"Колись сперечався вогонь з водою, хто сильніший? То, що підніме вогонь полум'я, то вода й заллє; де покажеться вогонь, то вода і лине на нього..."
(З української легенди)
"... І люди налили горщик кисельного розчину й горщик води з колодязя і дали печенігам. А ті прийшли і оповіли про все, як було. І зварили кисіль, і їли печенізькі князі, і дивувались, і забравши своїх закладників, а городян випустивши, відійшли від міста і пішли в свою землю." (З народного переказу)
"Був у батька Хмеля полковник Морозенко. Вельми славний був лицар. І всюди він перший: і під Жовтими Водами, і під Корсунем, і під Пилявцями та ще й під Кам’янцем-Подільським громив з чернею кляту шляхту голопузу. А ще спільно із загонами Максима Кривоноса здобув Високий Замок у Львові. Кажуть, прийшов на Запорозьку Січ Станіславом Морозовицьким, а став Нестором Морозенком..." (З народного переказу)
І сказав Творець юнакові: «Ти є Дажбог. Найщедріший бог, бо щедро засаджуватимеш землю лісами, гаями, травами, квітами, заселятимеш звіром і птаством та чим зможеш і зумієш». І сказав Сокіл-Род дівчині: «Ти є Жива. Богиня Життя. Бо засіватимеш землю житом, пшеницею та всім, чим зможеш». (З української легенди)
Читайте стародавні українські легенди: "Про вітер", "Про дощ", "Про вогонь".
"Річка Либідь пішла від сліз Либеді, дочки якогось киівського князя. Вона була чудова, як майське сонце. З усіх країв світу з'їжджались молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки..." (З української легенди)
Народні легенди і перекази зафіксували найдавніші відомості про розвиток людства в цілому. Однак немало легенд і переказів виникло в житті кожного окремого народу, відбиваючи його місцеву суспільно-побутову історію. Ці твори мають велике пізнавальне значення, оскільки в них відображено одвічний протест народу проти соціальної несправедливості та зовнішніх загарбників.
"Каже мати: "Мій Семенку, десять яєчок візьми та продай їх десь у місті й шапочку собі купи. Бо хоч кожний теє знає, що ти бідний сирота, бо умер наш рідний батько, а я бідна удова,— але свята ось надходять, треба до святині йти, тож не будь простоволосий, бо не люблять сироти. Та вважай, іди уважно, з рук хустинки не пускай, бо ж я гірко працювала і щадила тобі, знай." Взяв хлопчина вузлик в руку, до Єрусалиму йде і радіє і співає - шапочка нова буде! Так дійшов до брами міста, а тут — що за новина? Йде піхота, йде кіннота і юрба йде голосна..." (Ю. Ігорків (Юрій Шкрумеляк))
“... А Куар побудував місто Куари, і назване воно було Куарами за його іменем; а Мелтей побудував на полі тому своє місто й назвав його за іменем Мелтей; а Хореан побудував своє місто і назвав його за іменем Хореан. І з плином часу, порадившися, Куар, Мелтей і Хореан піднялися на гору Каркея і знайшли там прекрасне місце з гарним повітрям, оскільки був там простір для полювання і прохолода, а також безліч трав і дерев, і побудували вони там селище, і поставили вони двох ідолів, одного на ім’я Гісаней, другого на ім’’я Деметр”.
"Коли Ісус Христос ходив зі святим Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там невірні були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі - зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки й крашанки до Великодня..." (з легенди)
До книги увійшли такі притчі:
Притча про милосердного самарянина
Король і його боржник
Розповідь про сіяча
Притча про таланти
Притча про скарб у полі
Запрошення на бенкет
Притча про блудного сина
