«Наші друзі з Ельфірії» — збірочка казок, які розповідають малечі про ельфів, що живуть поруч, а також знайомить маленьких читачів з дивовижною Ельфірією — країною ельфів. Книга утверджує ідеали добра й справедливості, навчає доброзичливому та дбайливому ставленню до навколишнього світу. Чарівні розмальовки до кожної казки неодмінно подарують гарний настрій дітям.
"Збираю себе по краплинах,
Збираю себе по камінчиках,
Збираю себе по хмаринах,
Вплітаючи сонце у вінчики.
Збираю себе по пелюстках
У цілісну літа квітку,
Збираю себе по пір'їнах,
По клекотах в небі лебідки..."(Марія Дем'янюк)
«— А якщо дід побачить? — Не побачить, він сіно на лузі косить. Двоє хлопчаків спускалися вниз до річки. Один засмаглий, у потертих шортах і вигорілій на сонці футболці, з пшеничним чубом, що безладно стирчав на всі боки. Другий чорнявий, охайно вдягнений, у модній кепці з написом «Euro 2012». Дорога різко заламувалася вниз, а потім знову вирівнювалася. — Це Хомин берег, — пояснював Мишко. — Тут лише качки й гуси купаються. З-за очерету випливли дві качки, жадібно хапаючи дзьобами ряску. Мовляв, так і є, купаємося. А зелений килим споришу на березі хизувався загубленими пташиними пір'їнками. Низько до води схилилися верби, ховаючи щось таємне від людських очей. Тарасові навіть здалося, що з-за густого гілля за ними хтось стежить. Хлопці рушили далі й ступили у смарагдовий тунель, де в найпекучіші дні панувала вогка прохолода. Пишні крони дерев змикалися над ними так щільно, що й сонця не було видно. Щебетали птахи і гуділи джмелі, пахнуло куширами і лепехою, а в повітрі розливалась літня безтурботність...» (Аліса Коломієць)
Редакція інтернет-ресурсу "Мала Сторінка" мала чудову нагоду поспілкуватися з пані Ганною Молодичук, яка є авторкою проєкту «Книга в кишені», вихователькою групи продовженого дня, викладачкою хімії, громадською активісткою і мамою пречудової 2-річної дівчинки Меланії (тому наразі пані Ганна перебуває у декретній відпустці, що абсолютно не завадило їй активно займатися шкільними справами). Як результат нашого плідного спілкування — ця інформативна і цікава стаття про проєкти, котрі вже втілені у Соколівській школі Уманського району на Черкащині.
"Let’s celebrate your return to the classroom.
For the new school year on 1 September.
The nation's children are also taking important steps.
Today is Knowledge Day.
Let’s celebrate your return to the classroom.
Even if it has felt very different for you.
‘Gandalf the Green’ attends a ceremony in Irpin.
Today is Knowledge Day..."(Kurama)
"Чорна хмара вкрила небо голубе,
То ворожа сила в Україну йде.
Нашу Батьківщину хочуть підкорить.
Вольниця козацька від ракет горить.
Нумо козачата станемо у стрій.
Ворогам поганим ми дамо відбій.
В них багато зброї, армія і флот.
Наша перевага — відданий народ..."(Людмили Федорової)
Наталія Кузьмічова (Авраменко) — щира українка, патріотка, поетеса з прекрасного міста Біла Церква. Про себе розповідає так: "Народилась у селі Шкарівка Білоцерківського району, що на Київщині. Маю середню освіту. Вірші й прозу писала ще навчаючись в школі. Серйозно почала писати вірші 9 років тому. Люблю писати акровірші, маю чимало віршів для малечі. Найулюбленіша тема — природа, бо виросла в селі і щодня пізнавала всю її красу і велич. Маю вірші філософського змісту. А коли почалась війна, стала писати вже про війну. Хоч писала про неї ще з 2014 року. Патріотка своєї країни. Люблю її над усе й пишаюсь, що народилась в Україні і є українкою."
"— Якби колись сміливці не ризикували у спробах злетіти, не опускались на незвідану глибину, не відкривали нові землі, або не проводили небезпечні наукові експерименти, ми, розвідники космосу, зараз не обговорювали б тут — іти на контакт з Етерією чи ні. — Так, Грейс, нас тут не було б. Але на той час вони ризикували тільки собою. — Розумію, капітане Мінхо. Що ж, скористаємося наступним шансом років так через …надцять, і, можливо, тоді високі технології будуть лише допоміжною, а не стримуючою силою. Вечірня нарада міжнародного екіпажу у складі капітана зорельоту й капітанів команд, а також двох науковців наближалася до м’якого завершення. В ілюмінаторі й на екрані Етерія, у затемненому часі, блимала вогнями..." (Олена Більчук)
"Одного ранку прокинувся Хом’ячок та й думає: — Зварю собі каші. Набридло сухе зерно гризти. Вибрав він стиглий колосок, обтрусив зернята, склав у глечик, та й каже: — Ой, щось я притомився. Відпочину трішки. Сидить в холодку, куняє. А каші таки хочеться. Через силу підвівся, взяв глечика із зернятами. Налив води. — Ще ж посолити треба. Щоб смачніше було, — порадив сам собі Хом’ячок. — А де ж сіль? Туди-сюди, нема солі. Поки шукав стомився неабияк. Заснув під гарячим сонцем, спить аж хропе. Прокинувся геть по обіді. Сидить, чухається. — Піду до Мишки, — каже — попрошу солі. З’їв кілька зернят на дорогу і потихеньку вирушив до Мишачої хатинки..." (Ольга Зубер)
"Планета Етерія світилася ніжно-пастельними теракотовими відтінками. Зонд для дослідження стану планети мав сісти на її поверхню за вісім годин. Він був надісланий із зорельоту «Мажара» в зону можливої наявності речовини йота. За щасливим збігом, у цій зоні не прослідковувалося видимих ознак поселень — обрисів будівельних комплексів, доріг чи штучного освітлення у затемнений час. При прибутті в сектор Етерії зореліт увійшов у режим прихованості, яку забезпечувала система Екранування об’єктів у космосі ŜOS (ШОС) — це абревіатура назви системи мовою есперанто, Ŝirmádo de objе́ktoj en la spáco. Такий режим дозволяв бути непоміченим для можливих іншопланетних цивілізацій. Відповідно, зв’язок із Центром координування польотів на Землі був обмежений..." (Олена Більчук)
"Нові̀ маю віршенята,
долучайтеся, малята!
Можете намалювати
щось і рідним показати.
Кроленятка люблять їсти
морквочку, овес, травичку.
В саду яблучка, грушкѝ
люблять наші їжачки.
Кошеняточко — сметану.
А Василько — кашу манну..."(Галина Римар)
"Я чула, як сьогодні рано-вранці
Казковий Серпень стукав у віконце.
Юнак високий із ясни́м рум’янцем,
Веселий, чемний, лагідний, мов сонце.
А за плечима в нього торба синя:
Там спілі груші, морква, помідори,
Кавун смугастий, сливи, жовта диня
І яблука. Несімо до комори!.."(Наталія Кузьмічова)
«Ми раді поділитися з вами хорошою новиною: наші проєкти соціальної дії "Книга в кишені та "Рекреаційна зона "Корисна перерва", які співфінансуються Британською Радою та Європейським Союзом, знаходяться на стадії реалізації. Уже зроблено косметичний ремонт обох локацій завдяки фінансовій підтримці ПОП «Соколівка» та ФОП «Косенюк В.О. Вже замовлені меблі для рекреаційної зони "Корисна перерва", що створюватимуть затишок та комфорт для малечі. Ініціативна група учнів та вчителів готує матеріали для виготовлення дидактичних ігор для "Корисної перерви". Розпочато художні роботи на локації проєкту "Книга в кишені". Словом, робота кипить!» (Ганна Молодичук)
"У синьому небі вставало вранішнє Сонце. Його радісно вітав соняшник, який ріс на городі. Над ним весело гули бджілки. Одна з бджілок запитала в соняшника: — Кажуть люди, що ти — дитя Сонця, тому постійно прямуєш за ним. А чи так воно? — Так, колись чорні хмари нависли над землею і надовго закрили злотозоре Сонце. Люди звернулися до Бога: вдень і вночі молилися. Сонечко знову засяяло на блакитному небі. Умить його тепле проміння зігріло все навкруги. Крім того, Бог подарував людям насіння, з якого виріс я для того, щоб Сонечко було не тільки на небі, а й на землі. Щодня мандрую я за світилом, адже ми дуже схожі, — відповів соняшник." (Людмила Кибалка)
"Коридор повернув праворуч, знову — жодних дверей, вікон, і тьмяне освітлення, десь таки має бути вихід, ще один поворот — сходи, вниз, двері, дівчина витягнула з кишені дистанційну «відмичку» — нарешті вулиця. Хоча біг лабіринтом коридорів здавався довгим, сигнал про допомогу пролунав хвилин п’ять тому. На вулиці чомусь вимкнулись його координати, але Уля зафіксувала напрям — південний схід. Ще ясніла тонка смуга заходу Сонця, а обабіч дороги запалювались ліхтарі, реагуючи на її біг. Дивне, безлюдне місце, але будинки гарні, напевно, недобудова цілого району (призупинка будівництва бувала, наприклад, через виявлення несанкціонованого захоронення токсичних відходів). У небі вже яскраво яснів неповний місяць, у фазі першої чверті, тому, попри відсутність загального освітлення, видимість місцевості була нормальною. Почувся різкий звук. Уля зупинилися. Звідки? Вона озирнулася. Місяць, що нагадував вухо, здавалося, вслухався у простір разом із нею..." (Олена Більчук)
««Як же цей торс нагадує тюленя. Тюленя, коли він не у воді. Істоту, що знаходиться у менш сприятливому для руху середовищі. Тільки тюлені, зазвичай, дивляться прямо або вбік, а тут — уверх…» «Улю!» — покликав Устим. І теж підійшов до скульптури Олександра Архипенка, що розташовувалась на невеликому майдані Саду просторових експериментів — архітектурного комплексу поряд із Центром дослідження Космосу. На майданчику, майстерно викладеному мозаїчною бруківкою, було з десяток скульптурних композицій різних авторів...» (Олена Більчук)
"Колись давно люди навчилися писати і почали занотовувати свої думки, спостереження та вигадки. Саме в ті часи на світ народилася Література. Тоді вона була ще зовсім маленькою дівчинкою, і її все на світі цікавило. Вона пізнавала все більше і більше, зацікавилася релігією, наукою, культурою і творчістю. Але найбільше за все Література полюбила казки. У Літератури була величезна кількість шаф, у яких вона зберігала різноманітне вбрання. Там були і класичні сукні, і комедійні, сумні і радісні, сірі та чорні, білі і навіть строкаті. Кожного разу, коли в світі народжувався новий літературний твір, у Літератури з’являлася нова сукня. І чим популярнішим ставав цей твір, тим довше вона носила ту сукню. З часом гардероб Літератури настільки розрісся, що справжнім спасінням для неї стала поява комп’ютера, в якому вона змогла зберігати частину свого вбрання. Це був розквіт літератури..." (Ольга Лапушена)
"Малий Пікі з’явився на світ у великій родині, що мешкала під дубовою підлогою добротного цегляного будинку з високим фундаментом. Будинок стояв неподалік річки, настільки густо порослої очеретом, що вже не було зрозуміло, чи це річка, чи вже починає утворюватися болото. Там жила сила-силенна жаб і щодня походжав поважний лелека. Та Пікі не знав, які вони, жаби, – створіння, що видають такі гучні звуки, й уявляв їх великими і дуже страшними. Пікі мав трьох сестер його віку, а ще трьох зовсім малих і безпорадних братів і меншу сестричку, а також маму, тата й бабусю. Це непосидюче мишеня завжди було одягнене у джинсові бриджі, синенький светр і червону яскраву кепку, хоч дорослі стільки разів переконували його, що слід носити одяг неяскравих тонів, аби лишатися непоміченим. Та він був дуже впертим і нікого не слухав..." (Галина Римар)
"Ми звертались до неї лише так: Франя Франківна. До інших сусідів звичніше: Ірка, пані Ганя, баба Міля, тітка Оля. Лише пані Франю називали по батькові. Згодом, коли до нашого будинку підселилась Феофана Францівна, ім'я якої за кілька днів ми спростили до Фана, часом у нас виривалось замість Франя, повне ім'я якої Франка, Фаня. Франя Франківна вирізнялась з-поміж наших сусідів не лише іменем, передусім гордою поставою. Не помітити високу й струнку Франю Франківну навіть у великому натовпі здавалось неможливим. Хоча говорила вона мало, дивним чином усі її слова й дії запам'ятовувались і продовжують жити з нами, хоч і минуло багато років... Чоловік Франі Франківни теж мав досить дивне ім'я — Филимон Флоріанович, але таким помітним нами, як його половинка, не був, може бути, що його наші сусіди теж зауважували, та ми двоє ним не цікавились зовсім. Якось ми наважились запитати Фаню Франківну про те, чому у неї таке дивне ім'я. І почули відповідь..." (Галина Мирослава)
"Рано Ладонька устала,
до віконця підійшла
і побачила заграву:
— Мамо, ой краса ж яка!
Все на сході зайнялося
ніжним кольором вогню.
Як у нашому каміні!
Я цей колір так люблю!.."(Галина Римар)
