Публікації за тегом: Діти

"Мій тато на фронті зі зброї стріляє,
Він ворога гонить із нашого краю,
Він сильний і мужній,
А я його донька –
Молюся за тата, стуливши долоньки,
І Ангел Господній йому допоможе,
Тож скоро, вже скоро Добро переможе."

(Ольга Денисенко)

 

Читаймо загадки Тетяни Прокоф’євої про квітку, про сонце, про весну, про котика, про ластівку, про березень, про шпака, про дощ, про веселку, про підсніжник. 

 

 

 

 

 

"Красуня Весна понад усе полюбляє пташині пісні. Щороку вона приходить на землю лише тоді, коли повітря наповнюється трепетним щебетом її крилатих друзів. Коли в небі з’являються граки, жайворонки, шпаки, дикі гуси й качки, а слідом за ними прилітають лелеки, журавлі, дрозди, ластівки, солов’ї та швидкокрилі стрижі — Весна радісно усміхається. І від тієї усмішки земля прокидається: на гілках народжуються ніжні бруньки, а квіти старанно розгортають свої пелюстки. Першою озивається верба — сріблястими пухнастими котиками. За нею берізки одягають золоті сережки й тихенько перешіптуються з вітром. А далі сади вибухають біло-рожевим цвітом, немов хмаринки спустилися на землю, і гомонять із працьовитими бджолами та джмелями." (Марія Дем'янюк)

 

"Бабуня придбала 6 пачок зефіру,
Який купувала для Ромчика й Віри,
Біло-рожевого та в шоколаді,
Порівну, щоби усі були раді.
Скільки ж бо пачок дісталося Вірі,
Яка так кохається в темнім зефірі?"

(Галина Мирослава)

 

 

 

"Це оповідання — художнє свідчення воєнного злочину,  документ пам’яті заснований на десятках реальних історій. І хай читач відчує огиду, злість чи  страх — усе це означатиме, що текст спрацював, аби всі пам’ятали, заради кого ця війна має завершитись саме перемогою. Реальність набагато жорстокіша,ніж те, що  зображено у художньому творі. Література свідчення не задля естетики — задля совісті." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

 

 

"У зеленому лісі, під старим дубом, жила маленька Лапка зі своєю мамою. Щоранку матуся будила її лагідним голосом і ніжно гладила по пухнастій спинці. — Доброго ранку, моя зірочко, — казала вона. — Нехай твій день буде добрим!.." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

 

"Летить лелека до рідного дому,
Долаючи біль, долаючи втому.
Летить туди, де родина чекає,
Любов і надію на крилах тримає."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

"Настало тепле, яскраве, барвисте літо. Сонечко сипало свої промінці на землю, пташки співали, а на подвір’ї бігали діти. Серед них був хлопчик Марко. Він дуже любив гратися надворі, пізнавати світ, спостерігати за природою. Одного дня мама сказала: — Марку, одягни капелюшок. Сонечко сьогодні дуже гаряче. Але хлопчик тільки махнув рукою: — Та нічого зі мною не станеться! Марко пішов гратися. Він бігав, стрибав, ловив метеликів і зовсім забув про мамині слова. Та через деякий час хлопчик відчув, що йому стало дуже гаряче, голова закрутилася, а гратися вже зовсім не хотілося..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"Їх було п’ять. Так, п’ять вишуканих червоних дзвіночків – прикрас для новорічної ялинки, і лежали вони в яскравій коробці для іграшок. Поруч знаходився скляний будиночок зі снігом на крівлі, білочка з горішком, сріблястий самоварчик, гномик, зайчик і різнобарвні кульки, а ще довгі барвисті бурульки. Всі вони терпеливо чекали тієї радісної митті, коли напередодні Нового року Надійка з братиком дістануть їх з коробки та прикрашатимуть ялинку. Тоді іграшки будуть радісно гомоніти поміж собою на гілках і милуватися яскравим сяйвом гірлянд..." (Марія Дем'янюк)

 

 

Чистомовки — речення, де не вистачає слова: дітки мають дібрати його з картинок, які пропонуються на листівці.

 

 

 

 

 

 

 

"Руденька, прудка,
Хвостиком маха.
Горішки збирає,
До шишок складає."

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

 

"— Тук-тук, тук-тук! — почулося знадвору. — Що це стукає? — прокинулась Мишка. Зовсім не хотілося їй вилазили з теплого кубельця. Але, цікаво ж. Вона підхопилася й визирнула у віконце. — Ого! — скрикнула мала. Вона наспіх одягнулася й вискочила на вулицю. Надворі вовтузився Борсучок. — А що ти робиш? — Будиночок будую. — А для кого?  — Зима на носі. Мишка звела очі докупи й поглянула на свого носа. — У кого? — В усіх. — У мене немає. — Скоро буде. — То це для Зими будиночок? — То звісно. Прийде вона до лісу стомлена. От і буде їй де відпочити..." (Ольга Зубер)

 

 

"— А ось і ваш новий однокласник, — енергійно, сяючи радістю, вимовила директорка школи Мальвіна Олексіївна, зненацька прочинивши двері класу. З-поза неї визирав високий хлопчина з кучмою білопінного волосся на голові. Він скидався на кульбабку, яка от-от розлетиться від подуву першого ліпшого вітру, — Цей хлопчик перевівся до нас з іншої школи. Знайомтесь. Це Андрій Пуделко. — Пудель, — вигукнув Віталик, котрого завжди так і підбивало встругнути якесь дошкульне слово, особливо тоді, коли опинявся на задній парті. Клас, чого й слід було очікувати, затрясся од сміху. Андрійко знітився. Те, що він відчував, легко прочитувалось, варто було лише поглянути на Андрієве обличчя, що поступово набирало червоно-фіолетового відтінку..." (Галина Мирослава)

 

"Автобус з першокласниками був у дорозі вже пів години. Діти нудились. Ніби й поговорили, і побавились маленькими іграшками, принесеними з дому, кожен - своєю, але їх тягнуло бігати, скакати, доганяти один одного, задиратись. — Ще година, — з сумом підсумував Вітькó, що сидів біля вікна посередині автобуса. — Яка година?! — гарячково відреагував його сусід по автобусу Адáсь, — Ти ж чув, що нам казали: ''Годинка''. Це менше. Дорослі на задніх рядах усміхнулись, а Адамчик, пришпилений паском безпеки, як всі інші першачки, відкинувся на м'якому сидінні, заклавши ногу за ногу, точнісінько так само, як це робить його тато, вмостившись у фотелі після ситної вечері. Але Вітько не міг заспокоїтись, він би хоч зараз вискочив з автобуса, тільки дай йому волю..." (Галина Мирослава)

 

"— Як це називається? — запитав Макар, тицьнувши пальцем на загороду* навколо ресторану при дорозі, куди він з батьками направився, коли вийшов з машини після кількагодинної їзди. — Пліт, — спокійно відповіла мама. — Пліт? — Макар зі здивуванням глянув на неньку, — Таку конструкцію брали й спускали на воду плотогони? — Хм, — потягнув звук через ніс тато, а тоді, як вони підійшли ближче до тої городьби*, промовив: — Різниця є, от поглянь: пліт огорожі вертикальний, а пліт плотогонів — горизонтальний. А от дерево і тут, і там щільно з'єднане, сплетене докупи. Наскільки я знаю, для водоплавного плота переважно беруть грубі колоди, для стоячої огорожі, гадаю, достатньо тоненьких, хоча не завжди так було. Старі дерев'яні замки огороджувались масивними колодами, вищими за людський зріст. — А я думала, що це тин, — обізвалась сестричка Богуслава зажурено... (Галина Мирослава)

 

"Мирко замислився. Він добре знає, що таке підніжка. Пам'ятає з молодшої групи в дитячому садку. А от слово ''підручник' нове для Мирка. Зовсім незнайоме. Так кортить довідатись, що мав на увазі той старший хлопчик на майданчику, коли питав іншого, чи має він підручник. Якби це був різкий рух, як-от підніжка, як його можна було б мати?! Рухи треба виконувати, отримувати. ''Підручник'' — це щось інше. Мирко сидів на гойданці, звісивши ноги, й легенько розгойдувався, а думки крутились навколо дивного слова: ''підручник''. — От дорослі люблять ходити попід руки,— міркував він, — Чи має ця дія якийсь стосунок до слова ''має''?! Цікавість не давала спокою, лоскотала, а коли вже почала допікати, Мирко не витримав, зіскочив з гойдалки на рівні ноги та швидким ходом направився до виховательки групи..." (Галина Мирослава)

 

"Настав вечір. Осінній ліс закутався у туман, наче в ковдру. Тиша. — Фирррр! — почулося з нірки, що сховалася за сосною. То було Лисенятко. І звали його Кусь. — Пора, —  поворушило мале носиком у тумані. Вечір був прохолодний, і тому Кусь одягнув улюблений рудий светр.  В ньому він був ще рудіший, наче вогник. І не аби як цим пишався. Бо бути рудим — це завжди чудово, вважав Кусь. Він взяв кошика з печивом і пострибав на лісову галявину, де його вже мав чекати Їжачок. Авжеж! Вони  щовечора влаштовували вечорниці серед сонного лісу. Їжачок жив у чудовому кубельці, що біля струмочка, і залюбки приходив на зустріч із Лисенятком. Светра він не одягав, хоч і було прохолодно. Бо вважав, що його колючки — то найкраща прикраса. Але, полюбляв носити шкарпетки й пухнастий, наче хмаринка шалик. Звали його Коль. Він грав на баяні, а Лисеня бігало навколо й співало пісень..." (Ольга Зубер)

 

Книга «Котику сіренький» Марії Дем’янюк запрошує дітей у чарівний світ тварин. Вона навчає любити природу, турботливо ставитися до оточуючих, оберігати довкілля. Вірші дуже добрі та подарують читачам радість.

 

 

 

 

 

 

"Визирнуло у садочку
З-під листочка мале очко
Соловейка.
ЕлінОчці
Передати хоче цьом.
Тьохкає в садку: - Цьом-цьом.
І метелику, що крилами: - Віль-віль-віль, -
Соловеєчко виспівує: - Тріль-тріль-тріль.
А комарику кусючому: - Ду-ду-ду.
Страшить його соловейко: - От знайду.
- То негоже всіх кусати, комарику, знай.
Соловейко упіймає - й буде тобі край."
(Галина Мирослава)

 

Читаймо з дітками цікавезні нові казочки від Євгена Дмитренка:    

РОЗДІЛЕНЕ ЩАСТЯ
ТРИ ВОВКИ Й ХВОСТАТА РИБАЛКА
ДОРОГА ДОДОМУ
КОЖНОМУ СВОЄ
ЧЕРЕВИЧКИ ДЛЯ ЛИСИЧКИ