у день питає: "Коли, тату, призначите весілля?" А батько їй: "Скоро, скоро. От уже шиють тобі весільну сукню із серпанком, посаг готують." Незабаром дівчина відчула, що батько щось лихе має на думці. Вона пішла на берег моря, сіла й зажурилась..." (з української легенди)
"Колись дуже давно всі люди жили однакову кількість років, і кожен знав, коли він буде вмирати. Через це всі старі люди робилися дуже недбалими. Але якось бог пішов подивитися, як живуть люди. Прийшов він до нашого села і дивиться на роботу старого діда. Дід саме городив пліт з лободи. Питає бог..." (з легенди)
"... Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.
Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною."(З української легенди)
Івана Купала — це день літнього сонцевороту, що є одним з найдавніших свят нашого народу. Символізує він єднання сонця і води, і головними його атрибутами є купальне дерево і опудало Марени. Купальне дерево дівчата прикрашають квітами, ягодами, стрічками і водять навколо нього хороводи. В інших селищах замість дерева роблять солом 'яне опудало — Марену. Одягають у жіночу сорочку, прикрашають. Після всіх веселощів і танців Марену кидають у воду. Якщо Марена — символ води, то палаюче колесо — символ сонця.
Зміст:
1. Легенда про Ясеня-красеня, що всім серцем любив земленьку рідную (відео)
2. Легенда про Писанки (відео)
3. Легенда про сучасного Котигорошка (відео)
4. Про чарівні Зернятка (відео)
5. Чому собачки котиків недолюблюють (відео)
6. Про Сонце і планети (відео)
7. Про дивовижних майстрів-павучків (відео)
Міфом ми тепер називаємо щось нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності. Наше слово «міф» походить від давньогрецького слова «мютхос». У давніх греків, чи еллінів, як вони самі себе називали, це слово означало: «слово, промова, розмова, порада, намір, прислів’я, чутка, відомість, оповідання, переказ, байка, зміст оповідання». Отже, воно мало більше значень, ніж сучасне «міф». Коли ми хочемо сказати, що насправді, в підтвердженій документами історії, чогось не було, то вживаємо прикметник «міфічний». Наприклад, славнозвісний Геракл (або Геркулес, як його називали римляни) – це міфічна особа, герой багатьох давньогрецьких міфів. Є ще слово «міфологія» (теж грецького походження); ним ми називаємо як сукупність міфів того чи іншого народу, так і галузь знання, науку, що вивчає міфи." (Андрій Білецький)
"... Афіна Паллада сказала їй владно:
— Живи! І тчи своє прядиво. Тільки, негіднице, знай: ти довіку висітимеш і довіку прястимеш, і ти, і всі твої нащадки! По тих словах богиня плеснула на Арахну соком якогось отруйного зілля та й щезла. А бідна дівчина - перетворилася враз на невеличкого павука і стала ткати в повітрі тонесеньке павутиння.
Так помстилася жорстока богиня своїй смертній суперниці." (з давньогрецького міфу)
"... Відтоді як овен із Фріксом пристав до Колхіди, вона забагатіла і з кожним роком ставала ще багатша і дужча. Слава про це полинула далеко за межі Колхіди і досягла берегів сонячної Греції. Багато сміливців мріяло податись у Колхіду по золоте руно, щоб здобути його в чеснім бою або хитрощами, але подорож була надто далека і небезпечна..." (з давньогрецького міфу)
Погортаймо перші сторінки Біблії, які розпочинаються легендами, що, здавалося, були відомі нам завжди, ніби ми з ними народилися. Легенди про створення світу, про перших людей Адама та Єву, про потоп на Землі й Вавилонську вежу невеликі за обсягом, проте насичені образністю. Лише кількома штрихами створюється кольорова рельєфна картина світу: «Сказав Бог: "Нехай па землі виросте всіляка зелень: трава і дерева". Хоча легенди сприймаються як окремі завершені твори, проте всі вони пов'язані за змістом, і події в них розвиваються в хронологічному порядку. Проблеми, які порушено у біблійних легендах й через тисячоліття не втратили своєї актуальності для різних народів світу. Своєрідною є мова біблійних творів. Святе Письмо творили різні автори, але деякі виражальні засоби можна визначити як типові для всієї книги.
"... Чим більш зрозумілими і прозорими стають для людини тексти Біблії, тим величнішим постає Бог, Котрий надихав на творчість відомих і невідомих авторів книг Старого й Нового Заповітів. Для того щоб кожна прагнуча душа могла усе-таки прийти до Світла Істини, сьогодні вже мало просто видавати переклади Біблії. Потрібні допоміжні книжки, котрі введуть читача до цих віддалених у часі, непростих, стислих і максимально насичених Божественною інформацією творів. Одним із випробуваних у царині допоміжної літератури є жанр конспективного переказу, котрий водночас дозволяє познайомитися із задумом упорядників біблійного канону для низки релігій і може служити довідником з сюжетів Святого Письма для найширшого кола читачів різного віку... (Лесь Герасимчук)
З усіх книг Старого Завіту Книга Псалмів найяскравіше показує віру окремих людей у Господа. Псалми – це натхненні відповіді людських сердець на те, як Бог відкриває їм Себе в законі, історії та пророцтвах. Святі всіх віків широко послуговувалися текстами цих молитов та хвалебних пісень під час привселюдних поклонінь та в особистих зверненнях до Бога.
