Публікації за тегом: Діти

Вірші Миколи Вінграновського: "Новорічна колискова", "Новорічна заяча пісня"

Вірші Лесі Храпливої-Щур: "З Новим Роком", "Хто це стукає: гур, гурр", "В нас неділя"

Вірші для дітей до свята Нового року від українських авторів: Миколи Вінграновського, Лесі Храпливої-Щур, Тамари Коломієць, Василя Моруги, Леоніда Глібова, Михайла Литвинця, Олександра Олеся, Дмитра Головка, Петра Осадчука, Ірини Жиленко, Ігоря Калинця, Марії Хоросницької, Анатолія Качана, Василя Діденка, Юлії Хандожинської, Іванни Блажкевич, Тетяни Винник, Максима Рильського, Віктора Терена, Любові Забашти, Івана Неходи, Марії Дем'янюк, Наталі Карпенко, Леоніда Полтави, Платона Воронька, Юлії Забіяки та інших.

 

Діти для Вінграновського — не просто тема. Це й особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому. Не випадково, мабуть, він з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає.

Вірші-смішинки Грицька Бойка: "Змагання", "Де Іванко?", "Пояснила", "Якби", "Як невдаха виступав", "Провалився по коліна", "Друге місце", "Швидко відповів", "Підслухана розмова", "Теж саме", "Хто гарно співав?", "Чи можна?", "«Некультурні» хазяї", "Чому Тимко подряпаний?", "Гралася в долонечки".

Його смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.

 

 

 

 

 

Читаймо зимові вірші Грицька Бойка: "Провалився по коліна", "Друге місце", "На санчатах", "Снігобуд", "Зимова пісенька", "Морозець".

Вірші про зиму від Катнрини Перелісної: "Моя ялиночка", "Ой матусенько, скажи", "Колядка", "Коляда", "Щедрівка", "Сніжинки", "Саночки", "Ковзани", "Рукавиці", "Мороз", "Пожалійте", "Снігова баба", "Бідний зайчик", "Покупались", "Чижик", "Сердитий вітер", "Для потішечки", "Візерунки", "Слідки", "Снігу, білий сніжку", "Сніжок", "Мороз", "Віхола", "Бабине горе", "Господиня Ква", "Кінець зимі".

Жив на світі педагог, учений, письменник Василь Олександрович Сухомлинський. Він дуже любив дітей і написав для них багато-багато оповідань та казок про ласкаве сонечко і м’яку зелену травичку, про працелюбних мурашок і веселого метелика, про зайчика-хвалька та голосистого півника, про ласкаві мамині руки і добру бабусю. Він писав казки про доброту, бо сам був доброю людиною і дуже хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тата і маму, рідну домівку, нашу прекрасну Батьківщину з її широкими луками, густими лісами, безмежними ланами. Читаючи казочки Василя Сухомлинського, ви познайомитеся з веселими жабенятами, маленькими курчатами, з хвалькуватим, півником, з синичкою та шпаком... Хай усі вони стануть вашими друзями... (Ганна Іванівна Сухомлинська)

 

Шукайте твори Василя Сухомлинського на нашому сайті за абеткою:

Твори Василя Сухомлинського на сайті "Мала Сторінка" за абеткою

 

 

---------------------------------------------------

 

Книга "Сто порад учителеві" написана російською мовою протягом 1965 - 1967 років. Уривки з роботи друкувалися російською мовою в журналі “Народное образование” (1969, №5,6,9) й українською мовою в ряді номерів газети “Радянська освіта” у 1971 та 1972 роках. У повному об’ємі вперше опублікована українською мовою у 1976 році в другому томі п’ятитомного видання вибраних творів педагога.

 

 

 

 

 

 

Книга Василя Сухомлинського "Сто порад учителеві" представлена у розділі майже усіма статтями. Виключення складають статті, у яких пропагується вивчення марксистсько-ленінської ідеології та йдеться про втілення у життя комуністичних ідеалів.

"Вивела Гава одне-єдине пташеня - Гавеня. Вона любила своє дитя, частувала його смачними черв'ячками. Та ось полетіла Гава по їжу й пропала. Уже й сонечко піднялося вище за дерево, на якому вони жили, а матері все нема. Заплакало Гавеня. Плаче, сльози струмками ллються додолу. Чимало пташок притихло, жаль їм бідолашного малого..."  (Василь Сухомлинський)

"Молодий лісник побудував у лісі велику кам'яну хату і посадив дуба під вікном. Минали роки, виростали у лісника діти, розростався дубок, старів лісник. І ось через багато літ, коли лісник став дідусем, дуб розрісся так, що заступив вікно. Стало темно в кімнаті, а в ній жила красуня - лісникова внучка..." (Василь Сухомлинський)

"Майстер працював Різцем по дереву - вирізував Троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він був слухняним і вправним. Не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, і Різець залишився на столі. В майстерню зазирнув Ремісник. Бачить лежить блискучий ножик. А поряд - незакінчена Троянда. Взяв Ремісник Різець і хоче вирізати пелюстки Троянди. Але нічого в нього не виходить. Крише Різець Троянду, псує роботу Майстра..." (Василь Сухомлинський)

"Оля й Ліда, маленькі першокласниці, пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати. Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчатка вже пообідали, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав. Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда боялись поворухнутись. Соловейко перестав співати..." (Василь Сухомлинський)

"Вечоріло. Битим шляхом йшло двоє подорожніх — батько й семирічний син. Посеред шляху лежав камінь. Батько не помітив каменя, спіткнувся, забив ногу. Крекчучи, він обійшов камінь, і, взявши дитину за руку, пішов далі. Наступного дня батько з сином йшли тією ж дорогою назад. Знову батько не помітив каменя, знову спіткнувся і забив ногу..." (Василь Сухомлинський)

"Було у матері сім дочок. Ось поїхала одного разу мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. Коли мати ввійшла до хати, дочки одна за одною почали говорити, як вони скучали за матір’ю..."  (Василь Сухомлинський)

"Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі. Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала: - Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі. Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець..." (Василь Сухомлинський)

 

"Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. "Завтра в ньому оселяться люди", - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку й залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів..." (Василь Сухомлинський)

"Випало Совеня із гнізда та й повзає лісом. Далеко забилось, не може знайти рідного гнізда. Побачили птахи малого - некрасивого, з великою головою, вухатого, банькатого, жовторотого. Побачили та й питають, дивуючись: - Хто ти такий? Де ти взявся?.." (Василь Сухомлинський)