Александру Мітру
ВОВК-МИСЛИВЕЦЬ
Переклад з румунської — Міхаела Гербіл та Людмила Дорош
Вовк багато чого зробив у своєму житті: ловив всіляких тварин та їв їх. Не нехтував і людьми. Він багато накоїв... І всі боялися його.
Але настає час, коли молодість покидає тебе. Зуби випадають, погляд затуманюється, ноги ніби тремтять. Не можеш їсти абищо.
А в лісі, дорогі мої, не так, як між людьми, немає кому допомогти тобі на старість, у нужді. І в ті часи, коли настає старість, ніяке м’ясо вже не добре для ослаблених зубів, окрім м’яса зайця.
От вовк, такий же зарозумілий, яким ми його знаємо, пішов до царя лісу, до ведмедя. Ведмідь був теж старий. І йому б не завадило м’якенького м’яса.
Пішов той до ведмедя, прокашлявся, закинув голову і заревів – трохи захрипло, правда, – але таки впорався.
– Ваша Величність, – сказав він, – заєць Томіце зі своїми братами лише шкодять лісу. Гризуть коріння, гілки, почнуть падати дерева. Дозвольте мені розпочати війну із зайцями, знищити їх… і... (шепнув йому на вухо) половину м’яса дарую вам!
Почувши про м’ясо, ведмідь збадьорився:
– Це правда! – пробурмотів ведмідь. – Лише шкодить. Томіце набагато гірший за будь-якого звіра. Знищи його! І… (теж пошепки) половина м’яса буде моєю…
Та й потисли лапи…
Знайшов вовк, не знаю звідки, лук та багато стріл, мисливський ріг, взяв із собою й трьох лисиць (прив’язаних так, як мисливці тримають собак), повну торбину їжі та повну пляшку вина.
Він cильно затрубив у ріг і пішов…
Зустрів лісника.
– Куди ти йдеш, вовче?
– Йду на полювання!.. Хочу вбити всіх зайців, a тобі віддам їхні хутра…
– Якщо поженешся за багатьма зайцями, то не спіймаєш жодного! – сказав йому чоловік. – А чому ти трубиш у ріг?
– Щоб зайці знали, що я йду, і щоб боялися…– Якщо кіт має дзвіночки, то не спіймає мишей! – додав ще чоловік. – А потім, на полювання, як будь-куди, не з лопатою треба, а з розумом… А лисиці чому з тобою, навіщо ти їх узяв?
– Вони мої пси, мисливські пси! – відповів вовк.
Пішов собі вовк далі. Звідси стрибне заєць… звідти ще один…
Вовк побіг то в один бік, то в інший. Дивиться косо, як зайці вистрибують то спереду, то ззаду…
І змусили вони його попобігати; обдурювали його, сміялися над ним цілі дні й тижні, що врешті-решт вовк упав знесилений, писком у землю…
І лисиці попадали поруч із ним.
Побачивши знесилених від утоми вовка і лисиць одне біля одного, напали Томіце та зайці на торбину, поз’їдали все, що там було, і випили вино з пляшки.
Вовк пролежав так довгий час. Коли прийшов до тями, важко підвівся і рушив додому. Він же далеко віддалився від нього, і його чекала довга дорога. Йшов він день, йшов тиждень. І знову зустрівся з лісником.
– Звідки ти йдеш, вовче? – спитав його.
– Йду з полювання!
– А де заячі хутра? У торбині?
– Зайці поїли й те, що я мав…
– А у пляшці ще є вино?
– У мене немає й простої водиці.
– А де твої мисливські собаки?
– Я поїв їх усіх!
(Від голоду він поїв лисиць дорогою!..)
Лісник почав сміятися. А вовк пішов додому з нагнутою головою.
Мораль:
Не діли шкуру невбитого ведмедя. І не всі ті мисливці, що в ріг сурмлять.
Дивіться також на "Малій Сторінці":
Читаймо та слухаймо на нашому сайті твори румунських класиків для дітей у перекладі українською мовою, опубліковані у новій цікавій рубриці журналу «Дзвоник», що видається Союзом Українців України.