Більше...

"Галасливому менторові" - вірш Василя Симоненка


Василь Симоненко

ГАЛАСЛИВОМУ МЕНТОРОВІ

Навіщо? Навіщо? Навіщо 
Отой катехізис заслуг?
Залиш мені в спадщину 
Думку найвищу,
Нерепнуте небо і гострий плуг.
Не треба! Не треба! Не треба 
Читати мені букваря!
Залиш мені правду 
Про час твій і тебе 
Без дріб'язку, без «ура».
Ну, як тобі, друже,
Не гріх докоряти,
Що я народився 
Від тебе пізніш?
Навчи мене краще землю орати,
У правди із серця виймати ніж. 
Навчи мене всьому!
Навчи мене мріяти,
Кувати і сіяти,
Жати навчи!
Я буду твій час не словами міряти 
Ділами мені кричи.
Кому зрозуміла твоя скорбота,
Що я не вчорашнім — 
Прийдешнім живу?
Дав час мені вдосталь 
Турбот і роботи,
І клопіт новий, і наснагу нову. 
Навіщо? Навіщо? Навіщо?
Закрий катехізис заслуг —
Залиш мені в спадщину 
Правду найвищу,
Коли ти мій вчитель і друг.
(24. IX. 1962)

За матеріалами: Василь Симоненко. Вибране. Упорядкування Г.М. Кирпи і Д.С. Чередниченка. Київ, видавництво "Школа", 2008, стор. 136.


Останні коментарі до сторінки
«"Галасливому менторові" - вірш Василя Симоненка»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
На сайті