Юлія Хандожинська. Казка "Світлячок" — читати та слухати

На відео: Юлія Хандожинська. "Світлячок" (казка для малят).

Розповідає — авторка.

Юлія Хандожинська

СВІТЛЯЧОК

(казка)

Жив собі на світі жучок-добрячок. Маленький не примітний, але з великим серцем. Було у нього багато друзів, яких він частенько навідував та завжди старався їм допомогти. То колосочки в нірку для мишки польової піднесе. То диким бджолам знайде найкращу галявинку із квітами, щоб вони могли зібрати смачненький мед. Усе і скрізь наш жучок встигав, адже мав він вісім лапок та крильця міцні. Втомився летіти, то швидко-швидко біжить. Он який спритний був! Усі його любили за гарну вдачу і щире серце. Одного разу біг собі жучок у справах, аж раптом назустріч йому іде хом’ячок.

— Привіт, Жучок, куди ж це ти так поспішаєш?

— Привіт, друже, ось біжу у садочок — потрібно допомогти їжачку яблук на зиму назбирати.

— Ех, пощастило їжаку!  Хто б мені допоміг? А то я сам — маленький, а справ так багато, — нажалівся жучку хом’ячок. 

— Нуу,  — на хвилинку задумався жучок. — Звісно, я б міг допомогти, але ж я вже пообіцяв їжачку.

— Ех, друже, бач яка справа, ось це тільки сьогодні  мені кролик — той, що ген в кінці поля за вишневим колом живе, — пообіцяв зернят від соняшника дати. А вони мені дуже-дуже потрібні. Скоро зима, а родина у мене велика. А я сам один, поки все зберу, а в тебе аж вісім лапок — хап – хап, і швидесенько допоможеш мені зібрати зернятка. Можливо, ти спробуєш щось зробити?

— Ну, якщо ти вже дуже хочеш, то я можу прийти, але лише після того, як допоможу їжачку, адже я йому вже пообіцяв.

— Добре, добре! — зрадів хом’як. — Тільки ж не барися там! — закомандував малий. 

Ніяк не міг жучок відмовити у допомозі. Спочатку він побіг у садочок, і там збирав яблучка, а потім — ну, може тільки хвилиночку, присів і відразу побіг на допомогу хом’яку. Та от біда, кролик жив таки далеченько, та поки жучок добіг — уже і вечоріти почало. 

— Ооо!!! — ти прийшов, — закричав хом’як, який сам — ну, можливо, лише хвилин п’ять тому, як прийшов до кролика. Хом’як був повільний, а ще не оминув ні одного пенька дорогою, щоб відпочити. Ну як то було не помилуватися польовими метеликами? Тим більш,  він чекав на допомогу, то куди поспішати, він що дурний усе сам робити, чи що.

— Давай, труси соняшник що є сили! — галасував хом’як, бігаючи знизу рослини. Він був заважкий, і не міг залізти на сонях. Тому, звісно, відправив нагору жучка. Що є духу трусив  жук сонях. От і посипалися зернята, наче дощ.

— Все пропало!  — закричав Хома. — Ти прийшов надто пізно, а зернята чорні, ніч надворі. Я нічогісінько не бачу! Що мені тепер збирати? Що ми тепер будемо взимку їсти? 

Засмутився малий жучок. Сів він на краю соняха і почав просити сонечко:

— Сонечко, сонечко, не сідай ще хоч пару хвилиночок.

— Але я втомилося, день був довгий, в мене було багато роботи, я вже хочу відпочити.

— Але мені дуже потрібно допомогти товаришеві. Ну, будь ласочка!

— Знаєш, в мене є ідея!

Сонечко лагідно торкнулося жучка, і  сталося диво: він раптом засяяв!

Спустився жучок з соняха, освітив землю і допоміг зібрати хом’ячкові зернята. 

От так за добре серце жучок отримав подарунок від сонечка, і почали його тепер називати Світлячком!