Піднебесна імперія (міф про виникнення Китайської імперії)

Піднебесна імперія

(міф про виникнення Китаю)

У кожної країни світу Сходу, Заходу, Півдня і Півночі були свої правителі. Вони постійно збирали армії та нападали на сусідів.
Правитель центральної частини Піднебесної Хуан-ді дбав про благо своєї країни і не любив війни, тому він ні на кого не нападав, а обороняв прикордонні міста. 
Але поки Хуан-ді відбивав атаки одного противника, інший готував свою армію до нападу. І центр Піднебесної слабшав. 
Жителі втомилися носити весь час військові обладунки. У них так важко було випасати худобу і вирощувати урожай рису! 
А Хуану-ді безперервно доводилося дивитися пильно на всі чотири сторони.
Нарешті він зітхнув і сказав:
- Коли государ в небезпеці, народ неспокійний. Коли володар втрачає державу, починаються нещастя для народу. А причина в тому, що новий господар, захопивши владу, потурає розбійникам. Я поставлений правити народом, але чотири розбійника з чотирьох сторін збирають війська. Пора покласти цьому край.
Хуан-ді зібрав велику армію, мудро розділив її на чотири частини і одночасно напав на всіх супротивників-владик. Всі вони дуже злякалися і підкорилися Хуану-ді.
Величний і всіма шанований Хуан-ді став вищим володарем - імператором Піднебесної. Всі виконували його накази, визнавали його владу. Він вдало керував не тільки своєю імперією. 
Але все ж Хуан-ді вирішив: «Треба мати охорону, коли я сплю». Для цього він закликав шістнадцять воїнів з Південної рівнини. У них були однакові маленькі червоні обличчя, червоні плечі і гнучкі як змії руки. Ночами вони охороняли Хуан-ді, а також стежили, чи не робить хтось із людей поганих справ. 
Люди не лякалися, зустрічаючи їх вночі, тому що знали: ці воїни несуть важливу службу.
Так у країні запанував мир і правопорядок, і Китайська імперія почала свою еру розквіту.

 За матеріалами: http://bibliograph.com.ua/

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.

 

 

Народні притчі

Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.