"Жив собі руденький котик Няв. Любив котик поніжитися на сонечку і спинку погріти, а ще любив смачно поїсти. Подобалася йому рибка свіженька, і м'яско, та найбільше любив Нявчик сметанку. Звісно, вона йому нечасто перепадала, бо потрібно було мишку зловити або курчат малих стерегти. А от Нявчику це було лінь. Тож лежав він собі і грів бочок, аж бачить - іде бичок Тимофій та так радісно вибрикує, що вже ж щось та й той бичок знає. "Гей, бичок, а куди це ти ідеш?" — поцікавився котик. "Жарко мені, поспішаю до мами корови молочка попити." "Тобто, як це? Ти ось так прийдеш і вже тобі свіженьке молочко просто так?" — від здивування округлив очі кіт..." (Юлія Хандожинська)
Читаймо та слухаймо разом з нашими малючками цікаві казочки від Юлії Хандожинської:
.jpg)
"Я зараз хвалитимуся: от стане тепло і ми всією родиною помандруємо до справжніх фортець! Спочатку поїдемо в Кам’янець-Подільський. А ще зазирнемо в Хотинську фортецю. Взагалі – це я вигадав Україною мандрувати! Якось ми кіно дивилися. А там – мужні лицарі в обладунку, і міцні вороги, і гострі стріли! І штурм фортеці… оця фортеця мене і вразила. Я зітхнув і промовив: "Ех… От щастить тим, за кордоном. У них он які фортеці є! А в нас що?! Самі вітряки!" Татко аж чаєм похлинувся: "Так це ж наша, українська фортеця і є! Хіба ти не знаєш, скільки в Україні справжніх фортець?!" Виявилося, що я зовсім нічого не знаю. Ми з татком до самої ночі в Інтернеті сиділи. Друзі!.. Виявляється, у нас справжніх височенних і широченних фортець з вежами, підземеллями, вузькими бійницями і казематами – повно! І до них можна просто поїхати і руками помацати. Ой, в мене аж пальці затерпли, коли я уявив, що можу доторкнутися до стіни, яку колись справжні лицарі захищали..." (Оксана Давидова)
"Карасик був ще зовсім маленький – він народився лише цієї весни. І йому все-все було цікаве. Він веселився під теплими сонячними промінчиками, які прогрівали воду в рідному ставку карасика. Промінчики світили крізь зелені водорості і здавалося, що тут цілий підводний ліс! В ньому так весло було грати в хованки разом з іншими рибками! Та одного дня стало трохи прохолодніше. Сонечко світило вже не так ясно і у підводному світі стало похмуро. Карасик задивлявся вгору розмірковуючи – чому це могло статися? Він бачив, що поверхня води стала мутною і по ній бігли хвилі. Раптом якась зелена риба з’явилася вгорі, просто на поверхні води. Звідки вона взялася?! А за нею так само нізвідки з’явилася ще одна зелена риба, і ще… Вони плавали тільки вгорі, на поверхні води, і не пірнали глибше. А карасик так хотів з ними познайомитися!.." (Оксана Давидова)
"Біля невеличкого кущика на асфальтованій доріжці лежала сіренька кицька. Тепле сонце гріло її смугасту спинку, а вітерець злегка ворушив м'якеньке хутро. Киці так було хороше, що вона навіть тихенько мурчала. Ви також почули б це, якби нахилилися до самого її чорного носика. Але вам би це нізащо не вдалося, бо вона ж не будь-яка домашня кицюня, якій лише б пеститися. Вона – поважна вулична кішка. В неї навіть імені не було. Цей день дійсно був гарний: сьогодні киця піймала мишку та знайшла дві риб'ячі голови. І так приємно було дрімати на сонечку!.. Але ж вона ж не яка-небудь домашня кицюня, а поважна вулична кішка, тому, як раптом щось зашурхотіло, вона сторожко підняла вушка та заблищала зеленим оком..." (Оксана Давидова)
""От я зараз фортецю побудую! Височенну! Ще й прапор на верхівці пластиліном приліплю. Отак. Вороги наступають! Наші не здаються. Ура!!!" — Сашко грався кубиками та солдатиками. Саме зараз підступні гобліни нападали на фортецю, а сміливі козаки мужньо відстрілювалися кульками з папірців. І перемагали! Ой, що це?! Пробій у стіні фортеці! Куди поділися цеглини з надміцного дерева?! Настя! От капосне дівчисько! Забрала кубики. Тепер вороги зможуть вдертися до фортеці!.." (Оксана Давидова)
"У коробці з фарбами жив пухнастий пензлик. Його держачок був зроблений із соснової палички, а м’якенький кінчик — із м’якенького хвостика білочки (вона сама колись дала трохи свого хутра, щоб пензлик зміг малювати найкращі малюнки!). Тож хоча пензлик і був зовсім новим, він пам’ятав, як вітер гойдає гілки і як захоплює подих, коли перестрибуєш із гілки на гілку. "Про що ти весь час думаєш?" — запитував його якось гострий олівець. "Я згадую про той час, коли був гілкою сосни та хвостиком білки. Який я був швидкий!" "А тепер? Ти ж пензлик — і можеш намалювати будь-що. Навіть найшвидший літак чи навіть ракету!"" (Оксана Давидова)
""Усі кажуть, що Святий Миколай приносить подарунки. Щороку пишу йому та прошу песика, проте отримую зовсім інше. Сьогодні я не буду спати, чатуватиму на Святого Миколая", — міркував Сашко й виглядав у вікно, пильно придивляючись до темряви, але сон зморив його. Уранці Сашко знайшов подарунок під подушкою. На жаль, це був не пес, а нічого не вдієш..." (Людмила Кибалка)
Оксана Давидова – дитяча письменниця, редакторка, упорядниця, літературна редакторка та книжкова оглядачка. Народилася і живе в Києві. Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Але вчителькою так і не стала, адже ще під час навчання в університеті почала писати й публікуватися. Пише і для малюків, і для школярів, і для підлітків.
Аліса Коломієць. Різдвяні поезії
"Я люблю засніжений Київ,
Коли лавки – в пухких перинах,
Коли віти вдягають іній,
Коли простір навколо – синій,
Коли церква морозом дзвонить,
Коли відьми ховають мітли,
Коли чується всім навколо
Дух Різдва – дивовижно світлий!"(Аліса Коломієць)
Досягнення та перемоги українських дітей
У цьому розділі розповідаємо про наших юних співвітчизників та співвітчизниць, що вразили світ своїми досягненнями та перемогами.
Людмила Кибалка. Забавлянки для дітей
"Білочка з хатинки виглядає,
Друзів до себе закликає:
– Тож, любі, усіх в гості чекаю!
Смачними пирогами пригощаю!"(Людмила Кибалка)
"Святий Миколаю,
Тебе я прохаю,
Щоб приніс ти взимку
Мир в нашу домівку.
В домівку єдину —
Рідну Украіну!
Все добре хай буде
І радіють люди!"(Юлія Забіяка)
Юлія Забіяка. Дитячі вірші про бабусю
"Спасибі тобі, моя люба бабусю,
За те, що до Бога мене привела!
Його я пізнала і щиро молюся,
Щоб довго й щасливо ти, рідна, жила!
У тебе робила свої перші кроки,
Хоч падала, все ж піднімалася я.
Спасибі тобі за життєві уроки!
Люблю тебе, рідна бабусю моя!"(Юлія Забіяка)
"Христос ся рождає!" —
Радіють всі люди.
Ця радість лунає
Колядками всюди:
"Коляд, коляд, колядниця!
У господарів — пшениця,
Сіно, просо і овес.
Буде хай ваш рід увесь
Від біди і зла спасенний,
І навік благословенний!
Колядин, колядин,
Народився Божий Син!"(Юлія Забіяка)
"— Матусенько, коли прийде Різдво, постукає у дім наш справжнє свято? — пита малеча ненечку свою.
— Вже скоро, моя радість, Святий Вечір.
— Перед Різдвом так затишно стає, і свято це — найкраще з-поміж всіх! — матусі в очка загляда мала.
— Так, пташенятку, — мама додає, і пригортає донечку, свій цвіт.
А в цей час не Небі Світлий Дух Різдва бере свого Дзвіночка, Золоту Вагу і з Благословення Творця вирушає у мандрівку планетою.
Для чого йому дзвіночок?
О, це дуже важлива річ! Бо його голос розганяє темряву і зло!
Дзвіночок — щоби світла Радість Божа засіяла всюди, щоби добрими в душі стали усі люди.
А вага — щоби важити наші думки і діла.
Спочатку Дух летить до овечок, бо ж вони першими побачили народженого Ісусика. Потім — до кізоньок, віслючків, корівок..." (Галина Римар)
"Ну, до чого ж невдалий день! Лара тупнула ніжкою і заплакала. Усі плани коту під хвіст! Як так можна з нею чинити? За що? Сьогодні Лара дізналася, що поїздка у Львів на Різдво скасовується. Ви можете собі таке уявити?! Вона вже спланувала, які атмосферні фоточки закине в інстаграм, скільки лайків назбирає за них. А які сторіз можна знімати на різдвяному ярмарку в центрі Львова! Та Міла лусне від заздрощів! І ось тепер усе скасовано. Більше того, вони навіть у Києві не лишаються. Лару і її меншого брата, цю приставучу п’явку, «маминого ведмедика» – дівчина з відразою поморщилася – відправляють у село до дідуся з бабусею. У село! На всі новорічні канікули Ну, за що? Лара втирала сльози брудною рукавичкою..." (Аліса Коломієць)
"У біленькій кожушині
Їде грудень по долині.
Повний віз везе сніжинок,
А ще тисячі крижинок.
Починає зимувати,
Гори снігу навівати.
Ріки кригою зшивати,
Візерунки вишивати.
І усе це — недарма —
Буде гарна в нас зима."(Юлія Хандожинська)
Марія Деленко. «Святомиколаївська ніч»
"Надворі хурделиці метуть, всі стежки-доріжки замітають. З вітром наввипередки бавляться, а, може, в жмурки. Жбурляються сніжинками у вікна, попіддашшю шамкотять. А до малого Данилка чомусь так довго не приходить дядечко Сон. Мама кажуть, що тітонька Дрімота вже намазала йому повіки солодкою дрімкою. І Данилко ось-ось засне. Ну і де ж той Сон? Чи теж із хурделицями, метелицями та вітром забарився? А нині ж ніч Святого Миколая! І так хочеться швидше заснути, та щоб ранок хутчіш прийшов, а тоді… а тоді руку під подушку швидко засунеш, а там, може, книжка з гарними малюнками, а, може м’яч, а, може, фарби, олівці, цукерки, а, може, нові черевики, а, може, мобільний телефон із навушниками, а на підвіконні стоятимуть нові санчата чи лижі, а, може… Ну що ж це таке? Дядечко Сон так і не приходить. Ой! А це що за диво? У віконну шибку до Данилка заглядає якийсь хлопчик та посміхається. На ньому – срібляста шапочка та блискучий чи то білий, чи то голубий комбінезон. "Хто ти?" – здивовано запитує Данилко..." (Марія Деленко)
"Сніжне Янголя змахнуло пухнастими крилами і опустилося на гілку розлогого каштана. Зверху, з м’якеньких хмар, люди видаються такими крихітними, як сніжинки. І так само, як сніжинки, однаковими. Коли ж розглядати людей зблизька, то можна помітити багато цікавого. Люди бувають різними: веселими й сумними, добрими й злими, спокійними і роздратованими. Єдине, що їх завжди об’єднує, то це те, що вони дуже поспішають. Янголя не вперше сидить ось тут, у сквері біля метро, і спостерігає за квапливим рухом різнокольорових курточок, пальт і пуховиків. Зранку люди вибігають з розчинених дверей підземного царства, куди Янголя жодного разу ще не наважувалося зазирнути. А ввечері знову туди повертаються. Живуть там, мабуть..." (Аліса Коломієць)
