На відео: аудо-міф про створення ночі.
У міфі йдеться про смерть чоловіка, якого звали Яма. Він був сином Вівасвата й уважався першим смертним чоловіком на землі, а після смерті став володарем царства смертних, богом смерті. У формі міфу давні індуси намагалися пояснити існування дня і ночі, життя і смерті, а також такого важливого для людей поняття, як час.
ДАВНЬОІНДІЙСЬКИЙ МІФ ПРО СТВОРЕННЯ НОЧІ
(переказ Ольги Бондарук)
Коли Яма помер, Ямі *, його сестра й кохана, невтішно проливала багато сліз і не було кінця її горю. Дарма боги намагалися полегшити тягар її скорботи. На всі їхні вмовляння та напучування вона відповідала: «Але ж він помер лише сьогодні!» А тоді ще не було ні дня, ні ночі. Боги сказали: «Так вона про нього не забуде. Ми створимо ніч!» І вони створили ніч. І ніч минула, і настав ранок; і вона забула про нього. Відтоді кажуть: «Зміна ночі й дня приносить забуття горя».
* Яма та Ямі — близнюки, які народилися від бога Сонця. Вони ані на мить не розлучалися, доки Яма не помер. Він став першою людиною, яка пішла з життя. Тим самим Яма проторував для людського роду шлях до царства смерті.
За матеріалами: Ніколенко О. М. Світова література для 6 класу загальноосв. навч. закладів. Київ, "Грамота", 2014 р., стор. 33.
Дивіться також на нашому сайті:
Індійські міфи:
- «Творення світу»,
- «Про створення ночі»,
- «Про потоп»,
- «Про золоті часи».
Міфи складалися в різних народів у сиву давнину, на перших ступенях розвитку людської культури, ще до винаходу письма, до того, як з'явилися науки. Їх можна розглядати як наївні спроби пояснити явища дійсності, що оточувала первісних людей, як спроби витлумачити причини і наслідки цих явищ. Ми відрізняємо міф від літературного оповідання, навіть зовсім фантастичного, бо у міфа не було автора, якоїсь однієї людини, що його б вигадала. Міф — наслідок колективної творчості народу. Міф ми відрізняємо й від дитячої казки, бо він не призначався для дітей, і в його правдивість вірили як ті, хто його переказував, так і ті, хто слухав переказ. Нарешті, міф ми відрізняємо й від власне історичного оповідання. В нашій сучасній мові міфом ми називаємо щось недійсне, неправдоподібне, нереальне, вигадане, таке, чого не було в історичній дійсності.
Притча — невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду. Вона утверджує перемогу добра, cправедливості. Притчі - це історії, які передаються від серця до серця, відкривають людям почуте, побачене, але найголовніше - душу. Вікова мудрість, що закладена в притчах, перетворює їх на своєрідну книгу життя, яка допомагає нам зрозуміти себе та наше майбутнє.