Василь Сухомлинський
СЕРЦЕ ВІДДАЮ ДІТЯМ
"РОКИ ДИТИНСТВА"
ЩО ТАКЕ ПОЧАТКОВА ШКОЛА
Тихим сонячним ранком в останній день серпня 1952 року на зелену галявину перед шкільним будинком прийшли всі школярі, вчителі, батьки. Цей урочистий день, що передує початку навчального року, вже давно став у нас традиційним святом школи і книжки. Особливо хвилюючим було свято цього ранку.
Як землепроходець, що вирушає в далекі, невідомі землі, дивиться в очі своїх супутників і товаришів, так і я вдивлявся в очі моїх малюків. Ось вони стоять — 16 хлопчиків і 15 дівчаток. Разом з дітьми прийшли батьки, багато хто з бабусь І дідусів. Ось матері Колі і Толі. На плече Галі поклала руку мачуха, і дівчинка не насупилася, як це було рік тому.
Всі поздоровляють нас, бажають доброї путі. Десятикласники підходять до малюків, вручають кожному пам’ятний дарунок — книжку а написом; «Доброї путі тобі, маленький друже. Бережи цю книжку. Нехай вона все життя нагадує тобі про свято школи, про день, коли ти став учнем. Нехай завжди зберігається в бібліотеці твоєї сім'ї».
(Минули роки, мої вихованці стали дорослими людьми, і кожний з них береже цю книжку як святиню, як безцінну пам'ять про золоте дитинство).
Ідемо в шкільний сад — малюки в батьками, вчителі, десятикласники. Юнаки й дівчата дбайливо викопали яблуню, перенесли її разом із землею на інше місце і дружно опустили в ямку. Кожний малюк взяв жменю землі — ямку засипано. Діти полили деревце й розійшлася по домівках. Завтра вони прийдуть до школи, почнеться їхній перший урок.
Чотири роки діти будуть учнями початкової школи, чотири роки я вчитиму і виховуватиму їх. Напередодні мене тривожили роздуми: «Що таке початкова школа?» Про велику, вирішальну роль початкової школи говорять багато.
«Міцний фундамент знань закладається в початкових класах», «Початкові класи — це основа основ»,— ці слова часто чуєш, коли мова заходить про недоліки й прорахунки в навчанні учнів середніх і старших класів, про поверхові, не міцні знання.
Початкову школу звинувачують найчастіше в тому, що вона не дала дітям певного кола знань і вмінь, потрібних для подальшого навчання.
Так, досвід переконує в тому, що початкова школа насамперед повинна навчити вчитися. Про це писали видатні педагоги — Ян Амос Коменський, Костянтин Ушинський, Адольф Дістервег. Це підтверджується і практикою, досвідом учителів. Найважливіше завдання початкової школи — дати учням певне коло міцних знань і вмінь.
Уміння вчитися включає в себе ряд умінь, пов’язаних з оволодінням знаннями: вміння читати, писати, спостерігати явища навколишнього світу, думати, висловлювати свою думку. Ці вміння є, образно кажучи, інструментами, без яких неможливо оволодіти знаннями.
Готуючись до навчання дітей у початкових класах, я прагнув точно визначити, що діти повинні глибоко запам’ятати й твердо зберігати в пам’яті, що їм треба вміти.
Але цим завдання початкової школи не вичерпується. Не можна ні на хвилину забувати, що в початкових класах учитель має справу з дитиною.
У роки навчання в І — IV класах — від 7 до 11 років — відбувається становлення людини. Звичайно, цей процес не завершується до закінчення початкових класів, та саме на ці роки припадає найбільш інтенсивний відрізок людського життя. Дитина в цей період повинна не тільки готуватися до подальшого навчання, накопичувати багаж знань і вмінь, щоб успішно навчатися далі.
Вона має жити багатим духовним життям. Роки навчання в початкових класах — цілий період морального, інтелектуального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку, який буде реальною справою, а не пустою розмовою лише за умови, що дитина живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра.
Тисячі й тисячі прекрасних учителів початкових класів є в школах нашої країни. Кожний з них — не тільки світоч знань для дитини, а й наставник, учитель життя в справжньому розумінні цього поняття. Початкова школа в нашій країні — це міцний фундамент загальної середньої освіти. Та не можна не сказати про те, що в роботі деяких початкових шкіл є ще серйозні недоліки.
Доля учня початкових класів у деяких школах уявляється мені незавидною: у дитини за спиною мішок, в який учитель прагне вкласти якомога більший вантаж. Донести цей вантаж до відповідної межі, тобто до навчання в середніх і старших класах — у цьому нерідко бачить учитель зміст життя й діяльності учня.
Початкова школа повинна давати учню тверде коло знань. Будь-яка неясність чи невизначеність у цьому питанні послаблює не тільки початкову школу, а й наступні ланки навчання. Без чіткого визначення кола знань, умінь, практичних навичок, які треба дати дитині, немає школи.
Одним із серйозних недоліків початкового навчання в багатьох школах є те, що вчитель, часом, випускає з поля зору, які правила та визначення дитина повинна глибоко осмислити і запам’ятати на першому, другому і наступних роках навчання, які слова вона повинна навчитися правильно писати й ніколи не забувати їх правопису.
Прагнучи максимально полегшити розумову працю дітей, окремі вчителі забувають, що дитина повинна не тільки дізнатися про щось, зацікавитися чимось, а й глибоко запам’ятати й назавжди зберегти в пам’яті. Сьогодні багато говорять про загальний розвиток учня початкових класів.
Зрозуміло, загальний розвиток — це винятково важливий елемент навчання й виховання, та не менш значну роль відіграють ті елементарні знання, без запам’ятовування й міцного збереження в пам’яті яких не може бути й загального розвитку, тому що загальний розвиток — це постійне оволодіння знаннями, а для цього потрібне вміння вчитися.
При всій винятковій важливості завдань, які стоять перед початковою школою, не можна забувати, що вчитель має справу з людиною, яка переживає бурхливий період становлення нервової системи. Не можна дивитися на мозок дитини як на живий пристрій, даний учителю в готовому вигляді для того, щоб знання засвоювалися, запам’ятовувалися, зберігалися в пам’яті.
Мозок дітей віком 7 — 11 років перебуває в процесі бурхливого розвитку. І коли вчитель забуває, що треба дбати про розвиток нервової системи людини, про зміцнення клітин кори півкуль, то навчання отупляє дитину.
Навчання не повинно зводитися до безперервного нагромадження знань, до тренування пам’яті, до зубріння, яке отупляє, одурманює і нічого не дає, крім шкоди для здоров’я і для розумового розвитку дитини. Я поставив собі за мету домогтися того, щоб навчання було частиною багатого духовного життя, яке сприяло б розвитку дитини, збагачувало її розум.
Не зубріння, а цікаве, різноманітне інтелектуальне життя, що проходитиме в світі казки, гри, краси, музики, фантазії, творчості — таким буде навчання моїх вихованців. Хочеться, щоб діти були мандрівниками, відкривачами й творцями в цьому світі.
Спостерігати, думати, розмірковувати, переживати радощі праці й пишатися створеним, творити красу й радість для людей і знаходити в цьому творенні щастя, захоплюватися красою природи, музики, мистецтва, збагачувати свій духовний світ цією красою, брати близько до серця й радість і горе інших людей, переживати іхні долі, як глибоко особисту справу, — такий мій ідеал виховання.
Разом з тим не можна забувати чітку, строго визначену мету: що саме повинні знати діти, які слова вони повинні навчатися писати й ніколи не забувати правопису, які арифметичні правила назавжди запам’ятати. Ще в «Школі радості» я склав список слів рідної мови, які діти твердо запам’ятають у І — IV класах.
В оволодінні методами, формами, прийомами розумової праці я бачив виховне завдання великої ваги. Мене дуже непокоїло поблажливе ставлення до початкових класів з боку окремих директорів шкіл та інспекторів. Приїздить до школи інспектор і цікавиться передусім старшими й середніми класами, а до молодших у нього таке ставлення, що ніби там не справжня освіта, а дитяча гра.
Розчуленість цією грою змінюється тривожними думками про погані знання, як тільки учні переходять у V клас.
Ніякої розчуленості — таке завдання поставив я, починаючи роботу з маленькими дітьми. До закінчення II класу вони повинні навчитися так вільно, виразно й свідомо читати, щоб сприймати очима як єдине ціле невеличкі речення й закінчені частини великих речень. Читання — це одне з джерел мислення й розумового розвитку.
Я поставив перед собою завдання вчити такого читання, щоб дитина, читаючи, думала. Читання має стати для дитини дуже тонким інструментом оволодіння знаннями й водночас джерелом багатого духовного життя.
У цьому розділі розповім, як протягом 4 років — з осені 1952 року до весни 1956 року — я здійснював єдність двох однаково важливих завдань початкової школи: по-перше, давав дітям глибокі, цінні знання; по-друге, запобігаючи зубрінню, дбав про багате духовне життя дітей, про їхнє здоров’я.
За матеріалами: Василь Сухомлинський. Вибрані твори в п'яти томах. Том третій. Київ, видавництво "Радянська школа", 1977 рік, стор. 99 - 103.
