На сайті
укр рус Дошка оголошень Додати оголошення

Василь Симоненко. Поезії про кохання


василь симоненко, вірші про кохання, вірші про любовНіжний і бентежний ліричний герой інтимної лірики Василя Симоненка. Скільки юнацької цнотливості, тривожного чекання, трепетного жадання любові висловлено в його віршах! Його душа відкрита назустріч коханню: воно палить і збуджує мозок, воно кличе скоріше побачити кохану. Жіночість залишається нерозгаданою таємницею для поета, вона манить і чарує... Ліричний герой мріє навічно з’єднати свою душу з душею коханої дівчини...

***

Василь Симоненко

КОЛИ Б ТОБІ БАЖАВ Я СЛІЗ І МУКИ

Коли б тобі бажав я сліз і муки,
І кари найстрашнішої бажав,
Я б не викручував твої тендітні руки
І в хмурім підземеллі не держав.

Ні, я б не став тебе вогнем палити,
З тобою б розквитався без жалю:
Я б побажав тобі когось отак любити,
Як я тебе люблю.
15.01.1957

 

 

* * * * * *

 

Я ЧЕКАВ ТЕБЕ З ХМАПИ РОЖЕВО-НІЖНОЇ

Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,
Із ранкових туманів, з небесних октав, 
Коли думи збігалися з мли бездоріжної 
І незвіданий смуток за душу смоктав.

Я від тебе жадав незвичайного й дивного, 
Щоб з’явилася маревом, видивом, сном, 
Щоби я знемагав од дихання нерівного,
Од заклятої радості під вікном.

І не міг я спекаться словесної пишності, 
Одсахнутись ураз од кокетливих мрій — 
Волочив я тебе в ореолі безгрішності 
Крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій.

Припливла ти до мене з прибоєм уяви, 
Несподівано встала над смутком чекань — 
Розцяцькованих мрій павіани і пави 
Повтікали лякливо під купол світань.

Розгубили вони свої зваби і почесті,
І сьогодні вклоняється серце моє
Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,
Що красою життя — материнством — стає.

За матеріалами: Василь Симоненко. Вибране. Упорядкування Г.М. Кирпи і Д.С. Чередниченка. Київ, видавництво "Школа", 2008, стор. 56.

***

Василь Симоненко

ЩОСЬ НОВЕ У СЕРЦІ ЗАБРИНІЛО

Щось нове у серці забриніло,
Мов сп’янило запахом суцвіть,
Будить думку і бадьорить тіло,
Але що — не можу зрозуміть…
26.11.1956

 

***


ТИ ДО МЕНЕ ПРИЙШЛА НЕ ІЗ КАЗКИ ЧИ СНУ

Ти до мене прийшла не із казки чи сну,
І здалося мені, що стрічаю весну.
Ти явилась мені — і здалося, що світ
Помолодшав навколо на тисячу літ.
Скільки ніс я для тебе тривог і тепла.
Але ти, як весна, стороною пройшла.
08.05.1956

 

***


НЕ БАЖАЮ Я НІЧОГО, ХОЧУ ТІЛЬКИ ОДНОГО

Не бажаю я нічого, хочу тільки одного:
Стуку серця дорогого біля серденька мого.
Хай мене, немов пилину, носить доля по землі,
Подаруй мені хвилину — і забудуться жалі.
І минуле зло розтане, ніби привиди сумні,
І лице твоє кохане буде сяяти мені.
09.11.1956

 

***


ЛЮБОВ

Дзвенять німою тугою ліси,
Коли їх ніч тремтлива обнімає
І від очей у ревності ховає
Принади їх первісної краси.

Бринять живою радістю ліси,
Як ранок спалахне на небокраї,
Як сонце огняне завісу піднімає
Із їх первісної і чистої краси.

Мені здається,— може, я не знаю,
Було і буде так у всі часи:
Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси.

І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, що кохає.
04.12.1956

 

***


МОЯ ВИНА

За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні -
На віях сльози… І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.

Про те, як двоє молодих, гарячих
Палку любов зустріли у маю
І через гордість та уперті вдачі
Згубили щастя й молодість свою.

У мене в серці злиток горя й муки,
Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.
І я кладу тобі на плечі руки
І говорю: “Пробач… Моя вина…”
25.08.1955

 

***


МАЛЮСІ

Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та як мені не написати їх —
Я з ними знов прийду до скромної друкарні
І буду знову втоптувати сніг.

І буду знов у вікна заглядати,
Брехати, що не холодно мені,
Твої нечутні кроки впізнавати
В морозній монотонній тишині.

І цілуватися в провулку до безтями…
Чого б тепер я тільки не віддав,
Щоб тільки знову все було так само,
Як я у вірші цьому пригадав.

Щоб знов були ті суперечки марні,
Щоб від кохання знову я дурів…
Нехай слова ці скучні і бездарні,
Та я їх кров’ю власною зігрів!
13.02.1957

 

***


КОМПАНЬЙОНКА

Повільно йшли мовчазні до перону,
Пожитки бідні склавши до валіз.
Ти одягла вінок, немов корону,
Така сумна, така близька до сліз.

І сутінки мутні, немов солоні,
Десь виповзали з лісу чи ярів,
І все навкруг — в осінньому полоні,
Лиш твій кісник червоний майорів.

Біля кіоску пінились бокали,
Бідовий хлопець пиво розливав…
Тепер я знаю: ти тоді чекала,
Щоб я нарешті всеетаки сказав…

Але мене фантазія проворна
Несла галопом у ясні світи.
А ти була, як мрія, неповторна,
Такою зроду не була ще ти.

І я не знав: ти плакати готова,
Ти аж тремтіла, щоб мене побить
За усмішку і за пусті розмови,
Я був школяр, хіба ж я вмів любить!

І ось ми знов з тобою на вокзалі,
Де пасажирів суєта нудна,
І знову пиво піниться в бокалі,
І ти додому їдеш… не одна.

Він там стоїть, вартує чемодани,
А ти ідеш зі мною на перон —
І зустріч ця, приємна і неждана,
Нагадує мені забутий сон.

Я знов мовчу. Бо що мені казати?
Все — як тоді. А втім, різниця є —
Бо ти тепер уже не хочеш ждати.
Бо ти спішиш до нього у фойє.
26.04.1955

 

***

 

У ВАГОНІ

Ти сидиш навпроти, кучерява,
І ззпід вій на мене — блись та блись.
У твоєму погляді лукавім
Хитрість і захоплення сплелись.

Та весела посмішка дівоча
Будить в серці не любов, не спів.
Ні, твого кохання я не хочу,
Як ніколи фальші не хотів.

Я для тебе іграшка, забава,
Але й то всього лише на мить.
Я ж не хочу, я не маю права
На дрібниці серце розпилить.

Бо крізь очі видно порожнечу,
Легковажність у душі твоїй,
Та й сказати мушу я, до речі,
Що поклявсь у вірності другій.

Тій дівчині, що тобі не пара.
В неї очі ніжні та ясні,
А у тебе нині пашать жаром,
Тільки кригу видно в тім вогні.

Я ж себе не дам тобі в забаву
Ні тепер, ні завтра, ні колись…
Не дивись на мене так лукаво,
Не дивися, чуєш, не дивись.
29.08.1955

 

***


ТИ СПІШИЛА ОД МЕНЕ

Ти спішила од мене,
ти квапилась дуже…
Ворушилися тіні
в асфальті байдуже.
Я стояв, і дививсь,
і не бачив нічого.
Тільки чув, як співали
закохані ноги.
Тільки чув, як спішиш,
як тікаєш од мене
В надвечір’я дзвінке,
гамірливоошалене,
Тишина проковтнула
мелодію ніг,
Я не рушив із місця,
услід не побіг —
Ти ж спішила од мене,
ти квапилась дуже,
А мені так хотілося
бути байдужим.
16.12.1956

 

***


ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла, непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?
14.11.1956

 

***


Є В КОХАННІ І БУДНІ, І СВЯТА

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, тремтіла зірка
У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..
22.02.1961

 

***


Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ

Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.

І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.

Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.

І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи, неціловані і грішні,
Очі, божевільно голубі.
02.01.1957

 

***


НІБИ КРАПЛІ ЖОВТІ, В ТЕМНУ ВОДУ

Ніби краплі жовті, в темну воду
Стиглі зорі падають вночі.
Ти ідеш крізь синю прохолоду,
Підійнявши місяць на плечі.

Ти ідеш… Іди собі щаслива,
Мрій і смійся, думай і мовчи,
Посміхайся вітрові грайливо,
Травам ім’я милого шепчи.

Ти ідеш… Звичайно, не до мене,
Не мені замріяність несеш.
Ніжна й добра, щедра і шалена,
Іншому в обійми упадеш.

Іншому у душу зрониш слово,
Сумнів розпанахавши навпіл.
Вечір перли вам до ніг казкові
Буде сипать росами на діл.

І від вас між сонних незабудок,
Без злоби, досади і обмов,
По росі брестиме босий смуток
І моя нерадісна любов.
19.06.1960

 

***


ВСІ ОБРАЗИ Й КРИВДИ ДО ОДНОЇ

Всі образи й кривди до одної
Я тобі забуду і прощу —
Жду твоєї ласки хоч малої,
Як земля у спеку жде дощу.
О жорстока! Щастя хоч краплину
В душу мою змучену згуби —
Полюби і зрадь через хвилину,
Та хоч на хвилину полюби!
21.04.1960

 

***


Я І В ДУМЦІ ОБНЯТИ ТЕБЕ НЕ ПОСМІЮ

Я і в думці обняти тебе не посмію,
Я не те, щоб рукою торкнутися смів.
Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвених слів.

Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.
21 – 22.04.1960

 

***

 

ЧЕКАННЯ

Мерехтять у тумані огні,
Впали роси на заспані трави…
Ти прийди, усміхнися мені,
Ластів’ятко моє кучеряве.
Тихо вечір тумани пряде,
І не чути й не видно нікого,
Лиш чекання моє молоде
Одиноко стоїть край дороги.
У весняному сумі ночей
Я чекаю тебе, моя мила,
Щоби полум’ям синіх очей
Ти тривогу мою погасила.


За матеріалами: Василь Симоненко. На схрещених мечах : вибрані твори : 3-є вид. — Київ : Університетське видавництво "Пульсари", 2004.

 

Більше поезій Василя Симоненка на нашому сайті:

Василь Симоненко: життя, поезії.

Василь СимоненкоЖиття Василя Симоненка було коротким, як спалах. Та живе його щира й прониклива поезія, що, за словами Олеся Гончара, вийшла із самих глибин народного життя. Вона виспівана з мудрості народу, з його горя  і звитяжної боротьби. Звідси цей непоборний дух, яким вона пройнята, звідси та розпашіла пристрасть, яка буяє в ній…

 

 

Більше віршів на тему кохання та поезій про любов:

Вірші про кохання

вірші про коханняВ добірці "Вірші про кохання" публікуємо вірші видатних українських і зарубіжних поетів різних епох...


Останні коментарі до сторінки
«Василь Симоненко. Поезії про кохання»:
Всьго відгуків: 0    + Додати коментар