Публікації за тегом: Діти

"Мені приснився мирний сон:

Я був удома, у своїй кімнаті,

Зі мною робот і блакитний слон,

І радісно всміхались мама й тато.

В садочок уві сні ходив.

Про Кожум'яку казку нам читали.

Із пластиліну я ведмедика зліпив.

І у піратів весело ми грали..."

 

(Людмила Федорова)

 

 

"Колись давно в нашому краї, де буяли зелені ліси, височіли гори, квітувала природа, біля бурхливої річки жила українська сім’я. Мати була красивою, співучою і дуже роботящою. У заквітчаній хатині завжди було вдосталь харчів, спечений смачний хліб, вишиті рушники на стінах. Батько мав золоті руки – будь–яку роботу міг виконати, й усе йому вдавалося. Був у них син Тарас, талановита і розумна дитина. Він завжди допомагав батькам і справно виконував свої обов’язки. Сім’я жила весело, в достатку та здоров’ї, у мирі й любові, аж поки в їхньому краї не поселився дивний чоловік. Зовні він був дуже привітним, вітався з усіма, говорив приємні слова, але люди помітили, що після того, як до них примкнув чужинець, почалися між ними біди та нещастя, чвари та злоба. І ніби причин не мали, а неприязнь виросла така, що аж у повітрі відчувалось. І одного дня насупилося небо, зашумів злісно вітер, здіймаючи пилюку та зриваючи дахи на хатинах. А з двору чужинця потяглося по всіх усюдах чорне і страшне змійство. Від жаху та розпачу люди не знали, куди бігти, що робити..."

 

"Проліски не можна рвати! Так-так, Надійка добре це знала. І не лише тому, що вони занесені до червоної книги, а й через те, що це особлива квітка – квітка білосніжних мрій, або, як каже матуся, білоніжних мріянь. Проліски квітують ранньою весною. На тендітному пагоні з’являється біленький дзвіночок із довгуватих білих пелюстків. Це – домівки мрій. У кожній квітці живе чиясь світла мрія. Коли з’являється вітер, то пелюсткові дзвіночки дзвенять. Так мрії поміж собою спілкуються. А ще вони ой як полюбляють танцювати! Вилітають зі своєї квітки, беруться за руки та рухаються по колу. Оскільки мріяння завжди добрі й щирі, то вони сяють. Отож під час танцю світлих бажань утворюється сяюче коло, або такий собі вінець із мрій. Весні дуже подобається цей віночок. Вона радо одягає його, а тоді мандрує повсюди, наспівуючи ніжні мелодії. Від привітних усмішок Весноньки та її пісень весняніє усе довкола: на деревах наливаються бруньки, птахи радо виспівують, а земля дістає пензлик і фарби, щоби у подальшому намалювати довкола сині підсніжники, різнокольорові крокуси: білі, сині, блакитні і, звичайно, жовті – кольору сонця. Та цьогоріч Весна забарилася..." (Марія Дем'янюк)

 

"Це був Тюльпановий ельф. І мешкав він у білому тюльпані. Прокидався раненько, вилітав із квітки й дбайливо оглядав усі тюльпани, що квітнули довкола: білі, жовті, червоні та навіть сині. У полудень, зазвичай, Тюльпановий ельф зустрічався зі своїм найкращим другом – Ельфом нарцисів. Вони радо віталися, ділилися новинами, а далі летіли до свого спільного друга – Бузкового мага. Той був дуже гостинний і завжди чекав їх на смачне чаювання. Бузковий маг мав неабиякий авторитет у Королівстві весняних квітів, бо легко міг причарувати будь-кого ароматним запахом бузку. А ще, він теж як і ельфи був справжнім ласуном, любив у товаристві гарних друзів посмакувати запашним квітковим чаєм з медовим пилком. Отож з нетерпінням чекав на приятелів. Та цього дня Бузковий маг вже добре зачекався на ельфів. Чай вже вихолов, хоча медовий пилок усе ще золотів на блюдечку в надії, що невдовзі ельфи таки завітають і проявлять до нього інтерес. Зрештою терпець у мага увірвався і він вирішив розвідати, що скоїлося у його друзів. Швидкоруч зодягнув бузкову накидку й полетів..." (Марія Дем'янюк)

 

"Я прокинувся раненько,
А точнісінько й не спав,
Бо мені сказала ненька,
Що я старшим братом став!
Цілий парк автомобілів 
Вже чекає на сестру,
Розмалюю стіні білі
Й напишу: "ТЕБЕ ЛЮБЛЮ!""

(Ксенія Бондаренко)

 

 

"Сказав мені батько, що я вже дорослий
І маю подбати про маму й сестру,
Що відьма-війна розпатлала коси
Й круками насипала в небо пітьму. 
Що гаспиди повзають поміж містами,
А василіски зжирають людей,
Що поле рясніє не хлібом, — хрестами,
В підвалах ховають матусі дітей..."

(Ксенія Бондаренко)

 

"Люлі, люлі, моя нене,
Спи, матусенько, дрімай. 
Нічка вже минула темна,
Ти ж не спала, спочивай.
Молитвами всі гармати
Від країни відведу,
Я молитимусь за тата,
Утоплю в сьозах біду."

(Ксенія Бондаренко)

 

 

"Ночі спокійної, люба дитино,
Без завивання сигналів тривог.
Хай твоя матінка поруч спочине,
Мужній татусь захистить вас обох...
Ночі спокійної, наші солдати,
Вам і любов наша, і молитвИ,
Щоб повернулися швидше до хати
І перемогу здобути змогли..."

(Тетяна Строкач)

 

 

««А ми же братья» суне на гостину,
Куди ти без запрошення поліз!
Сто копанок тобі, а не Вкраїну,
Не вибачимо ворогові сліз!
Відстоїмо! Нам є за що стояти!
Поборемо! Усі ми як один!
За нами правда! З нами Божа Мати! 
В однім строю і дід, і батько, й син!»

(Наталя Карпенко)

 

 

"Реве та стогне Дніпр широкий,
Як грізний Бог виходить із води.
Він Україну, неньку синьооку,
Порятувати хоче від біди.
І хвилі — сльози котить, наче мати.
І стогін рветься з глибини.
"Закрийте небо! — просить він у НАТО. —
І світ врятуйте від війни!""

(Людмила Федорова)

 

"Немає слів... лиш біль і гнів.
Горіть вогнем пекельним, вбивці!
А сльози діток й матерів
Ще віділлються вам, ординці.
Господи, збережи Україну!"

(Тетяна Строкач)

 

 

 

"Ця історія почалася давним-давно. Теплого весняного дня, коли білим яскравим цвітом цвіла вишня, народився хлопчик, якому судилося велике майбутнє. Народився він міцним, голосистим, з мужніми і виразними рисами обличчя. Хлопчина напрочуд міцно утримував у своїх ручках усе, що йому попадалось. Одразу було зрозуміло, що в майбутньому наш герой стане великим воїном і захисником своєї Батьківщини. Хлопчик ріс сміливим, вольовим та міцним, як дуб. Щодня він тренував свою силу й дух. Особливо захоплювався хлопчина усілякими моделями літаків та ракет, їхніми яскравими фюзеляжами і блискучими ілюмінаторами, довгими вигнутими крилами та гарними шасі. Наш герой читав багато книжок про асів авіації й наполегливо осягав таємниці льотної грамоти. Не все й не одразу вдавалося, але долаючи невдачі, він крок за кроком, йшов до вершин своєї майстерності. У той час, як вишня зацвіла білим цвітом у 23-й раз, він став найсильнішим воїном-пілотом у своїй країні. Адже довго працював над собою, вчився, читав книжки й розробляв свою тактику. Тепер він був готовий боронити Батьківщину від підступного зАйди..." (Інна Курило)

 

"Доню, подивися в небо: 
зіронька зорює...
Це від тата —
Нас з тобою  боронить 
Янгол з автоматом.
Заспокоїлась нарешті?
Віченьки заплющи,
Всі побоювання лишні,
Не хвилюйся дужче..."
(Марія Дем'янюк)

 

"Україно наша, Україно-мати,
За що ж тебе, милая, прийшов ґвалтувати
Отой ворог з Московити, оті недолюдки?
За що принесли стільки горя й смутку?
Дітей наших убивають без жалю і болю,
Які встали боронити нашу честь і волю.
Проклинають у всім світі придурка і ката,
Який змусив росіян до рук зброю взяти..."

(Тетяна Аколішнова)

 

 

"Аня, і Антон, й Алінка
Куштували апельсинку.
Антоніна, Анатолій
Ананаси їли вволю.
А Андрій, Аліса й Алла
Абрикоси смакували.
Богданочка, Богдан й Борис
Цукерки їли «Барбарис»
І білий-білий шоколад —
Смачний дарунок для малят."
(Тетяна Строкач)

 

"Закликаю сонечко — посвіти! 
А весняну квіточку — розцвіти! 
Закликаю дощик я — поливай! 
До життя охоти всім додавай! 
Закликаю пташечку — прилети! 
Молоду травиченьку — прорости! 
Закликаю весноньку в рідний край! 
Пісенько-весняночко! Ввись злітай!"

(Тетяна Строкач)

 

"Це — казкове королівство,
Тут живуть герої різні:
Феї, рицарі, звірята,
Спробуй всіх їх відгадати!"

(Тетяна Строкач)

 

 

 

 

Казки письменниці Лілії Гудзь давно полюбилися маленьким читачам і публікувалися у багатьох Всеукраїнських виданнях: «Малюк Котя», «Золоте левеня», «Вечірня казка», «Колобочок», «Джміль», «Пізнайко». У вересні 2021 року видала свою першу збірку казок «Від росинки до сніжинки», котру авторка присвячує своїм малим синочкам – Мишкові та Сашкові, а також усім діткам і дорослим, хто родом із Країни Дитинства. Дебютна збірка казкарки стала лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Перша ластівка» від НСПУ та отримала спецвідзнаку ГО «Творча еліта України». 

 

 

"У розкішному двоповерховому будиночку, вікна якого завжди були закриті шторами й відкривалися лише у повний місяць, а вхідні двері зачинялися на сім замків, жила собі одна графиня, Емма ван Пігінґтон. Стильна леді із дуже зависокою самооцінкою, яка отримала у спадок від батька цей будинок разом із титулом та великою кількістю коштовностей. Не дивлячись на свої пишні форми, Емма завжди намагалася виглядати красунею. Одягала тісний одяг, який дуже вдавлював її неслухняний живіт, взувала черевички на два розміри менше й все це прикрашала асиметричним каре з діагональним чубчиком. Їй було байдуже, якої думки про неї були незнайомі люди, адже вона завжди себе вважала найпрекраснішою на світі. Життєвим гаслом Емми, була фраза: «Гарної жінки не повинно бути мало!», тож, їжа для неї мала велике значення..." (Євген Дмитренко)

 

"В одному поліському ставочку народилося незвичайне жабенятко. Воно було зовсім не таке, як усі у їх жаб'ячому родУ!

Маля
любило 
музику. 
І скрізь її шукало..."

(Галина Римар)