Публікації за тегом: Діти

"Біля невеличкого кущика на асфальтованій доріжці лежала сіренька кицька. Тепле сонце гріло її смугасту спинку, а вітерець злегка ворушив м'якеньке хутро. Киці так було хороше, що вона навіть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого її чорного носика. Але вам би це нізащо не вдалося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якій лише б пеститися. Вона – поважна вулична кішка. В неї навіть імені не було. Цей день дійсно був гарний: сьогодні киця піймала мишку та знайшла дві риб'ячі голови. І так приємно було дрімати на сонечку!.. Але ж вона ж не яка-небудь домашня кицюня, а поважна вулична кішка, тому, як раптом щось зашурхотіло, вона сторожко підняла вушка та заблищала зеленим оком..." (Оксана Давидова)

 

""От я зараз фортецю побудую! Височенну! Ще й прапор на верхівці пластиліном приліплю. Отак. Вороги наступають! Наші не здаються. Ура!!!" — Сашко грався кубиками та солдатиками. Саме зараз підступні гобліни нападали на фортецю, а сміливі козаки мужньо відстрілювалися кульками з папірців. І перемагали! Ой, що це?! Пробій у стіні фортеці! Куди поділися цеглини з надміцного дерева?! Настя! От капосне дівчисько! Забрала кубики. Тепер вороги зможуть вдертися до фортеці!.." (Оксана Давидова)

 

 

"У коробці з фарбами жив пухнастий пензлик. Його держачок був зроблений із соснової палички, а м’якенький кінчик — із м’якенького хвостика білочки (вона сама колись дала трохи свого хутра, щоб пензлик зміг малювати найкращі малюнки!). Тож хоча пензлик і був зовсім новим, він пам’ятав, як вітер гойдає гілки і як захоплює подих, коли перестрибуєш із гілки на гілку. "Про що ти весь час думаєш?" — запитував його якось гострий олівець. "Я згадую про той час, коли був гілкою сосни та хвостиком білки. Який я був швидкий!" "А тепер? Ти ж пензлик — і можеш намалювати будь-що. Навіть найшвидший літак чи навіть ракету!"" (Оксана Давидова)

 

""Усі кажуть, що Святий Миколай приносить подарунки.  Щороку пишу йому та прошу  песика, проте отримую зовсім інше. Сьогодні я не буду спати, чатуватиму на Святого Миколая", — міркував Сашко й виглядав  у вікно, пильно придивляючись до темряви, але сон зморив його. Уранці Сашко знайшов подарунок під подушкою. На жаль, це був не пес, а нічого не вдієш..." (Людмила Кибалка)

 

 

 

Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.

 

 

 

"Я люблю засніжений Київ,
Коли лавки – в пухких перинах,
Коли віти вдягають іній,
Коли простір навколо – синій,
Коли церква морозом дзвонить,
Коли відьми ховають мітли,
Коли чується всім навколо
Дух Різдва – дивовижно світлий!"

(Аліса Коломієць)

 

У цьому розділі розповідаємо про наших юних співвітчизників та співвітчизниць, що вразили світ своїми досягненнями та перемогами.

 

 

 

 

 

 

"Білочка з хатинки виглядає,
Друзів до себе закликає:
– Тож, любі, усіх в гості чекаю!
Смачними пирогами пригощаю!"

(Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"Святий Миколаю,
Тебе я прохаю,
Щоб приніс ти взимку 
Мир в нашу домівку.
В домівку єдину — 
Рідну Украіну!
Все добре хай буде
І радіють люди!"

(Юлія Забіяка)

 

 

"Спасибі тобі, моя люба бабусю,
За те, що до Бога мене привела!
Його я пізнала і щиро молюся,
Щоб довго й щасливо ти, рідна, жила!
У тебе робила свої перші кроки,
Хоч падала, все ж піднімалася я.
Спасибі тобі за життєві уроки!
Люблю тебе, рідна бабусю моя!"

(Юлія Забіяка)

 

 

"Христос ся рождає!" —
Радіють всі люди.
Ця радість лунає 
Колядками всюди:
"Коляд, коляд, колядниця!
У господарів — пшениця,
Сіно, просо і овес.
Буде хай ваш рід увесь
Від біди і зла спасенний,
І навік благословенний!
Колядин, колядин, 
Народився Божий Син!"  

(Юлія Забіяка)

 

"— Матусенько, коли прийде Різдво, постукає у дім наш справжнє свято? — пита малеча ненечку свою.
— Вже скоро, моя радість, Святий Вечір.
— Перед Різдвом так затишно стає, і свято це — найкраще з-поміж всіх! — матусі в очка загляда мала.
— Так, пташенятку, — мама додає, і  пригортає донечку, свій цвіт. 
А в цей час не Небі Світлий Дух Різдва бере свого Дзвіночка, Золоту Вагу і з Благословення Творця вирушає у мандрівку планетою. 
Для чого йому дзвіночок?
О, це дуже важлива річ! Бо його голос розганяє темряву і зло! 
Дзвіночок — щоби світла Радість Божа засіяла всюди, щоби добрими в душі стали усі люди. 
А вага — щоби важити наші думки і діла.
Спочатку Дух летить до овечок, бо ж вони першими побачили народженого Ісусика. Потім — до кізоньок, віслючків, корівок..." (Галина Римар)

 

"Ну, до чого ж невдалий день! Лара тупнула ніжкою і заплакала. Усі плани коту під хвіст! Як так можна з нею чинити? За що? Сьогодні Лара дізналася, що поїздка у Львів на Різдво скасовується. Ви можете собі таке уявити?! Вона вже спланувала, які атмосферні фоточки закине в інстаграм, скільки лайків назбирає за них. А які сторіз можна знімати на різдвяному ярмарку в центрі Львова! Та Міла лусне від заздрощів! І ось тепер усе скасовано. Більше того, вони навіть у Києві не лишаються. Лару і її меншого брата, цю приставучу п’явку, «маминого ведмедика» – дівчина з відразою поморщилася – відправляють у село до дідуся з бабусею. У село! На всі новорічні канікули Ну, за що? Лара втирала сльози брудною рукавичкою..." (Аліса Коломієць)

 

"У біленькій кожушині
Їде грудень по долині.
Повний віз везе сніжинок,
А ще тисячі крижинок.
Починає зимувати,
Гори снігу навівати.
Ріки кригою зшивати,
Візерунки вишивати.
І усе це — недарма —
Буде гарна в нас зима."

(Юлія Хандожинська)

 

"Надворі хурделиці метуть, всі стежки-доріжки замітають. З вітром наввипередки бавляться, а, може, в жмурки. Жбурляються сніжинками у вікна, попіддашшю шамкотять. А до малого Данилка чомусь так довго не приходить дядечко Сон. Мама кажуть, що тітонька Дрімота вже намазала йому повіки солодкою дрімкою. І Данилко ось-ось засне. Ну і де ж той Сон? Чи теж із хурделицями, метелицями та вітром забарився? А нині ж ніч Святого Миколая! І так хочеться швидше заснути, та щоб ранок хутчіш прийшов, а тоді… а тоді руку під подушку швидко засунеш, а там, може, книжка з гарними малюнками, а, може м’яч, а, може, фарби, олівці, цукерки, а, може, нові черевики, а, може, мобільний телефон із навушниками, а на підвіконні стоятимуть нові санчата чи лижі, а, може… Ну що ж це таке? Дядечко Сон так і не приходить. Ой! А це що за диво? У віконну шибку до Данилка заглядає якийсь хлопчик та посміхається. На ньому – срібляста шапочка та блискучий чи то білий, чи то голубий комбінезон. "Хто ти?" – здивовано запитує Данилко..." (Марія Деленко)

 

"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)

 

"Дванадцять страв готує господиня,
Горять дрова яскраво у печі:
Вареники, гриби, кутя, хлібина,
Узвар, квасоля, риба, голубці.
Господар все обходить на подвір’ї,
Худобу поїть  і промів стежки.
Всі мають бути вдома. Є повір’я:
— Сваритися не можна! Навпаки —
Потрібно навіть ворогу простити,
Щоб мир у вашій хаті був завжди.
Усім належить у цей день постити,
Оберігати дім свій від біди..."
(Марія Яновська)

 

"Коли мороз пощипує за щічки,
Покриє льодом тихий став і річку,
Як білим снігом вкриє сад і гай —
Для всіх несе гостинці Миколай.
Такий привітний, у новім кожушку,
Кладе гостинці тихо під подушку.
Слухняним будь! Собі запам’ятай,
Що тільки чемних любить Миколай..."
(слова — Марії Яновської,
музика — Миколи Ведмедері

 

"Чи загадали ви бажання,
Чи написали Миколаю?
В грудневу нічку на світанні
До всіх він прийде — добре знаю.
Хто чемний був — ждіть подарунка.
Багато в нього є гостинців.
Бешкетникам поставить прутик,
Ведмедика — малій дитинці..."

(Марія Яновська)

 

"Їхала зима через Карпати.
Побілила снігом всі плаї.
У міста і села завітати —
Це чудові наміри її.
Розгубились у танку сніжинки,
Поміж сосон і смерек густих...
Змійками біжать гірські стежинки.
Вітер втаємничений притих..."

(Марія Яновська)