"Дрімучим лісом ішли двоє подорожніх: дідусь і хлопчик. Було жарко, хотілося пити. Нарешті вони прийшли до струмочка. Тихо дзюрчала холодна вода. Мандрівники нахилились, щоб напитися. Дідусь сказав: "Дякую тобі, струмочку." Хлопчик усміхнувся. "Чого ти усміхнувся, хлопче?" — запитав дідусь. "Навіщо ви, дідусю, сказали струмкові «Дякую»? Він же не живий, не дізнається про вашу подяку, не почує ваших слів"..." (Василь Сухомлинський)
"Розкажу про те, як малюки вчилися читати й писати. Все те, про що йтиме мова, не розглядайте, дорогий читачу, як новий метод навчання грамоти. Я не замислювався над науковим обгрунтуванням нашої творчості,— а це саме творчість дітей, виховна робота, що допомагає навчанню,— далекий від думки, що вона може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. Це творчість, що народилася серед полів і лугів, у затінку дібров і під палючим степовим вітром, на зорі літнього дня і в зимові присмерки..." (Василь Сухомлинський)
"У глухому куточку шкільної садиби школярі посадили хризантеми. На осінь тут зацвіли білі, сині, рожеві квіти. Ясного теплого дня я повів сюди своїх малюків. Діти були в захопленні від такої великої кількості квітів. Та гіркий досвід переконав мене, що дитяче захоплення красою часто буває егоїстичним. Дитина може зірвати квітку, не вбачаючи в цьому нічого поганого. Так трапилося і цього разу. Ось я бачу в руках дітей одну, другу, третю квітку. Коли залишилося не більше половини квітів, Катя вигукнула: "А хіба можна рвати хризантеми?" В її словах не було ні здивування, ні гніву. Дівчинка просто запитувала. Я нічого не відповів. Хай цей день стане уроком для дітей. Діти зірвали ще кілька квіток краса куточка зникла, галявина немов осиротіла. Порив захоплення красою, що спалахнув у дитячих серцях, згас. Малюки не знали, що робити з квітами..." (Василь Сухомлинський)
"З перших днів життя "Школи радості" я прагнув внести в колектив дух сімейної сердечності, задушевності, чуйності, взаємної довіри, допомоги. У вересні - день народження трьох дітей: Віті, Валі, Колі. Ми всім колективом відзначали його: в шкільній їдальні пекли пиріг, дарували іменинникам малюнки, книги. Я з подивом дізнався, що в родині Коли ніколи не відзначали дня народження ні дітей, ні батьків. Це був перший свято в житті хлопчика. Увага товаришів схвилювало дитину. У роки дитинства кожна людина вимагає участі, ласки. Якщо дитина виростає в обстановці безсердечності, він стає байдужим до добра і краси. Школа не може в повній мірі замінити сім'ю і особливо мати, але якщо дитина позбавлена у родині ласки, сердечності, турботи - ми, вихователі, повинні бути особливо уважні до нього..." (Василь Сухомлинський)
"Залишився місяць до того дня, коли мої вихованці стануть учнями. Наближався чудовий місяць літа - серпень. У спекотні липневі дні діти приходили в школу рано вранці і у передвечір’я. Декому далеко було йти додому обідати, тому діти залишалися обідати в шкільній їдальні. У мене зародилася думка: нехай з місяць поживуть малюки не вдома, а десь в саду, на березі ставка. Місце облюбували поруч зі ставком; в заростях дерев старші школяри допомогли нам спорудити кілька куренів - в таких куренях ціле літо живуть сторожа баштанів. В курені наклали соломи, зробили столики для малювання. До наших куренів прилягав великий сад. Садовод дозволив: сад буде головним місцем нашого відпочинку. Поруч з куренями побудували кухню, сільський голова дав нам продукти, призначив кухаря. Батько Сані спорудив купальню, поруч з нею стояв моторний човен, побачивши який у хлопців спалахували очі. Почалося життя нашого колективу в Саду здоров'я - так назвали наше житло і місце відпочинку батьки дітей..." (Василь Сухомлинський)
"Закінчувалося життя нашої «Школи радості». Скоро мої вихованці стануть учнями,— від цієї думки мені було і радісно і тривожно. Радісно від того, що не один ще рік вестиму своїх малюків стежиною життя, праці й пізнання, що за рік мої малюки зміцніли, загоріли.
Коли скінчилися дні нашого перебування в «Школі радості», я подумки порівняв, якими були Володя, Катя, Саня, Толя, Варя, Кость рік тому і якими стали тепер. Були бліді, кволі, із синіми жилками під очима. А тепер усі рум’яні, загорілі; про таких дітей кажуть: кров з молоком. Радісно було й від того, що без задушного класу, без дошки й крейди, без невиразних малюнків і розрізних літер діти піднялися на першу сходинку пізнання — навчилися читати й писати. Тепер їм буде незрівнянно легше, ніж тому, для кого ця сходинка починається з прямокутної рамки класної дошки..." (Василь Сухомлинський)
"Тихим сонячним ранком в останній день серпня 1952 року на зелену галявину перед шкільним будинком прийшли всі школярі, вчителі, батьки. Цей урочистий день, що передує початку навчального року, вже давно став у нас традиційним святом школи і книжки. Особливо хвилюючим було свято цього ранку. Як землепроходець, що вирушає в далекі, невідомі землі, дивиться в очі своїх супутників і товаришів, так і я вдивлявся в очі моїх малюків. Ось вони стоять — 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Разом з дітьми прийшли батьки, багато хто з бабусь І дідусів. Ось матері Колі і Толі. На плече Галі поклала руку мачуха, і дівчинка не насупилася, як це було рік тому. Всі поздоровляють нас, бажають доброї путі. Десятикласники підходять до малюків, вручають кожному пам’ятний дарунок — книжку а написом; «Доброї путі тобі, маленький друже. Бережи цю книжку. Нехай вона все життя нагадує тобі про свято школи, про день, коли ти став учнем. Нехай завжди зберігається в бібліотеці твоєї сім'ї». Минули роки, мої вихованці стали дорослими людьми, і кожний з них береже цю книжку як святиню, як безцінну пам'ять про золоте дитинство..." (Василь Сухомлинський)
"Я не боюсь ще й ще раз повторювати: турбота про здоров’я — це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежать іхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина їх — про здоров’я. Турбота про здоров’я неможлива без постійного зв’язку із сім’єю. Переважна більшість бесід з батьками, особливо в перші 2 роки навчання дітей у школі — це бесіда про здоров’я малюків. Я пояснював батькам, що їхнім дітям не задаватимуть домашніх завдань. Правила й визначення діти запам’ятовуватимуть (заучуватимуть) на уроці. Дома учням треба виконувати головним чином вправи, мета яких — сприяти глибокому осмисленню матеріалу..." (Василь Сухомлинський)
"Дуже важливо, щоб дивовижний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточував дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима. Навчання в перші місяці і роки шкільного життя не повинно перетворитися в єдиний вид діяльності. Дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро відкриють перед ним ті ж радості, які були у нього раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радощів, навмисне полегшувати його тільки для того, щоб дитині не було нудно. Поволі дитину треба готувати до найголовнішої справи свого життя - до серйозної, наполегливої праці, яка неможлива без напруження думки. Важливу виховну задачу я бачив в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти відволікатися від навколишньої дійсності в даний момент, щоб розумові зусилля спрямувати на досягнення мети, поставленої учителем або самим собою..." (Василь Сухомлинський)
"Познайомтесь з хлопчиком Андрійком, який ніколи не говорив «Дякую!». Та ще одним хлопчиком Іванком, який завжди дякував усім за добрі справи. Якось вони пішли до крамниці за морозивом. Коли вони купили морозиво, Іванко сказав продавщині: «Дякую!» А Андрійко мовчки взяв до рук своє морозиво і нічого не сказав продавщині..." (Вікторія Лабунець)
"Канікули!" - 47 мультиків із серії "Корисні підказки" - у одній добірці. Дивимось відео онлайн!
Нарешті, канікули, і можна відпочити!!! Дивимось 47 серій найцікавішого в світі мультика від телеканалу ПЛЮСПЛЮС - "Корисні підказки" ;))))
Арт-студія «Ліхтарик» – це творча студія в самому серці Києва. Розмістившись на печерських пагорбах, майстри мистецтва надихаються красою київської давнини та дарують це натхнення усім відвідувачам студії. Вони прагнуть інтегрувати традиційні ремесла в бурхливе життя мегаполісу, знайомлячи своїх гостей з гончарством, петриківкою та мозаїкою. На майстер-класах з живопису гості знайомляться з різноманітними техніками - від традиційного олійного живопису, акварелі та пастелі до сучасного напряму кавового живопису.
"Жила собі дівчинка на ім’я Уля. Жила вона в малесенькому селищі. Коли там починається весна, там дуже дзвінко дзюрчить вода в річці, солов’ї співають, а трава росте, як на малюнках художників. Та одного разу Уля побачила біля свого дому хлопчика, який сумував…" (Вікторія Лабунець)
"Дзвінок в двері. Михайло радо зіскочив зі стільця і чимдуж помчав відчиняти двері. "Мамо, мамо..." - голосно гукав хлопчик. Михайлик прокрутив двічі назад ключ, як навчала мати, та прочинив двері. Жінка років тридцяти втомлено стояла на порозі. "Мамонько… Усе гаразд?" – тихенько запитав хлопчик. "Так. Не зважай, синку. Просто втомилася на роботі..." (Софія Дяченко)
Людмила Федорова. Казка «Осінні пахощі»
"На уроці природознавства вчителька запитала дітей, чим пахне осінь для кожного з них. Учні наперебій піднімали руки і відповідали зі знанням справи: Оленці осінь пахла духмяними яблуками та достиглим виноградом, Тарасові – дощем та туманом, Андрійкові – грибами та горобиною, Яринці – айстрами та хризантемами. Матвійко (він був ласуном) сказав, що йому осінь пахне гарбузовою кашею та гарбузовим насінням. Захопившись бесідою, всі діти жваво її підтримували. Лише Кирилко замріяно мовчав, прикипівши поглядом до вікна. Вчителька привітно подивилася на хлопчика і запитала, чим йому пахне осінь..." (Людмила Федорова)
Читаймо дитячі вірші української поетеси Тетяни Строкач: поезії про маму, про війну, віршовані загадки про зиму та весну, загадки про пори року, поезії, присвячені народним святам та інші.
До цієї збірки увійшли такі оповідання і казки Василя Сухомлинського:
"Субота… Вероніка збирала речі для дитячого будинку. Її діти вже повиростали, то не викидати ж їх на смітник? Благодійністю вона займалась вже давно: то надішле гроші, то принесе діткам цукерки чи іграшки їм передасть. Жінка вважала, що кожна дитина заслуговує хоч на маленьку приємність. Вона дістала із комоду стару ляльку. Коли вона була малою, ніколи з нею не розлучалась. Згадалась їй одна не дуже приємна історія, пов'язана з цією іграшкою.
Було це, мабуть, в класі третьому..." (Софія Дяченко)
До цієї збірки увійшли такі твори Василя Сухомлинського (розташовано за абеткою):
"На дорозі лежав старий Камінь і важко дихав. Він багато бачив, але нікому не міг розповісти побачене, оскільки був німий. Сумно проводжав автобуси. Слухав, як шумить в річці вода. І так минав день за днем, а на нього ніхто не звертав уваги. «Може, це тому, що я сірий?!» – подумав Камінь. Одного разу дорогою йшов чоловік і раптом побачив камінь. Взяв його в руки, подивився на нього з різних боків і сховав у свою сумку. Це був Скульптор..." (Тетяна Винник)
