На відео: Юлія Хандожинська. "Жабка" (казка для малят).
Юлія Хандожинська
ЖАБКА
(казка)
Літнього дня на ставку, коли сонечко гарно припікає, велика зелена пухириста жаба сиділа в очереті під берегом і співала пісень:
— Ква-ква, ква-ква, ква-ква…
Квакала, надривалася і так, і сяк, та ніхто її не чує. Розсердилася жаба та й собі думає:
— Господи, ну як же мені привернути увагу до себе?
Дивиться вона на середину ставка, аж бачить, а там зелені килими з білими квітами, плетючі зелені містки із водяних трав, що з’єднують невеличкі острівки, що гріх не помилуватися. От вилізла вона на один з таких килимів, сіла навпроти білої квітки, милується і каже:
— Боже, яка ти вродлива, ніжна і приваблива! Якби я хоч трішечки була схожа на тебе, то б вже гарно привертала на себе увагу!
— То на, візьми мою пелюсточку та й будеш хоч трішечки краща, — каже їй квіточка водяна.
— О, диви, яка цяця я й без тебе знаю, що робити, — квакнула жаба і полізла в очерет, бо, бачте, жабу «задушила жаба», що якась там квіточка буде її повчати.
Нарвала жаба качалок з очерету, зробила собі з них велику–превелику корону, сіла на березі та й чекає.
Аж пливли повз бобри та й дивляться, що то за жаба — не жаба, а корона з качалок небо підпирає, сміються, пальцями тикають, не бачили ще такого.
Жаба ж сидить, від щастя такого надулася, аж плями на шкірці проявилися. Сидить вона собі, й далі чекає на інших своїх пошановувачів. Довго вона сиділа на березі і пишалася від тої своєї краси неземної, вже й усі перехожі, хто як хотів, на жабу надивилися.
Аж надвечір надумала жаба і сама на себе подивитися, стриб у воду… а що це там таке на неї з річки дивиться, від краси такої страшної вилізли у жаби очі, ледь не осліпла!
Злякалася квакуха. Хотіла було квакнути, але корона так голову здушила, що геть рота відкрити не може, розгнівалася…
— Ой здалася мені ця краса, я і так нічого! — плюнула жабка на ті комиші, плигнула у воду, тільки й лишилася корона на березі валятися!
З того часу шкірка у жабки у плямку , ще й очі лупаті. І тепер тільки вечорами можна почути її голосне «ква-ква-ква»!
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)