На відео: аудіоказка Юлії Хандожинської "Ведмежа" у авторському виконанні.
Юлія Хандожинська
ВЕДМЕЖА
(казка)
В одній ведмежій родині було троє ведмежат. Двоє слухняних, а третє — не дуже. Звали їх Тік, Так і Ток.
Неслухняного ведмежатка звали Ток. Жили вони собі в лісі, гралися, полюбляли солодкі ягоди і, звичайно, мед. Одного разу, коли ведмежата пішли до лісу збирати ягоди, Ток вірішив, що він самостійно може шукати ласощі, і пішов на ту стежечку, яку забороняла мама, до вуликів. Вибіг Ток на галявинку, а там вулики стоять — які хочеш — і сині, і червоні, і жовті. «Це до них бджілки медок свій несуть, — подумав Ток, — виберу я собі найбільшого вулика та наїмся меду досхочу!» Була це обідня пора, і всі бджілки саме працювали, тож вулики були порожні. Заліз Ток у вулик. Ой же хороше йому там, ой смачно! А наївся так — ген он пузо до носа тирчить.
«Ну що ж, тепер можна і додому», — подумав маленький. Аж чує — щось дзижчить. Бджоли повернулися і угледіли ведмежа, яке з'їло увесь їхній мед, та вирішили його провчити. Як почали його кусати! Кусь і кусь ведмедика за вухо, за лапку, щоб знав, як чуже брати! Біднесенького так рознесло, що не міг із вулика вилізти. Почав Ток просити пробачення:
— Бджілки, пустіть, я більше так не буду. Будь ласка!
Почули це трудівниці та й відпустили ведмежатка.
З тих пір Ток завжди слухав маму, ніколи чужого не брав і завжди цінував чужу працю.
.jpg)
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)