"У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори,- і величезне яйце розкололось. Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу..." (з давньокитайського міфу)
У кожної країни світу Сходу, Заходу, Півдня і Півночі були свої правителі. Вони постійно збирали армії та нападали на сусідів. Правитель центральної частини Піднебесної Хуан-ді дбав про благо своєї країни і не любив війни, тому він ні на кого не нападав, а обороняв прикордонні міста. Але поки Хуан-ді відбивав атаки одного противника, інший готував свою армію до нападу. І центр Піднебесної слабшав...
"Був час, коли земля і небо ще не відділилися одне від одного і, злиті разом, складали щось схоже на куряче яйце. Тут і зародилася, як курча в жовтку, перша людина Пань-гу. Минуло вісімнадцять тисяч років, перш ніж вона прокинулася. Навколо була суцільна липка темрява, і серце людини заніміло від жаху. Але ось її руки намацали якийсь предмет. Це була не знати звідки взялася сокира. Пань-гу розмахнувся що є сили і вдарив перед собою. Пролунав сильний грім, ніби від того, що розкололася гора. Нерухомий світ, у якому перебував Пань-гу, почав рухатися. Все легке і чисте спливло вгору, а важке й брудне опустилося на дно. Так виникли небо і земля..." (з китайського міфу)
"У ті часи, коли земля відділилася від неба, були на ній гори, ріки, трава та дерева і навіть птахи й звірі, комахи та риби, але не було жодної людини, і тому світ був простим тихим. По землі бродив великий дух Нюйва. В серці Нюйва відчувала страшенну самотність і розуміла, що для того, аби оживити землю, чогось бракує. Якось Нюйва присіла на березі ставка, зачерпнула долонею жовтої глини, змочила її водою і, дивлячись на своє відображення у ставку, виліпила щось схоже на маленьку дівчинку. Поставила її на землю, і раптом — о дивої — ця мапенька фігурка ожипа, закричала «уа-уа» і почала радісно підскакувати. І Нюйва дала їй ім'я Шень — що значить людина..." (з древньокитайського мифу)
Дуже цікаво!!!
Мені дуже сподобалося