Елла Литвинець
ГОЛКИ, НИТКИ, НАМИСТИНКИ
(Науково-популярна книжка для дітей)
ОСНОВИ РУКОДІЛЛЯ
ВИГОТОВЛЕННЯ ВИКРОЙОК
Часто у рукоділлі доводиться користуватися викройками. Це окремі деталі майбутнього виробу, виготовлені з паперу, тонкого картону або клейонки. Викройки багаторазового користування називаються лекала. Викройки (рис. б) виготовляють за зразками, малюнками, кресленнями за допомогою лінійки та косинця. Круглу викройку можна зробити циркулем або за допомогою тарілки, яку кладуть на папір чи одразу на тканину і обводять олівцем.
Білизну, одяг, комірці, серветки інколи оздоблюють зубцями — фестонами. Роблять їх так. Спочатку виготовляють лекала: на папір наносять контури зубців і вирізують їх ножицями. Лекала кладуть на тканину і обводять олівцем. Після цього лекала знімають, а малюнок прошивають наміткою і оздоблюють одним із декоративних швів. Фестони можуть бути великі й дрібні, заокруглені й видовжені.
Подвійні фестони виготовляють так, як показано на рис. 7. Тканину складають удвоє зворотним боком і накладають лекала. За допомогою м’якого олівця обводять контури (рис. 7 а, б). Потім по контуру прокладають намітку і зшивають тканину (рис. 7 в, г). Обрізають зайву тканину, вивертають на правий бік, наметують і прасують (рис 7 д, е). Фестони можна прошити швом «строчка» вручну або на швейній машині.
* * *
МАТЕРІАЛИ, ІНСТРУМЕНТИ ТА ПРИСТРОЇ
Всі ми любимо милуватися гарними виробами — майстерно виконаними і прикрашеними. Великою мірою вигляд речей залежить від матеріалів, з яких вони зроблені, та інструментів, якими користувалися в роботі. Познайомимося з ними ближче (рис. 8).
Тканини. Щоб пошити одяг, зробити якусь річ для дому і оздобити їх вишивкою, перш за всегпотрібна тканина. Сировиною для виробництва тканини є волокна — непрядені нитки — натуральні та штучні. На прядильних фабриках з волокон виробляють пряжу, а з пряжі на ткацьких фабриках тчуть тканину. Текстильна промисловість випускає також неткані матеріали, які виробляються безпосередньо з текстильних волокон.
Кожна тканина складається з поздовжніх ниток основи і ниток піткання, розташованих впоперек ниток основи. По боках тканина має вузенькі смужки — пруги. Малюнок, утворений на тканині нитками основи і піткання, називається переплетенням. Переплетення бувають різні. Ось основні з них: полотняне, саржове, сатинове й атласне. Найпростішим є полотняне переплетення, в якому кожна нитка основи переплітається з кожною ниткою піткання. Саме на тканинах полотняного переплетення найзручніше виконувати лічильні шви, особливо такі, як лиштва, мережка та вирізування.
Для вишивання по вільному малюнку можна використовувати будь-які однобарвні кольорові тканини, тільки їх слід обов’язково перевірити на міцність фарбування. Для скатертин береться більш щільна тканина — лляне й сіре полотно, для серветок — бавовняні, лляні, шовкові, шерстяні, штапельні тканини. Блузки-вишиванки краще робити з тонких тканин: батисту, маркізету, креп-жоржету, крепдешину. Для чоловічих та дитячих сорочок можна взяти біле й сіре лляне полотно, льон з лавсаном; на панно, килимки, диванні подушки — льон з лавсаном, рогожку, мішковину, шерсть, шовк, сукно, драп, неткані матеріали.
Часто у вишиванні застосовується спеціальна тканина — канва, яка буває різної густоти.
Нитки розрізняються за кольором, якістю і товщиною. Залежно від товщини мають номери: найбільший номер — 80 — має найтонша, а найменший — 10 — найтовща нитка.
Для зшивання бавовняних і лляних тканин краще брати нитки № 40; для шиття верхнього одягу — № 30, для тонких тканин та мережання — №№ 50 і 60.
Для вишивання найчастіше використовують муліне, ірис, лляні, штапельні, шовкові, шерстяні та синтетичні нитки. Інколи вишивають також нитками, витягнутими з тканини або кольорової тасьми, а в накладному шитті застосовують вузеньку шовкову тасьму «лясе», шнур, сутаж, шовкові стрічки, синельку. Підбирати нитки для роботи бажано при денному освітленні, бо електричне змінює їх колір.
Щоб нитки під час роботи не заплутувалися, довжина їх при шитті не повинна перевищувати 60 — 70 см, а при вишиванні — 50 см (шерстяні мають бути ще коротші — 30 або 40 см).
Всі нитки перед роботою треба перевірити на міцність фарбування. Для цього нитку слід занурити у гарячу воду, злегка намилити і протягти через складену вдвоє білу тканину. Якщо на тканині з’явиться слід фарби, всі нитки треба намилити, залити крутим кип’ятком і залишити на чверть години у мильному розчині. Потім виполоскати їх у кількох водах і закріпити фарбу розчином оцту. Можна також прокип’ятити нитки в розчині оцту (одна столова ложка на склянку води) протягом п’яти хвилин.
Для нанизування краще застосовувати тонкі капронові нитки.
Нитки перед роботою можна протерти воском — вони стануть міцнішими.
Голки бувають різної довжини і товщини. Вони йдуть під номерами — від 1 до 12. Парні номери мають короткі голки, непарні — довгі. Для вишивання й штопання випускають спеціальні голки з великими отворами, для зшивання грубих тканин — великі голки з загнутим і розплесканим кінчиком.
Затягувати нитку в голку можна вручну або за допомогою спеціального пристрою — нитковдівача.
Зберігати голку бажано разом з ниткою, зав’язаною вузликом.
Шпильки. Ними приколюють на тканину викройки та узори, з’єднують окремі деталі перед зметуванням тощо.
З голками і шпильками треба поводитися дуже обережно — не можна кидати їх абиде, тримати в губах та зубах, заколювати в одяг, втикати в скатертину чи крісло. Перед роботою та після її закінчення слід перелічити
всі голки та шпильки і одразу відшукати загублені. Добрим помічником вам у цьому буде магніт. Можна зберігати голки та шпильки у спеціальних подушечках або книжечках.
Наперсток підбирають по середньому пальцю правої руки.
Ножиці. їх треба мати кілька: для розкроювання тканин більші, для вишивання — менші, бажано з гострими загнутими кінцями. Дуже зручні в роботі ножиці «зигзаг». Ними можна не тільки розкроювати тканини, а й робити декоративні зубчики, які дуже часто використовують у накладному шитті.
Ножиці слід оберігати від ржавіння: не можна різати ними вогку тканину чи нитки, брати мокрими руками. Треба стежити, щоб ножиці завжди були гострі, а їхні леза щільно стиснуті. Зберігати ножиці зручно у спеціальному футлярі з застібкою, передавати їх товаришам треба тільки кільцями вперед і з замкнутими лезами.
Нагострити ножиці можна за допомогою голки. Її кладуть між лезами і, тримаючи
пальцями лівої руки, водять нею взад-вперед, а правою рукою в цей час роблять різальні рухи.
Кілочок може бути дерев’яний або пластмасовий. Ним видаляють нитки, якими зметували тканину, виправляють ріжки виробів, проколюють дірочки.
Шило застосовують у роботі з товстими та щільними тканинами: сукном, повстю, а також шкірою.
П’яльці — спеціальний пристрій для вишивання. Вони бувають дерев’яні, пластмасові та металеві, різного розміру і форми.
Для ручної праці потрібні також сантиметрова стрічка, велика й мала лінійки, косинець, цупкий папір та картон, калька, міліметрівка та копіювальний папір, олівці, фломастери, клаптики різних тканин для аплікацій, гудзики, намистинки, бісер, стеклярус тощо.
Бісер — дрібненькі круглі або гранчасті намистинки з прозорого й глухого кольорового скла (іноді з металу) з отворами для нитки.
Стеклярус — тоненькі скляні трубочки завдовжки від 3 до 10 мм.
Блискітки, або лелітки, виготовляють з дуже тонкого металу, скла, пластмаси у вигляді, переважно круглих пластинок.
Бісер і стеклярус треба зберігати за кольорами і розміром у закритих пляшечках з прозорого скла, намисто й блискітки — у коробочках та скляних баночках.
* * *
КУТОЧОК РУКОДІЛЛЯ
Недаремно люди кажуть: «Що в порядку лежить, само в руки біжить». Справді, в акуратної людини й справа йде на лад. Спробуйте й ви дотримуватися цієї приказки — тримайте своє начиння у певному місці. Ось кілька порад.
Підшукайте якусь коробку або скриньку — металеву, пластмасову, дерев'яну, плетену,— в якій ви будете зберігати потрібні для рукоділля матеріали та інструменти. Таку скриньку можна відповідно обладнати. За допомогою картону, обклеєного кольоровим папером або тканиною, зробіть кілька відділень для різних предметів: ниток різного гатунку, сантиметрової стрічки, наперстка, ножиць, кілочка й шила.
Зручно гримати рукоділля у навісних куточках, декілька варіантів яких ви бачите на рисунку 9. їх легко зробити із шматка полотна чи будь-якої цупкої тканини. Окремо можна прикріпити книжечку з голками тощо.
Дуже зручний у користуванні переносний складаний пристрій для рукоділля. Зробити його неважко. Візьміть дві рамки з дерев'яних планок або товстого дроту і з’єднайте їх шарнірами. Пошийте чохол з кількома кишеньками і надіньте його на бильця рами (рис. 10 а).
Можна зробити й спеціальну сумочку для занять у гуртках рукоділля (рис. 10 б). Задню стінку сумки бажано робити на підкладці, вклавши прокладку з картону, щоб сумка не згиналася. На підкладку задньої стінки і спереду ззовні слід нашити кишені для ниток, ножиць, фломастерів, олівців, узорів та розпочатої роботи. Оздобити сумку можна вишивкою, аплікацією, торочками, китичками. Всяк на свій смак!
* * *
ФАРБУВАННЯ НИТОК
Кожна рукодільниця повинна вміти пофарбувати нитки в домашніх умовах, оскільки не завжди можна підібрати всі потрібні для роботи кольори. Ось деякі поради.
Насамперед слід підготувати посуд: він має бути досить просторим, щоб нитки вільно лежали у розчині.
Мотки муліне не треба розмотувати, досить зняти з них паперові етикетки. Шовкові та бавовняні нитки слід перемотати з трубочок та котушок у невеликі мотки, а потім нетуго перев’язати їх у двох-трьох місцях.
Для фарбування невеликої кількості ниток у каструльку наливають дві склянки води, дають їй закипіти, кладуть фарбу на кінчику ножа і додають одну-дві чайних ложки солі або оцту. Бавовняні або шовкові нитки замочують у теплій воді, віджимають і за допомогою дерев'яної палички кладуть у кип’ячий розчин. Через 2 — 3 хвилини нитки виймають і ретельно виполіскують у холодній воді.
Якщо ви хочете мати три відтінки одного кольору, розділіть нитки на три частини і фарбуйте кожну з них окремо по дві-три хвилини в одному й тому ж розчині.
Вовняні нитки перед фарбуванням потребують ретельнішої обробки. Насамперед треба розкрутити мотки пряжі і перев’язати їх простою ниткою у трьох-чотирьох місцях, злегка скрутити і потім залити гарячою водою так, щоб вона вкрила вовну. Через деякий час вода потемніє, а на її поверхні з’являться бруд і жир, які пристали до ниток під час прядіння. Воду треба злити і знову залити нитки гарячою водою. Так слід повторювати, доки вода не стане чистою.
Після цього пряжу можна випрати кілька разів у мильній піні, злегка віджимаючи. Терти вовняну пряжу не можна — нитки можуть збитися. Полоскати вовну треба у теплій воді. Чисті нитки віджимають, не викручуючи, і кладуть у розчин барвника.
Розчин готують так. Фарбу розводять у теплій воді, проціджують і зливають у посуд для фарбування. Мотки пряжі перед тим. як покласти у розчин, розтягують на руках, розтріпують і кладуть у фарбу. Після цього розчин разом з нитками доводять до кипіння і, помішуючи дерев'яною паличкою, кип'ятять протягом 20 — 40 хвилин.
Якщо вовна чиста, добре підготовлена, розчин швидко знебарвиться, а фарба перейде на нитки. Якщо нитки погано зафарбувалися, можна додати до розчину оцту і прокип'ятити ще декілька хвилин.
Коли вовняні нитки треба пофарбувати так, щоб маги кілька відтінків, класти їх слід в один і той же розчин послідовно, моток за мотком, через кожні 5 — 7 хвилин і кип’ятити 20 — 40 хвилин.
Коли нитки пофарбуються, посуд знімають з вогню, а вовну залишають на деякий час у розчині. Потім полощуть у воді такої ж температури, як і розчин, в якому була пряжа. Полощуть доти, доки вода не стане чистою.
Синтетичні нитки фарбують, дотримуючись рекомендацій, поданих на пакетиках з фарбою.
Сушать пофарбовані нитки при кімнатній температурі. Не можна класти їх біля печі, на батареї центрального опалення тощо. Вовняні нитки можна спочатку загорнути в якусь тканину, трохи віджати, а вже потім розвісити на мотузку. Знизу до мотків треба підвісити якийсь тягар, щоб нитки вирівнялися.
Якщо вдома немає спеціального барвника, нитки можна пофарбувати і за допомогою домашніх засобів. Колір беж одержимо фарбуванням ниток у розчині чаю або кави; фіолетовий і бузковий — у розчині фіолетового чорнила і червоної туші. Можна використати лушпиння цибулі, кору дуба, буряк, листя яблуні, ягоди бузини, черемхи тощо.
Треба також знати, що поєднання деяких кольорів дають новий колір: блакитний з жовтим утворюють салатний, синій з жовтим — зелений, червоний з жовтим — оранжевий, чорний з червоним — коричневий тощо.
* * *
КІЛЬКА КОРИСНИХ ПОРАД
Залежно від призначення виробу треба визначити техніку вишивання, підібрати відповідний узор і знайти для нього місце на виробі, продумати спосіб переведення малюнка на тканину, підібрати нитки по кольору, товщині й гатунку.
Перш ніж взятися до рукоділля, слід підготувати робоче місце — витерти пил зі столу, за яким ви збираєтеся працювати, підготувати тканину, викройки, узори, необхідні інструменти.
Займатися рукоділлям краще при денному освітленні, бо при електричному швидше стомлюються очі. Сидіти під час роботи треба вільно, тримаючи тулуб прямо, на стільці зі спинкою, щоб час від часу можна було відпочивати. Під ноги можна поставити низенький ослінчик або спеціальну підставку.
Працюючи, роботу слід тримати на відстані 25 — 30 см від очей, на вказівному і середньому пальцях лівої руки, злегка притискаючи її великим і четвертим пальцями, як показано на рис. 11. Голку з робочою ниткою завжди слід тримати великим і вказівним пальцями правої руки, а на середній треба надіти наперсток (рис. 11 а).
Закріплення нитки. У вишиванні нитку закріплюють не так, як у шитті — за допомогою вузлика,— а кількома дрібними стібками швів «уперед голку» чи «за голку», які потім закривають вишивкою (рис. 11 б), або за допомогою петельки. Для цього спочатку складають нитку вдвоє, складені кінці протягують у вушко голки, а потім, не витягуючи з тканини нитку, роблять маленький стібок. У петельку, що лишилася на місці першого проколу, пропускають голку і затягують нитку, як показано на рис. 11 в.
Особливої акуратності потребує закінчення роботи. Спід виробу має бути дуже охайним. У вишиванні не роблять вузликів не тільки з лицевого боку, а й з вивороту. Закінчивши роботу, нитки закріплюють кількома дрібними стібками, ховають її під вишивку, а кінці обрізають ножицями.
При нанизуванні кінець капронової нитки припалюють сірником, кінець звичайної закріплюють, пропускаючи голку з ниткою кілька разів крізь нанизані намистинки, а кінчик обрізають.
За матеріалами: Елла Литвинець. "Голки, нитки, намистинки". Науково-популярна книжка для дітей. Художник Наталія Шульга. Київ, "Веселка", 1989 рік, стор. 9 - 14.
Більше матеріалу з книги Елли Литвинець дивіться за посиланням:
