Міфологія Давнього Китаю
СТВОРЕННЯ СВІТУ
(Переказ Ольги Бондарук)
У той час, коли ще земля і небо не були відділені одне від одного, Всесвіт був суцільним хаосом і виглядом своїм нагадував куряче яйце. В тому яйці зародився першопредок Паньгу. Він спав і ріс, важко дихаючи, в тому величезному яйці. Минуло вісімнадцять тисяч літ, перш ніж він прокинувся. Паньгу розплющив очі, але, на жаль, нічого не побачив: навколо нього був суцільний чорний та липкий морок. Серце Паньгу сповнила туга. Не знаходячи виходу з того яйця, він схопив невідомо ким приготовану сокиру і з усієї сили вдарив. Пролунав громовий гуркіт, такий, ніби тріскають гори, – і величезне яйце розкололось.
Усе легке та чисте тієї ж миті піднялось догори і утворило небо, а все важке та брудне опустилось додолу і утворило землю. Так небо і земля, які спочатку були лише хаосом, завдяки удару сокири відділились одне від одного. Після того, як Паньгу відділив небо від землі, він підпер його головою і стояв, змінюючись разом з ними: кожного дня небо піднімалося вище на три кілометри. Ставав вищим на три кілометри і Паньгу.
Минуло ще вісімнадцять тисяч літ – небо піднялося дуже високо, земля стала товстою, і тіло Паньгу теж виросло до небачених розмірів. Зріст Паньгу сягнув відстані, на яку небо піднімається над землею. Як височенний стовп, стояв велетень Паньгу між небом і землею, не дозволяючи їм знову з’єднатися і перетворитися на хаос. Так він стояв сам-самісінький, підтримуючи небо та упираючись у землю.
І не помічав важкої роботи. Минули тисячоліття. Нарешті Паньгу міг більше не турбуватися, що небо і земля знову з’єднаються. Йому теж треба було хоча б час від часу відпочивати. Врешті-решт, як і всі живі істоти, він упав та й помер.
Зітхання, що зірвалося з його вуст, зробилося вітром і хмарами, голос – громом, ліве око – сонцем, праве – місяцем, тулуб з руками та ногами – чотирма частинами світу та п’ятьма знаменитими горами, кров – ріками, жили – дорогами, плоть – грунтом, волосся, вуса та шкіра – зорями на небосхилі, травами і деревами, зуби та кості – блискучими металами, перлинами та іншими дорогоцінними каменями, і навіть піт, що виступив на тілі Паньгу, перетворився на дощ та росу.
Отак, помираючи, Паньгу всього себе віддав для того, щоб новий світ був багатим і прекрасним.
За матеріалами: Клименко Ж. В. Зарубіжна література. Підручник для 6 класу загальноосв. навч. закл. Київ, ТОВ "Навчальна книга", 2006, стор. 13 - 14.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
