Василь Симоненко за своє коротке, але плідне життя, написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю; новели; пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки", "Казка про Дурила".
П'ятнадцять рокiв забороняли видання творiв Василя Симоненка: пiдготовлене видавництвом "Молодь" "Вибране" поета "розсипали й по-живому шматували". З неймовірними труднощами Василевим друзям доводилося "пробивати" у світ кожну його книжку. І все ж завдяки колективним зусиллям читач дістав змогу одержати Симоненкові "Земне тяжіння" (1964 р.), збірку новел "Вино з троянд" (1965 р.), "Поезії" (1966 р.), "Избранная лирика" (1968 р.), "Лебеді материнства" (1981 р.), том вибраних поезій (1985 р.). Василевi Симоненковi посмертно присуджено Державну премiю Украïни iменi Тараса Шевченка у 1995 році.
"Я не заздрю уже нікому —
Де ще мудрих таких знайти?
Це ж мені стало вперше відомо:
Ікс плюс ігрек — це будеш ти..."(Василь Симоненко)
"Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима."(Василь Симоненко)
"Раби будували замки й храми,
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками —
Свідок життя й боротьби..."(Василь Симоненко)
"Десь на горизонті хмара-хустка
Манить в даль, мов дівчина у сад,
І весни такі пахучі згустки
Розплескалися об голубий фасад..."(Василь Симоненко)
"Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,
Із ранкових туманів, з небесних октав,
Коли думи збігалися з мли бездоріжної
І незвіданий смуток за душу смоктав..."(Василь Симоненко)
"Навіщо? Навіщо? Навіщо
Отой катехізис заслуг?
Залиш мені в спадщину
Думку найвищу,
Нерепнуте небо і гострий плуг..."(Василь Симоненко)
"Ступає ніч ногами бурими
На почорнілий сніготал.
Під віями, як абажурами,
Блищить очей твоїх овал..."(Василь Симоненко)
"В букварях ти наряджена і заспідничена,
Поворозками зв’язана, ледве жива,
На обличчі тремтить в тебе радість позичена,
На губах скам’яніли казенні слова..."(Василь Симоненко)
"Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
І тиша музику берегла..."(Василь Симоненко)
"Гей, нові Колумби й Магеллани
Напнемо вітрила наших мрій!
Кличуть нас у мандри океани,
Бухту спокою облизує прибій."(Василь Симоненко)
"Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні..."(Василь Симоненко)
"Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм."(Василь Симоненко)
"Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль."(Василь Симоненко)
"Ніби краплі жовті, в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Ти ідеш крізь синю прохолоду,
Підійнявши місяць на плечі."(Василь Симоненко)
"Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто - отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів."(Василь Симоненко)
"Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу -
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу."(Василь Симоненко)
"Коли малим ти вперше став
на ноги -
Яка ж то радість матері була!
Від тихої колиски до порога
Вона тебе за руку провела."(Василь Симоненко)
"Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю."(Василь Симоненко)
"Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх -
Я з ними знов прийду до скромної друкарні
І буду знову втоптувати сніг."(Василь Симоненко)
"Довго тужить сумна бандура
Про діла у старій сивині,
І якусь невідому зажуру
Навіває та пісня мені."(Василь Симоненко)
"Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав."(Василь Симоненко)
"Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю."(Василь Симоненко)
"Ти спішила од мене,
ти квапилась дуже…
Ворушилися тіні
в асфальті байдуже.
Я стояв, і дививсь,
і не бачив нічого..."(Василь Симоненко)
"Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси."(Василь Симоненко)
"Щось нове у серці забриніло,
Мов сп’янило запахом суцвіть,
Будить думку і бадьорить тіло,
Але що — не можу зрозуміть…"(Василь Симоненко)
"Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів."(Василь Симоненко)
"Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
Стуку серця дорогого біля серденька мого.
Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі."(Василь Симоненко)
"Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ."(Василь Симоненко)
"В хаті сонячній промінь косо
На долівку ляга з вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина."(Василь Симоненко)
"Ти сидиш навпроти, кучерява,
І ззпід вій на мене — блись та блись.
У твоєму погляді лукавім
Хитрість і захоплення сплелись."(Василь Симоненко)
"За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні -
На віях сльози… І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені."(Василь Симоненко)
"Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну."(Василь Симоненко)
"Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Ти одягла вінок, немов корону,
Така сумна, така близька до сліз."(Василь Симоненко)
"Я в світ прийшов не лише пити й їсти,
Скалити зуби до дурних дівчат
Та любуватись зоряним намистом
Під мариновані мелодії кантат."(Василь Симоненко)
"З глибини народного життя вийшла поезія Василя Симоненка. З мужності народу, з горя його і його звитяжної боротьби виспівалась вона. Звідси той дух непоборний,яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній. Вітер часу не остудив Симоненкових поезій,вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ.Вийшов він з того дитинства, що його в самій зав’язі опалила своїми чорними ураганами війна, звідти з’явивсь,де гули жорна окупаційні, ті ненависні жорна біди, що їх “із кам’яного віку на танках варвари з Європи привезли”.... " (Олесь Гончар)
"Я – українець. Оце і вся моя біографія" - Василь Симоненко.