Давньокитайський міф про створення світу (переказ Ольги Бондарук)


Міфи давнього Китаю. Древньокитайські міфи.

 

 

Міфологія Давнього Китаю

СТВОРЕННЯ СВІТУ

(Переказ Ольги Бондарук)


У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, Всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори, – і величезне яйце розкололось.
Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того, як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу.
Минуло ще вісімнадцять тисяч літ – небо піднялося дуже високо, земля стала товстою, і тіло Паньгу теж виросло до небачених розмірів. Зріст Паньгу сягнув відстані, на яку небо піднімається над землею. Як височенний стовп, стояв велетень Паньгу між небом і землею, не дозволяючи їм знову з’єднатися і перетворитися на хаос. Так він стояв сам-самісінький, підтримуючи небо та упираючись у землю.
І не помічав важкої роботи. Минули тисячоліття. Нарешті Паньгу міг більше не турбуватися, що небо і земля знову з’єднаються. Йому теж треба було хоча б час від часу відпочивати. Врешті-решт, як і всі живі істоти, він упав та й помер.
Зітхання, що зірвалося з його вуст, зробилося вітром і хмарами, голос – громом, ліве око – сонцем, праве – місяцем, тулуб з руками та ногами – чотирма частинами світу та п’ятьма знаменитими горами, кров – ріками, жили – дорогами, плоть – грунтом, волосся, вуса та шкіра – зорями на небосхилі, травами і деревами, зуби та кості – блискучими металами, перлинами та іншими дорогоцінними каменями, і навіть піт, що виступив на тілі Паньгу, перетворився на дощ та росу.
Отак, помираючи, Паньгу всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним.

За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 13 - 14.

 

 

Дивіться також на "Малій Сторінці":

Міфи та легенди
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
 
 
Фольклор, народна мудрість, народні притчі
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.

Останні коментарі до сторінки
«Давньокитайський міф про створення світу (переказ Ольги Бондарук)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми