Публікації за тегом: Виховання

Сортувати:    За датою    За назвою

Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Кричевського. Українська традиційна колиска."У садочку, що повниться пташиними піснями від самого світання, сивий дідуньо майструє колисоньку. У білій сорочці, з добрим настроєм, як і годиться. Не снідаючи, після ревної Молитви. Йому підсобляє тато. Малому Сергійкові це так цікаво! То він хутенько вніс дрівцят до печі - мама з бабунею попросили, і біжить до татка з дідусем. А дід Андрій усміхається..." (Галина Римар)

 

"Жили собі братик і сестричка. Жили гарно і дружно в хатині невеличкій. Хоч хатинка була маленька, але діти і мама прибирали її чистенько. Діти у мами були слухняні-слухняні і дуже чемні. Одного разу сестричка, братик і їхній друг, песик Бровко пішли до лісу по ягоди. Зайшли до лісу, а там суниці, чорниці, малинка, ожинка. Збирають вони ягоди, збирають, трішки балакають, веселі пісеньки співають. Аж раптом..." (Юлія Смаль)

"В одному українському селі, а точніше, на хуторі, що розлого красувався неподалік заможного села, навесні народився сильний-пресильний хлопчик. За давньою традицією цього дужого козацького роду щасливий татусь посадив біля дому дуба. Поряд з молоденьким веселим деревцем поважно росли міцні дуби різного віку, які щороку рясно родили плоди-жолудятка. Ними й любив бавитися малюк. Як трохи підріс, інші діти, бувало, в піжмурки, квача, довгої лози грають і його кличуть, бо чесним, добрим та надійним товаришем був, а він між дубами сяде та на сопілоньці чи кобзі з дідусем пограє, пташечок послухає, потім з жолудят іграшок усіляких навигадує для сестричок та сусідських діточок, тоді поїсть та й засне. Просто неба, під своїми дубами. Тільки рядниною його прикриють. Витривалим ріс, і нічого й не боявся...." (Галина Римар)

 

Олесь Ільченко. Один день хлопчика з Вінчі (дитинство Леонардо да Вінчі). Ілюстрації Миколи Баликіна.«У його нотатках нащадки знайдуть чудові архітектурні рішення і проєкти, креслення-винаходи танка й парашута, гелікоптера й дивовижних військових машин, математичні розробки й відкриття в галузі анатомії людини, тварин та рослин. Цей чоловік винайде скафандр, підводний човен, пароплав, ласти, велосипед, планер, кулемет. Він першим запропонує встановлювати гарматні батареї на броньованих кораблях, накреслить схеми небачених ткацьких верстатів, машин для виготовлення голок, потужних підйомних кранів, оригінальних важелів і ґвинтів. У XV столітті ця людина знала про кулькову вальни цю, без якої не можна створити принципово нові машини. В житті геніального Леонардо да Вінчі не було фантастичних таємниць, як вважають зараз. Звичайно, в його біографії трапляються загадки, проте шлях да Вінчі напрочуд цікавий та насичений і без усяких "шифрів" та "кодів"...» (Олесь Ільченко​)

 

Олесь Ільченко. Король Карл (дитинство Карла Ліннея). Ілюстрації Миколи Баликіна.«Перед вами розповідь про дитинство людини, яка змінила уявлення про світ живої природи. Цей шведський вчений не просто описав для науки півтори тисячі видів рослин і тварин й не лише дав їм назви латинською мовою, які й досі застосовуються у вченому світі — він описав справжню, наукову систему живої природи, де кожна істота зайняла своє визначене місце. Всі тварини і рослини він розташував у природному порядку. В "мішанині" всього живого він зумів розпізнати струнку організацію життя, де окремі, але подібні істоти об'єднуються у види, родини, ряди, класи, типи, царства живої природи — навіть людину він поставив серед інших тварин, хоча й не на рівні із ними. Він любив лад у всьому. Звали його Карл Лінней. У Києві вже багато років існує Товариство шанувальників Карла Ліннея. Як його голова, я не міг не написати про цю геніальну людину...» (Олесь Ільченко​)

 

Олесь Ільченко. Життя та неймовірні пригоди хлопчика з Нанта Жюля-Габрієля Верна (дитинство Жюля Верна). Ілюстрації Миколи Баликіна.«"О діти, діти! Ви не вчилися по-справжньому на зорі свого віку! Але так буває завжди: на щастя, сумлінні діти в дорослому віці найчастіше стають тупуватими молодими людьми і довершеними бовдурами". Це уривок з листа відомого письменника Жюля Верна, якого він написав своєму батькові. Він іронізував і над освітою, і над самим собою... А яким був Жюль-Габріель у дитинстві? Як він навчався? Які захоплення в нього були? Щоб розповісти про це, треба написати роман у дусі Жюля Верна! І діда, й батька Жюля Верна звали П'єрами. Жили вони в місті Нант. І обидва були правниками. А також —знавцями літератури та й узагалі широко освіченими людьми. Біографи кажуть, що дідусь Жюля полюбляв віршувати і вмів це робити дуже добре, навіть витончено. А ще він цікавився технікою, винаходами й наукою. Мати Жюля, Софі, як згадують сучасники, вносила людяність і душевне тепло в інтелектуальне середовище родини Вернів...»  (Олесь Ільченко)

 

Марія Дем’янюк. Сяєво дружби. Казка для дітей — читати та слухати, відео українською онлайн. Художниця Людмила Велика."У небі над містом на синій хмарині живе Вечірній ельф. Це особливий ельф – сяйливий. Удень він солодко спить, щовечора прокидається і запалює ліхтарі. Тоді над вечірнім містом спалахують вогники і місто від того ясніє. Люди усміхаються, вітаючи вечірні вогники, і їх усмішки підсилюють це сяйво. Місто ясніє вечірніми ліхтарями і усмішками... Є у Нічного ельфа подружка – Яскринка. Вона завжди прилітає на сяйво, і вони разом залюбки кружляють навколо вечірніх ліхтарів. Та якось Темна Злюка вирішила зробити так, аби темінь проковтнула вечірнє місто. «Що ж таке придумати, – гадала вона і зрештою придумала..." (Марія Дем’янюк)

 

 

Олесь Ільченко. Ранок Рокфеллера (дитинство Джона Рокфеллера). Ілюстрації Миколи Баликіна.«Якось гуляючи із приятелем, худенький хлопчик сказав: "Коли я стану дорослим, у мене буде сотня тисяч доларів. Я прагну цього, і так буде". "Цей американець свято вірив, що Бог пошле йому заможність, високе становище серед людей, можливість впливати на них і робити свою країну кращою. А до всього додасть сто років життя. Чоловік той помре за шість тижнів до свого 98-річчя. І все інше Бог йому теж дав. "Я отримав цей дар і благословення лише тому, що Господь твердо знав: я віддам ці гроші ближнім". Так говорила людина, чиє ім'я стало символом багатства й успіху в бізнесі, Джон Рокфеллер, мільйонер, який більшу частину своїх неймовірних статків передав людям і рідній Америці. Джон Рокфеллер потягнувся в кріслі, в якому сидів за письмовим столом, перед купами квитанцій, кошторисів...» (Олесь Ільченко)

 

Олесь Ільченко. Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає сили (дитинство Лесі Українки). Ілюстрації Миколи Баликіна«Ця дівчина володіла понад десятком європейських мов, знала вітчизняну і світову літературу, історію, філософію, географію, культуру стародавніх і сучасних народів Сходу та Європи, чудово грала на фортепіано й писала цікаві живописні полотна... Але уславилася вона як видатний поет і геніальний драматург Лариса Петрівна Косач — Леся Українка. Михайло Павлик, письменник і громадський діяч, казав після однієї зустрічі із нею у Львові в 1891 році, що Леся просто приголомшила його своєю освіченістю й тонким розумом. Павлик вважав, що вона живе лише поезією, але то було не зовсім так. Для свого віку вона виявилася геніальною жінкою. Він довго з нею розмовляв і в кожному її слові бачив розум і глибоке розуміння поезії, науки і життя. А тоді Лесі Українці, нагадаємо, було всього двадцять років! Протез для хворої правої ноги, який виготовили у Варшаві, трохи притлумив нестерпний біль. Тепер Леся могла ходити майже вільно та ще й без ціпка, який так її дратував...» (Олесь Ільченко)

 

Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Олесь Ільченко — український поет, прозаїк, сценарист, журналіст. Народився у Києві 4 жовтня 1957 року. Закінчив Київський педагогічний університет ім. Драгоманова та Московський літературний інститут ім. Горького. Тривалий час працював журналістом, редактором на українському телевізійному каналі. Пише вірші та сценарії. Поезії перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій в пресі на культурологічні теми. Олесь Ільченко  лауреат телепремій «ТЕФІ» й «Телетріумф» (2006), переможець конкурсу журналу "Кореспондент" "Найкраща книга року - 2010". Член Асоціації українських письменників, Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України. 

"Жило собі мале лошатко. Було воно вперте, і все робило наперекір. А гарне яке ж було: і грива, і хвостик — розкішні, довгі, блискучі. Звали його Топу-Топ, бо дуже вже воно любило тупцяти ніжками, бігати і брикати. Бувало, заженеться в город і все, що там є, топче. Вскочить у помідори, і вже чути «чвак-чвак», а потім летять  шматки гарбуза чи кабачка. І кричить Топу-Топ:  — Іго- го, іго-го! А його мама просить: — Не лізь туди, не йди сюди, будь обережним! Та нічого не можна було зробити. Ось такий був неслухнянчик. Того дня у Топу-Топа був день народження і ввечері він чекав на гостей. Мама розчесала його розкішну гриву і хвостика і відпустила  гратися.  Звісно, як кожен іменинник, він подумав, що сьогодні йому можна все. І поки мама не бачила, він тихенько вислизнув у город..." (Юлія Хандожинська)

 

"Була собі на світі маленька мишка Пікавка. — Пі-пі-пі, — кричала мишка і швидко-швидко бігла у своїх справах. А справ у мишки було багато: то сиру потрібно було накрасти, щоб кіт Микита не побачив, то нірку свою облагородити, а саме: вкрасти пір'ячко у курочки. Ось яка була справна мишка Пікавка, була крадійкою. Та не тільки красти мишка вміла, а ще, бувало, любила і понасмі- хатися з оточуючих, вкраде шмат ковбаси, а по дорозі ще й глечик з сметаною поб'є. То вже на ранок кіт Микита отримує по повній програмі, а мишка сидить глибоко в нірці і тільки чути: — Пі-пі-пі! Старий кіт, що уже тільки не робив: і сам мишку чатував біля нірки, і собаку просив, і півня, але ніхто не міг Пікавку зловити, від усіх вона тікала, а потім тільки чути з нірки..." (Юлія Хандожинська)

 

"Маленька руденька лисичка одягнула свій улюблений капелюшок і побігла в ліс. Біжить по стежинці, пісеньку співає, радіє, а назустріч їй — Вовчик. — О, привіт, лисичко. — Привіт. — Боже, який в тебе красивий капелюшок. — Так, красивий, а ти що хочеш теж поносити? — То бери, мені не шкода, а ввечері повернеш — ну, за якийсь там маленький гостинчик. — Добре, — каже вовк. — Ти ж знаєш, де я живу. Підвечір вовчик повернув капелюшок і приніс лисичці м'ятки на чай. Лисичка все забрала, зраділа, а на ранок — знову до лісу..." (Юлія Хандожинська)

 

 

Юлія Хандожинська. Світлячок. Казка для малят — читати та слухати, відео українською онлайн"Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок. — Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш? — Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати. — Ех, пощастило їжаку!  Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок..."  (Юлія Хандожинська)

 

"Посеред густого лісу, в кущах,  стояла собі пічка. Хто її там змайстрував — то не відомо, давно вже вона  там була. І любив  на ній вітер-чарівник відпочивати. Мріяла пічка дуже, щоб хтось хоч раз спік на ній млинців жирненьких, чи то картопельки посмажив, а може й пиріжків напік. Ось така у пічки мрія була. Одного разу, як завжди, вітерець відлежував бочок на пічці. Слухав її стару добру пісню. — Ох, вітерець, хоч би разок хто запалив вогника та борщу наварив! — Якби я хотів допомогти тобі, сестричко! Та, бач, немає в мене рук. Щоб тебе спершу почистити, а потім приготувати щось. Слухай, а можливо, давай когось із звірів попросимо! Он, дивись, як їх багато в лісі живе! — Ідея! — зраділа стара пічка і почала чекати, коли вже перший звір якийсь коло неї пробіжить. Аж раптом — біжіть лисичка..." (Юлія Хандожинська)

 

"Жила собі на світі маленька ряба курочка. Ходила вона по двору і клювала пшеничку, а при будь-якій нагоді любила похизуватися перед всіма. Усе вона знала краще всіх, і все вона вміла, і дуже вже їй хотілося, щоб усі в дворі її поважали. І от вона собі придумала таку річ. Прийшла до півника і каже: — Ти знаєш, я тут подумала і вирішила, що тепер я буду усіх будити зранку! Я — найрозумніша, і знаю краще за тебе, як це зробити! Ну дуже вже їй хотілося, щоб зранку усі прокинулись, а тут поперед сонечка курочка на паркані сидить. — А ти знаєш, яка це відповідальна робота? — запитав її півник. — Пхе, та що там знати? Вилізь собі на паркан та й кричи. — Що ж, — промовив півник, — завтра ти будеш усіх будити, домовились? А я відпочину..."" (Юлія Хандожинська)

 

"Сьогодні в лісі на великій галявині під старим дубом — таким високим, що аж ген затуляє пів галявини, — позбиралося чимало мешканців лісу. А зібрала їх усіх сова-мудра голова. Адже сьогодні перше вересня і перший урок. Вовк, кабан, їжачок, лисичка і мале зайченя дружно прибігли до старого дерева. Усі з новими портфелями, пишними бантиками, новими пеналами і шкільним приладдям сіли за парти по двоє. Поважна сова у великих окулярах широко відкривала рот, щоб уважніше її дослухалися, і окуляри раз за разом поправляла. Звірята сиділи тихо —  так, що можна було почути, як муха летить. А ось маленькому зайченяті, тому, що сидів поруч із жабчиком на задній парті, ну ніяк вже не сиділося. Він і лапками перебирав, і очима наздоганяв хмаринки, і, немов пружинка, підстрибував на одному місці..." (Юлія Хандожинська)

 

"Одного разу ряба курочка вирішила знести яєчко. Вибрала вона собі затишне гніздечко у курнику, залізла туди, вмостилася. Розправила свого хвостика, аж раптом у курник вскочив тхір, який був дуже голодний і хотів поласувати свіжим яєчком. Тхір так налякав курочку, що вона скочила з місця аж пір'ячко згубила. Пір'ячко було маленьке, рябеньке і таке легесеньке, що миттю вилетіло з курника, немов маленький літачок, поки курочка не бачила. Летить собі пір'ячко, летить, аж раптом на зустріч йому індикачка чалапає. — Качечко, качечко, я загубилося, а візьми мене до себе на крильце жити. — Ну сідай та й живи, раз тобі так хочеться, — крякнула індикачка і почалапала до найближчого ставка. Сіло пір'ячко на крильце до качечки та й сидить тихенько, обживається, як раптом качечка вскочила в ставок..." (Юлія Хандожинська)

 

The Yearling Sheep oil painting by San Luis Obispo (fragment)"Жила колись на світі маленька овечка Пхинька. І все їй завжди було не те і не так. Піде, бувало, в садочок пастися і — "ме-ме", недобра травичка в садку ("пхе, пхе, пхе"), наллє їй мама свіжого молочка, а вона надіп'є трішки, скривиться і: "Ме-ме: не люблю таке, хочу молочко з вареннячком!" Отак вона собі і жила, що не так, одразу: "Ме!" За це її не дуже любили інші мешканці двору. Одного літнього жаркого дня Пхинька вирішила піти попити холодної водички у луг. Бігти треба було через садочок донизу, а там через кладочку і джерельце прохолодне. Біжить Пхинька, мекає по дорозі, як завжди, все їй не так, добігає вона до кладочки, аж на зустріч їй баран..." (Юлія Хандожинська)

 

"Жила собі у річці маленька рибка. Така собі срібляста і швидка. І більше за все на світі любила рибка поговорити. Та от біда, що не почує — перекрутить, як захоче, а потім і по-своєму розкаже. Любила рибка затаїтися в очереті, де жили по сусідству водяні раки, і слухати, про що вони говорять, а потім швиденько пливти і розказувати усім новини. Дуже вже їй подобалося усе про всіх наперед усіх знати. Отож, одного дня засіла рибка в зеленому очереті. Нагострила вушка і слухає, про що раки говорять — думає, що ніхто її не бачить. А раки того дня підрізали очерет, прибирали навколо своєї хатки. Раптом бачать — щось поблискує. Знають, що то вже рибка чатує. От і шепоче один рак до іншому..." (Юлія Хандожинська)

 

Всього:
249
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 3
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11  
Наступна
В кінець

Споріднені мітки:     Василь Сухомлинський   
Топ-теми