На відео: Юлія Хандожинська. Казка "Маленька сіра мишка" у авторському виконанні.
Юлія Хандожинська
МАЛЕНЬКА СІРА МИШКА
(казка)
Жила собі на світі мишка. І дуже вона себе полюбляла. Їй дуже подобалося, коли мама купувала їй нові речі, і їй хотілося, щоб так було щодня. Бувало, відкриє зранку шафу і починає перебирати:
— І це мені до лиця, і те мені до лиця! Боже, яка ж вже я красуня, — нахвалює себе мишка у дзеркало.
Та все їй мало й мало… Дивиться і надивитися на себе не може…
— Пі-пі-пі, які очки, мов намистинки.
Пі-пі-пі, який носик, як горошинка!
А хвостик, хвостик — немов стрічечка!
Вийде Мишка у двір, та не біжить, не спішить — іде повільно, мов кораблик пливе, тільки вушками веде туди-сюди.
От Мишка йшла собі, пишалася, нюхала квіточки, аж раптом чує, як курчатка з каченятками розмовляють:
— Ой, що то буде, що буде? Ото вже краса, ото вже натішимося! — пищали курчатка.
— Так-так! Обо’вязково потрібно піти! — клекотали каченята.
— Що? Що там станеться? — питає Мишка, а сама з цікавості аж труситься.
— Цирк! До нас у двір приїде цирк!
— Цирк? — перепитала Мишка. — А що воно таке?
— Та це найкращі костюми, — мукнуло теля.
— Найспритніші акробати, — рохнули поросята.
— Найяскравіші афіші, — загелкотіли індики.
— Ой, — подумала мишка, — треба швидко бігти готуватися!
І побігла, навіть з друзями не попрощалася.
Наступного дня, з самісінького ранку, мишка-шкряботушка збиралася. Перебрала купу всього, та все щось не те і не так. Думала вона, думала і придумала….
На маленькому подвір’ї уже зібралися усі звірята. І поросята пищали від задоволення, і каченята скакали, мов жабки, і телята уже займали найкращі місця, і курчатка бігали туди-сюди, мов на параді.
Тільки мишка ступала плавно, мов пава. Вона одягла все найкраще, що в неї було. І сережки не забула, очі олівцем чорним маминим гарно так підмалювала, щічки припудрила та ще й бурячком підрум’янила, губки підвела, червоні, мов маки. Навіть найвищі мамині туфлі взула. Правда, вони на розмірів три були більші, ніж потрібно, але то все заради краси. Іде мишка, землі під собою не бачить, пишається своєю красою. Аж раптом курчатка як запищать:
— Це що, клоун?! Ура, до нас клоун іде!
Стрепенулася мишка, повернула голову наліво, направо — теж хоче клоуна побачити, а навкруги одні знайомі мордочки, і ніякого клоуна немає. Аж коли підбігли курчата ближче, зрозуміла Мишка, що то з неї вони сміються. Хотіла було сховатися, та одежа на ній, мов світлофор, де не стань — там видно, ще й туфлі модні спадають, щоразу треба їх підбирати.
Стояла Мишка, мов пугало огороднє, поки справжні клоуни не приїхали, і навіть на цирк дивитися не пішла, побігла переодягатися. Насилу вимилася від такої краси.
З того часу мишки стали сірі і непомітні, і бігають вони швидко-швидко, щоб ніхто їх не помітив.
Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
Дивіться також на "Малій Сторінці":
І калинова, й малинова,
Дзвінка, барвиста, голосиста,
І як сльоза — джерельно-чиста.
Із вуст в вуста передається,
Як тепле сонечко, сміється,
Виразна, сильна і багата,
Окраса в будні і на свята!"
(Юлія Хандожинська)