Публікації за тегом: Діти

"Кожна з них по-своєму віталася з матусею і Світом! Листочки народжувалися тяжко, адже мали докласти великих зусиль, щоби розірвати свій товстИй захисний зимовий панцир! Зате потім перепочити, надихатися цілющого повітря, обзнайомитися з усім довкола і роздумувати про буття... Деревце пишалося своїми молоденькими лискучими синочками, замріяними донями, неабияк раділо кожною своєю клітиночкою за них! Що перебули холоди і змогли розкритися, бо без них і воно б загинуло, не мало б про кого піклуватися, а саме клопоти і є усім змістом його життя!.." (Галина Римар)

 

 

"Наступає ніч на п’яти,
Треба спатоньки лягати,
Десь завдальшки ходять сни.
Тихше, чують все вони.
А наш місяць вайлуватий
Зорі в ріжки йде збирати,
Хмари похапцем хапає,
Геть від себе відганяє..."

(Галина Мирослава)

 

"Життя стає цікавішим, 
Якщо додати до нього віршів,
Смішних історій, цікавих фактів,
Де трішки казки, а більше правди."

(Аліса Коломієць)

 

 

 

 

"Оце подія сталася в лісі! У родині Зайців народилося Зайчатко! Всі звірі посходилися подивитися на нього. А воно ж гарне-гарнюсіньке! А крихітне, що в колисці шукати треба!  Одне лишенько — аж надто вередливе вдалося. Не дає спокою нікому ні вдень, ні вночі. Аби лише розказували йому казок та співали пісень. А як ні, то й саме не спить і нікому в лісі не дає. Усі вже забули, що таке сон. Вдень сплять на ходу, а вночі біжать Зайчатка колихати, аби хоч якось мамі Зайчисі та тату Зайцю допомогти. А ті вже ледве на ногах тримаються.  А старий Ведмідь аж із лісу втік, не витримавши отого крику. Та є від того вереску й чимала користь: відклало вуха старій Ведмедиці. І вона тепер чує, що в лісі робиться. І радіє, хоч і не спить. Невідомо скільки й тривала б ця історія, якби не старий Їжак. Якось зустрів він тата Зайця та й каже: "А збігав би ти до старої Сови. Може, чим халепі зарадить!" Послухав Заєць поради. Помчав аж ген на край лісу..." (Ольга Зубер)

 

"Мені Сонечко призналося:
– Я люблю цей світ!
Я ізранечку всміхаюся
до усіх-усіх!
Усміхайтеся й до мене ви,
дітки, пташечки!..
Щоб від радості у світі всім 
стали добрі всі!"

(слова і музика Галини Римар)

 

 

"Час. Скільки б людей хотіло мати владу над часом. Скільки б вчинків вони хотіли змінити в минулому... Побачити майбутнє. Хто б не хотів на хвилинку зазирнути у майбутнє? Цікаво ж, що там на нас чекає! Та він суровий й нікому не дозволяє собою керувати. Адже час, це зернятко, яке впало на землю й згодом пусте коріння й перетвориться на рослину, яка у свою чергу дасть врожай, з якого посиплеться безліч зерен, які також стануть рослинами. Час, це дід, батько, син, де згодом син стане батьком, а той стане дідом і так до безкінечності. І цей володар все бачить і всіх знає. Він лікує, і водночас знищує. І як би ми не хотіли йому підкоритися, він підкорює нас й не збирається змінювати свою думку. І нікому не вдавалося його порушити. Нікому, окрім... Наш герой не просто так порушив його кордони, адже, якщо б час цього не хотів, то цього б і не сталося. А так, як це сталося, значить так йому було потрібно. Отже, годинник, що це?..." (Євген Дмитренко)

 

"Був собі лицар. Стандартний. Знаєте, такий казковий, мужній, безстрашний… (ще кільканадцять усім відомих чеснот) лицар. Блискучі лати, гострий меч, великий щит — повний набір. Що тут казати, його батько був лицарем, дід був лицарем, а прадід, кажуть, взагалі вбив справжнього грифона (трофейну голову якого, випадково загубили під час ремонту в одному з сімейних маєтків). Коротше ви зрозуміли, ну просто справжній архетип героїчного героя. І звали цього лицаря Луїш-Деян. З самого дитинства готували хлопця для подвигу. З самого-самого дитинства. Ще ходити не міг, а вже меча тягав за собою. З юних літ йому все торочили, вбивали в голову, що він має продовжити справу своїх предків й стати най-най-найкращим лицарем усіх часів. Кожного дня бубоніли: "Ти маєш бути сильним!", "Не маєш права на страх!", "Подвиг! От що тобі потрібно!"..." (Олександр Білогура та Євген Дмитренко)

 

"Діти з нетерпінням чекали  зимових розваг. Ось прилетіла Зима на кучерявій хмаринці. Не до снаги Зимоньці виконати всі бажання малечі, тому звернулася до Морозу..."

(Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"Мені Сонечко призналося:
– Я люблю цей світ!
Я ізранечку всміхаюся
до усіх-усіх!!
Усміхайтеся й до мене ви,
дітки, пташечки!..
Щоб від радості у світі всім 
стали добрі всі!"

(Галина Римар)

 

 

"Мама, тато, дід, бабуся —
Всіх назву, не помилюся.
Старший братик і сестричка —
В нас сімейка невеличка.
Не спиняйте, бо зіб'юся:
Мама, тато, дід, бабуся,
Старший брат, сестра і я —
Отака моя сім'я!"

(Варвара Гринько)

 

"Повторюй за мною:
«Люблю маму й тата!»
Не бійся, повторюй,
хоч раз, а хоч й два!
І той, що з тобою,
хай також з любов'ю,
голосно каже
ці важливі слова!.."

(Євген Дмитренко)

 

"Якось потрапив маленький їжачок до осіннього саду. Поглянув довкола, а на верхівках дерев червоніють яблука. Та такі гарні, такі смаковиті, що йому захотілося якесь яблучко зірвати. Тягнеться він, тягнеться, а дотягтися не може. «Потрібно вище!» – подумав їжак. А в цей час, неподалік, пробігало зайчисько. Побачив його колючий, та й мовляє.." (Євген Дмитренко)

 

 

 

 

 

""Він в усьому винний! Він! Він! Це через нього! Він винний!" – Марина кидала об стіну книжки, зошити, ламала навпіл олівці і роздирала зошити. Її подруга Женька перелякано зіщулилася на пуфику в куточку. Ще пару хвилин тому Марина була хоч і стривожена, але весела. Та зазирнувши на хвилинку до свого ноутбука раптом розлютувалася. "Е... Ти там що, тест на вагітність проходила? Хто «він» і в чому він винний?" – запитала Женька коли Марина на хвильку затихла, шукаючи очима що ще розідрати. Марина втупила в неї порожні очі. "Він... він... іспит з математики... Я завалила ЗНО! – і Марина розревлася, впавши на ліжко. – Що?! Що мені тепер робити?! Щооо?! – гула вона в подушку. –  Це кінець... З таким балом мені не візьмуть  до інституту... Що?!.. Що. Мені. Робити."" (Оксана Давидова)

 

"Дім забув поняття тиші:
З подушок летіло пір'я,
На даху принишкли миші, 
Кіт утік аж на подвір'я!
Із кутків і за диваном 
Позникала павутина.
Ніби два аероплани 
Пролетіли по хатині..."

(Аліса Коломієць)

 

"...Пильно слухала Катруся
І горнулась до бабусі.
Пам'ятай і ти, дитино,
Головне в житті ‒ родина!"

(Ольга Науменко)

 

 

 

 

 

"Вишивала матінка сонечка
на сорочках синочкам, донечкам, 
щоб сіяло сонечко у душі,
щоб зростали світлими дітоньки.
Вишивала ненечка жолудят
ще й міцні листочки дубовії.
Щоби сильні духом росли сини,
стійкими і мужніми, як дуби!.."

                                            (Галина Римар)

 

"Артемко давно мріяв про котика. Хлопчик обіцяв про нього піклуватися. А щоб показати це, став сам за собою прибирати й чистити зуби без нагадування. І от – Артемко з батьками попрямували на величезну виставку котів. Яких тільки породистих котів тут не було! І капловухі британці з круглими жовтими очима. І  величезні мей-куни, більше схожі на тигрів, ніж на кицьок. І навіть лисі коти, які грілися біля обігрівачів. Коти сиділи у великих клітках чи на м’якеньких подушечках коло спеціальних переносок. Господарі їх вичісували, гладили, підгодовували кормом чи показували всім, які пухнасті хвостики у їхніх улюбленців..." (Оксана Давидова

 

"...Дім для киці – давня мрія.
Думку дивную леліє:
Як мале дівча знайдеться,
Пригорне її до серця.
«Я давно тебе шукала!» – 
Скаже дівчинка ласкаво..."

(Аліса Коломієць)

 

 

 

Читаймо цікаві, пізнавальні та повчальні вірші про звіряток від Ольги Науменко з ілюстраціями Костянтина Лапушена: «З ким поведешся, від того і наберешся», «Котикова наука», «Найбільший скарб», «Носоріг та його ріг», «Спір», «Кіт Василь і кістка».

 

 

 

 

 

"Як тільки лунає «Врятуйте! Рятуй!»
за справу береться герой — Порятун.
Він всім допоможе і всіх порятує —
про кожну біду — одразу почує!
Живе Порятун не тут і не там!
Живе десь далеко? Чи може он там
під ліжком, на дереві, чи може у снах?
Живе Порятун у дитячих думках!..."

(Євген Дмитренко)