Науково-популярна книжка української майстрині Елли Литвинець "Голки, нитки, намистинки" створена для юних рукодільниць, які цікавляться народним мистецтвом і хочуть спробувати свої сили у ньому. Вона містить велику кількість візерунків для вишивання, якими можна оздобити одяг та предмети домашнього вжитку, знайомить з цікавим видом народного мистецтва — нанизуванням.
ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО (ВСТУП)
Протягом століть створювалося народне декоративно-ужиткове мистецтво, розмаїте й багатогранне. Виникло воно з любові до рідного краю, всього навколишнього світу і з потреби не тільки бачити і відчувати красу, а й творити її власними руками.
З потреби та любові виникло і рукоділля. Не розвагою, а тяжкою жіночою працею були ткання, шиття, в’язання, плетіння мережив, килимарство, вишивання і виготовлення прикрас до святкового одягу. Люди самі вирощували льон і коноплі, обробляли їх, ткали полотно, з якого потім виготовляли одяг і потрібні у господарстві речі.
З невибіленого, грубішого полотна шили буденний одяг, а з тонкого — святковий. Для верхнього одягу перебирали і пряли вовну, робили з неї сукно, ткали плахти, налавники, ліжники.
багатьма поколіннями невідомих майстрів створювалися такі види художнього оздоблення виробів, як вишивання й нанизування. Оздоблювали вишивкою жіночі й чоловічі сорочки, рушники, верхній одяг — свити, кожухи, головні убори — очіпки, намітки, хустки. Вишиваючи, дівчата і жінки ніби малювали нитками на полотні, вкладаючи у свої візерунки мрії про радість і щастя. Переплітаючи нитки з нанизаними кольоровими намистинками, виготовляли ажурні, моб мереживо, прикраси. Із покоління в покоління передавали майстрині своє вміння і повагу до праці, своє розуміння прекрасного й секрети рукоділля. Від матері до дочки, від бабусі до онуки переходили у спадок крій одягу, орнаментальні мотиви, їх композиційні рішення та розташування на виробах, кольорові сполучення, характерні для різних областей, районів і навіть окремих сіл та присілків.
Так народжувалися народні традиції, які шліфувалися й відточувалися протягом століть. Кожне покоління людей відбирало все найкраще, створене до нього, і доповнювало його новими зразками й техніками виготовлення.
В залежності від географічних та соціально-історичних умов, етнічних взаємовпливів на території України утворилося кілька умовних територіальних районів зі своїми художніми відмінностями та осередками народного мистецтва. Давні традиції зберігаються тут і понині. Це Полісся, яке охоплює лісову смугу України, тобто північні райони Сумської, Чернігівської, Київської та значну частину Житомирської, Ровенської та Волинської областей; Центральна Україна, Поділля — територія західної частини Черкаської, південної частини Житомирської, Вінницької, Хмельницької, східної частини Тернопільської, низинної частини Чернівецької областей; південь України та Прикарпаття — Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, західна частина Тернопільської області. В свою чергу в кожному регіоні, в кожній області можна простежити свої місцеві особливості окремого виду мистецтва.
Все має своє продовження.
У нашому сьогоденні чудово поєдналося традиційне і сучасне творче начало. Гляньте навколо — і ви побачите, як до лиця нашим сучасникам і сучасницям блузки й гуцулки, сердаки й свитки, кептарики й кожушки, гердани і силянки, як гарно доповнюють сучасний інтер’єр декоративні рушники і панно, килими й верети.
Кравці й вишивальниці запозичують із скарбниць народного мистецтва крій і чудові візерунки, використовують як старовинні, більш складні, так і нові — декоративні, легші у виконанні шви.
Рукоділля — рук діло — не потребує якогось спеціального обладнання, але вимагає уваги, старанності та акуратності і, звичайно, натхнення.
За матеріалами: Елла Литвинець. "Голки, нитки, намистинки". Науково-популярна книжка для дітей. Художник Наталія Шульга. Київ, "Веселка", 1989 рік, стор. 3 - 4.
Одним із видів старовинного мистецтва є нанизування. Виготовлення прикрас з дрібного намиста, бісеру й стеклярусу відомо багатьом народам світу. Кілька тисячоліть тому, разом з появою скла, прийшли вони до нас із Стародавнього Єгипту та Індії. У старовинних похованнях знаходять скляне намисто та бісер різних кольорів, розмірів і форм. У нашій країні виготовлення прикрас з намиста та бісеру відоме з часів Київської Русі. Але найбільшого поширення здобули ці вироби наприкінці минулого та на початку нашого століття. Вузькими й широкими стрічками та комірцями з бісеру оздоблювали одяг та головні убори, прикрашали шию, голову, коси. Робили їх довгими і короткими, пласкими та об’ємними, суцільними й ажурними, з рівними й зубчастими краями, одно- й багатобарвними. Носили по одній прикрасі або по кілька водночас.
У шитті й вишиванні велике значення має оформлення виробу: обробка рубців та з’єднання окремих деталей. Колись одяг шили вручну з домотканого полотна та сукна. Рубці прикривали різними декоративними швами. Якщо полотно було вузьке, то його зшивали по пругу, впритул, рівними або скошеними стібками, пруговим швом. Місця з’єднання також прикрашали декоративними швами. Кожна пошита або вишита річ потребує відповідного оформлення. Особливо це стосується обробки країв. Їх оформляють рубцями, торочками з ниток та петельок, зубцями, кольоровими смужками з інших тканин, шнурами тощо. Щоб вишитий виріб мав ошатний вигляд, його треба правильно випрати і випрасувати.
Ще у X — XI сторіччах поряд з вишиванням лляними, шовковими, золотими і срібними нитками існувало на Русі садження — вишивання перлами, коралами, коштовним камінням. Пишними рослинними орнаментами із золотих ниток, коралів і перлів розшивали рукодільниці панський одяг і взуття, церковні та культові предмети. Руками безіменних майстринь створювалися різноманітні прикраси для оздоблення житла, побутових речей, народного одягу і головних уборів.
Накладне шиття — це аплікація й різні накладні шви, якими оздоблюють вироби. Аплікація виникла понад дві тисячі років тому, коли кочівники прикрашали свій одяг, взуття, упряж і житло візерунками із шматків шкіри, хутра, повсті, берести. Пізніше для оздоблення одягу почали використовувати різні тканини. Аплікаціями з оксамиту, сукна й шкіри з давніх-давен оздоблювали жіночий та чоловічий одяг: корсетки, фартухи, юпки, свитки, кожухи й кожушанки, бекеші, а в деяких селах — і рушники. Швом обкрутка вишивають дрібні рослинні узори, якими прикрашають одяг, білизну, носовички, серветки. Цей шов називають іще рококо, а у народних вишивках — кучері, баранячий стіг, закрутка. У західних областях України обкруткою — баранячим стегом — з червоних або чорних вовняних ниток, покладених навскісними стібками, колись густо вкривали рукава жіночих сорочок та пілки кептарів.
Мережкою називається ажурна вишивка на смужці тканини, з якої витягнуто нитки піткання, або основи. Нитки, які залишилися невитягнутими, обплітають робочою ниткою, утворюючи різні узори. Мережки бувають найрізноманітнішими — від нескладних вузеньких смужок одинарного прутика до білих мережок завширки до 1 м, дуже схожих на справжнє мереживо. Ришельє — це ажурна вишивка, в якій окремі деталі малюнка з’єднуються між собою за допомогою павутинок (бридів) та павучків з ниток, а контури обшиваються петельним швом. Цією вишивкою прикрашають столову й постільну білизну, занавіски, подушки. Останнім часом її широко застосовують в оздобленні жіночих блузок. Вишивають на тканинах будь-якого кольору та гатунку: парусині, полотні, батисті, шовку тощо.
Гладь — це вишивання прямими та похилими стібками, які повністю або частково заповнюють площину узору. Існує багато технік її виконання. Це і вже відомі нам шви: вперед голку, строчка, стебловий, ланцюжок, і спеціальні — пряма й коса гладь, гладь з перехватами, верхошов та багато інших. Існує кілька видів гладі: одностороння, двостороння, без настилу і з настилом, прорізна тощо. Розрізняють також точну (або лічильну) гладь, яку виконують по рахунку ниток на тканині, та вільну, або рисовану, в якій стібки кладуть по контуру малюнка, нанесеного на тканину. Лічильною гладдю виконують в основному геометричні орнаменти, а вільною — рослинні й тваринні. Вишивати гладдю можна на будь-якій тканині, нитки краще брати м’які — муліне, заполоч, ірис, шовк. Розглянемо деякі гладдєві шви...
"Стебловий" шов застосовують майже в кожному виді вишивки. Ним дуже часто вишивають стебла квітів і рослин — звідси й пішла його назва. Назва "Тамбурних" швов походить від спеціальних круглих п’ялець, схожих на великий барабан — тамбур,— які використовували для вишивання великих шовкових килимів. З середини XIX століття різноманітними "тамбурними" вишивками оздоблювали рушники, скатерки, сорочки, сарафани, фартухи, хустки тощо. Ми познайомимося із швами "ланцюжок", "складний тамбур", їх різновидами: "петля вприкріп", "півпетля" та "ялинка". Техніка вишивання півхрестом та хрестом (хрестиком) — одна з найвідоміших і найулюбленіших у народних вишивках. Ними вишивали переважно одяг і рушники. І в наш час цими швами оздоблюють дитячі й чоловічі сорочки, жіночі блузки та плаття, скатерті, серветки, вишивають килими й панно, сумки, диванні подушки та інші речі.
У глибину віків сягає мистецтво прикрашати одяг та різні вироби домашнього вжитку вишивкою — узорами, вишитими на тканині, шкірі чи повсті. Від перших стібків шитва на шкіряному одязі людей кам’яного віку і до нашого сьогодення — такий шлях вишивання, одного з найпоширеніших видів народної творчості. Упродовж сторіч вдосконалювалися знаряддя праці (від шила з каміння та кісток тварин до стальної голки), змінювалися і вдосконалювалися техніки шиття та вишивання. Багатьма поколіннями невідомих майстрів створено безліч технік вишивання, або швів. Тільки в Україні їх відомо близько ста. Початкові шви дуже прості у виконанні і застосовуються найчастіше при обробці виробів, а також у вишиванні.
Часто у рукоділлі доводиться користуватися викройками. Це окремі деталі майбутнього виробу, виготовлені з паперу, тонкого картону або клейонки. Викройки багаторазового користування називаються лекала. Викройки виготовляють за зразками, малюнками, кресленнями за допомогою лінійки та косинця... Всі ми любимо милуватися гарними виробами — майстерно виконаними і прикрашеними. Великою мірою вигляд речей залежить від матеріалів, з яких вони зроблені, та інструментів, якими користувалися в роботі... Залежно від призначення виробу треба визначити техніку вишивання, підібрати відповідний узор і знайти для нього місце на виробі, продумати спосіб переведення малюнка на тканину, підібрати нитки по кольору, товщині й гатунку...
Способів переведення малюнків на тканину існує багато. Певний спосіб вибирають залежно від характеру та розташування узору на тканині, від техніки вишивання, фактури і кольору тканини. Якщо вам треба збільшити або зменшити малюнок, розлінійте його на квадрати. Малюнок перенесіть на сітку квадрат за квадратом, акуратно й точно відтворюючи всі лінії. Чим менші квадрати, тим точніше буде відтворено малюнок.
Кожному народу, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й свої кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в один основний тон, може бути візитною карткою цілого регіону або окремого села. Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості.
Упродовж віків той чи інший орнамент пройшов довгий і складний шлях, розвиваючись разом з історією та культурою кожного народу. Історично складалися й розвивалися також прийоми розташування візерунків на одязі та домашніх речах. Найбільш складні й багаті орнаменти завжди розміщували на видному місці: рукавах сорочок, комірах, кінцях рушників, верхньому одязі, взутті. У наш час з’явилося безліч нових варіантів розташування орнаментів на тому чи іншому виробі. Все залежить від призначення виробу, його розміру і форми.