Публікації за тегом: Діти

"Я беру велосипед,
Кукурудзяний пакет
Та з бавовни шопер мій,
В екокухлику – напій.
Екологією я
Переймаюся щодня.
Менше викидів й сміття –
Й в нас покращиться життя."

(Ніна Колодяжна)

 

"Чоловічок з-під сомбреро
Хитро дивитися на мене.
Відступила лиш на крок,
Зник в травичці мій…"

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

 

Читаймо зимові вірші та загадки від Ніни Колодяжної: вірш “Любий Миколаю”, акровірш "Різдво", "Колядонька", вірш "Пряники", "Промайнула осінь”, "Все раптово стало білим", "Сніговиця-трудівниця", зимові загадки.

 

 

 

 

 

"У далекій Країні Смарагдових Гір жила родина летючих драконів – мама, тато, донечка, синок та тітонька Пе́йслі. І нічим не була б примітною ця родина, якби не їх підліток – дракончик Мережко. Справжні парубоцькі забави, такі як: крилаті перегони, змагання з  вогнедмухання та скелелазіння, не цікавили Мережка. Завжди задумливий та мовчазний дракон, одягнений в яскраві светрики та чудернацькі капелюшки, викликав здивовані погляди й шепіт, що він якийсь дивакуватий. У колі одноліток Мережку дійсно було не дуже цікаво. Змалечку він зачаровано спостерігав за магією тітоньчиних спиць, що з барвистих клубочків ниток створювали довгі, як змійки, шарфики, кофтинки з химерними візерунками та смугасті панчохи.На один з днів народження тітонька Пе́йслі подарувала Мережку маленьку дерев'яну скриньку. Коли дракон відчинив її, то побачив пару блискучих в'язальних спиць і схвильовано глянув на тітоньку..."

 

"Платон ще маленький. І дуже кумедний. Йому лише п'ять. Але спілкуватись з ним неймовірно весело й неабияк приємно. Якось він йшов з сестричкою Уляною, такою ж синьоокою й сніжноволосою, як він, вулицею. Дівчинка цьогоріч вперше пішла до школи, ще й місяця не минуло, як вона стала школяркою. На хвіртці перед одним з двоповерхових будинків обоє дітей зауважили табличку. На ній красувався напис, однак прочитати його Платон не міг, хоча нещодавно навчився розпізнавати всі літери. Він, майже благаючи, попросив Уляночку допомогти, його вимучувала шалена цікавість, що ж на цій табличці написано. Дівчинка почала помаленьку промовляти..." (Галина Мирослава)

 

Дитяча збірка Сергія Ґуберначука представляє цікаві й яскраві образи, які поєднуючись із колористикою ілюстрацій, спонукають дітлахів до читання, сприяють їх розвитку, заряджають оптимізмом. Вірші випромінюють наївну дитячу радість і захоплюють маленького читача добрими історіями, відчуттям казки й дива. В оригінальній формі піднімаються питання любові до України, доброго відношення між людьми, краси природи, навчання і пізнання нового. Дотепні вірші, самобутні думки поета, яскраві ілюстрації, що мають позитивну енергетику, будуть не тільки до смаку, але й на користь дітям. Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зможуть отримати задоволення, набути нових знань. Книжка ніби розмовляє з читачами, надихає перечитувати вірші, розуміти їх суть і мудрі поради. «Тобі, золотко моє…» – це сучасна, світла й жива поетична збірка, її слова та ілюстрації ніби дихають.

 

"В одному чудовому місті живуть двоє друзів — Юрко та Дмитрик. Вони разом граються, навчаються і завжди допомагають один одному. Якось трапилася із ними пригода, завдяки якій вони знайшли собі ще одного товариша. Та забігати наперед не будемо, всьому свій час. Мандруючи після школи додому відомою їм стежкою, хлопці натрапили на дивну коробку. Спочатку зупинилися, притихли й переглянулися. Чіпати підозрілі предмети не можна — це точно всі знають. Тож вирішили повільними кроками відступати. І щойно почали рушати, як почули шурхіт. — Що це? — питає Юра. — Не знаю! — відповідає Дмитро. Це ще більше їх насторожило й водночас викликало цікавість. Але залишатися було небезпечно — хто знає, що там лежить..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

"Давно Дмитрик чекав на цей день. Сьогодні вони з татком будуть збирати гриби. Хто знає, чи багацько їх знайдуть, але ж головне — провести час разом. Зібрали все необхідне та й помандрували. Дорога була довгою, а щоб не сумувати, вирішили грати у слова. — Тобі на "а"! — говорить Дмитро. — Добре! Апельсин! — відповідає тато. Так непомітно для себе й дійшли до лісу..." (Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

"Весело розгойдуючись на стільчику, Омелянчик взявся до домашнього завдання з англійської. Він силувався скласти англійські буквиці докупки й отримати слова. Коли мама почула слово ''юнн'', вона перестала перекладати речі й запитала: – ''Юнн''? А що це таке? Як воно пишеться? – Хіба не здогадуєшся? Прислухайся... ''Юнн'', майже по-нашому, відразу ясно, що воно означає ''юний'', спочатку пишеться слово ''ти'': ''вай'', ''ов'', ''ю'', а за ними: ''ен'', ''джі'', – розтлумачував Мілько..." (Галина Мирослава)

 

 

"З неба квіточки летять
Дивні.
— Пробувати слід на хобот
Чи на бивні?
Слоник думає собі, розважає.
Перший раз він бачить сніг,
Ще не знає."

(Галина Мирослава)

 

 

"Івасик ріс кмітливим хлопчиком, допитливим. Якось мама читала йому віршик, де було написано, що "люди —   як птахи". Івасик, уважно прослухавши, відразу звернувся до мами з запитанням: — Як страуси? — Гадаю, що у вірші йдеться не про зріст, а про вміння літати. — А страуси не літають. Ківі теж не літають. Дарма що птахи! — зауважив хлопчик..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

"У Петрика є менший братик Миколка. Йому зараз п'ять. Ще у Петрика була улюблена чашка, яку він разом з дідусем придбав у магазині. Але одного разу маленький Миколка, граючись, випадково зачепив її, і чашка розбилася. Хлопчик дуже засмутився і заплакав..." (Юлія Забіяка)

 

 

 

 

 

 

"У святково вбраній залі
Мерехтить намисто в кралі.
Новорічне з нею фото
Є в усіх. Вгадали що то?"

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

Ніна Колодяжна – провідний інженер з охорони праці, копірайтер та дитяча авторка. Після народження донечки до написання інструкцій для підприємства додала написання віршів. Деякі оселились на сторінках дитячих збірок, а деякі – в дитячих журналах “Пізнайко”, “Котя Малюк”, “Колобочок” та “Золоте левеня”. Маючи освіту – магістр економіки підприємства, прагну вдосконалювати майстерність і у віршуванні. Тому пройшла поглиблений курс Юлії Іваницької "Поезія і я" та взяла участь в декількох навчальних поетичних марафонах. Нині зацікавилася написанням казочок. Дуже люблю писати віршики-загадки. Завжди радію, коли моя творчість приносить позитивні емоції.

 

"Вділа разом п'ять сорочок,
Сукню, плащ та купу хусток.
Стала схожа на клубочок
Модна панночка … (капуста)."

(Ніна Колодяжна)

 

 

 

 

"У класі я була найменшою. Донині росту в мені лише півтора метра. І кості я тоненької. Мені скоро сьомий десяток піде, а я й досі не розрослась. Колись це муляло добряче, тепер тішить. “До усього дозріти треба,” — казав мені колись лікар, до якого я потрапила на чистку через бурхливий викидень, коли мені було повних двадцять, і я готувалась стати матір’ю. “Знаєте, дорогенька, за розвитком вам лише тринадцять неповних. Не випереджуйте час. Чекайте. Ви ще мене не раз згадаєте,” — додав. А воно так не виходить, коли ти в палаті серед жінок лежиш, які роками родити не можуть. Звісно, у кожної своя причина, але тебе страхом починає охоплювати та відчуттям приреченості. Хоча в тебе і кров резус плюс, і сумісність групи з чоловіком, і з усіма трубами порядок, все ж мучить тебе лікареве: “Матка ваша ще розвинутись має”. А якщо так все й залишиться?! Авжеж, хіба я могла послухатись. Почалась епопея лікування. Це стало трохи не професією. Аналізи, діагностики, консультації. Від традиційних до експериментальних..." (Галина Мирослава)

 

"Маленька рудоволоса дівчинка з кирпатеньким носиком і червоними, немов яблучко, щічками з нетерпінням чекала, коли вже настане вересень, щоб піти до школи. Вона кожного дня приміряла новенькі туфлики й святкову сукню, куплені ще на початку серпня. Бігла, мов метелик, до люстерка і довго красувалася, не відводячи очей..." (Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

— Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож ця легенда — про таємничий Всесвіт  і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — слухайте..." (Галина Римар)

 

"Коли дідусь Рафаїл
Під стіл
Ходив пішки,
Бабуся Рафаїла
Постіль йому стелила
І колисаночку говорила:
''Ой спи, дитя,
Колишу тя''.
Тричі..."
(Галина Мирослава)

 

"Жив був хлопчик Пер. Він був дуже розумний. Хоч йому було 10 років, він знав що таке «Роболітодоктояк». Роболітодоктояк - це хімія минулого, раніше чарівники її використовували як попадання в минуле. Пер був дуже добрий. Тільки хтось підходить, він виливає на нього роболітодоктояк, щоб він подивився що було в минулому. Всі повертались в минуле на декілька хвилин. Навіть на тварин він лив це. Якось він полив зілля на білку, на неї воно не спрацювало, і вона стала як людина, все робила як людина, тільки вигляд мала як білка. Пер злякався, побіг додому. І потім несподівано захворів. Його хвороба була сильна від того, що він використовував забагато роболітодоктояку. Викликали лікаря, його забрали в лікарню. Хвороба була занадто сильна і буде дуже довго лікуватись, тому для Пера зробили квартиру у лікарні. Пройшов деякий час. На сьогодні Пер ще хворіє. Та білочка, яка стала як людина, бігала і раділа. Один раз вона збила з ніг одну дівчинку, яку звали Дора..." (Кіра Селіванова)