Публікації за тегом: Діти

"Люлі, люлі, люлі, лю, 
Цілу ніченьку не сплю,
Заспіваю ніжно знову
Ляльці Льолі колискову. 
Люлі, люлі, люлі, лю, 
Ляльку Льолю я люблю..."

(Ксенія Бондаренко)

 

 

"... Вийшло сонечко, вітає,
Веселково небо грає.
Зацвірінькали синички:
"Всім купатися на річку!"
Бешкетують знов малята,
Не було б без зливи свята,
Дощик став їм у пригоді –
Двір тепер у повноводді."

(Ксенія Бондаренко)

 

"Чи ви бачили дива?
Білим-білим цвітом
Абрикоска зацвіла, 
Прикрасила віти! 
Бджоли пісеньку свою 
Абрикосці сніжній 
То шепочуть, то гудуть,
То співають ніжно..."

(Ксенія Бондаренко)

 

"До, ре, мі, фа, соль, ля, сі!"
Залунало звідусіль.
"Сі, ля, соль, фа, мі, ре, до!"
Запищало десь гніздо.
Пташенята вчаться співу,
Диригує майстер півень.
Не натішаться батьки –
Діти кращі співаки.
Раптом чути:" Кар, кар, кар!
В мене теж музичний дар!"

(Ксенія Бондаренко)

 

"Теплого осіннього дня вітер-чарівник поважно дув наліво і направо, здіймаючи невеличкі стовпчики пилу чи грайливо закручуючи їх у маленькі торнадо. По ґрунтовій дорозі, яка пролягала через поле, повільно рухався, віз наповнений городиною. Чого там тільки не було – і гарбузи, і картопля, огірки та помідори червонощокі, квасоля, маківки, капуста, кабачки, баклажани, буряки. Овочі поважно тряслися у просторому возі, ніжилися у промінні ще теплого сонечка. Аж раптом величезний жовтобокий гарбуз завів розмову: "Ого, як нас тут багато, але, знаєте, мені, як найбільшому тут овочеві, буде відведено найпросторіше місце у погребі..."" (Юлія Хандожинська)

 

"Крап-крап. Крап-крап-крап! 
— Матусю, що це? Хтось до нас прийшов у гості і стукає у двері? — підійшло до матусі геть сонне Мишенятко, потираючи очка, які ще зовсім не хотіли розкриватися. 
Мама-мишка відірвалася від плити й мовила: 
— То, сину, Дощик..." 

(Галина Римар)

 

 

Зміст збірки:​

1.    Хто вкрав місяць    
2.    Сила соняшника    
3.    Подарунок від Святого Миколая    
4.    Різдвяна казка    
5.    Ґ​удзонія    
6.    Дрімники 

 

 

 

"Темна-претемна ніч. Місто, як завжди, заплющило очі, вимкнувши світло у будинках. Тиша! І в ніякому разі не смій заважати цій тиші. Навіть, якщо тобі не спиться! Навіть, якщо цікавість долає страх, не смій підійматися, щоб зрозуміти, що то за скрипіння дверцят чи потаємне шкрябання під ліжком! Усі ці звуки є ознакою того, що він поряд. Але дуже сильно хвилюватися непотрібно, адже він, загалом, приходить в ніч, з четверга на п'ятницю. Тож, усі інші ночі, можна спати спокійно. Принаймні так вважала Марічка, та на жаль, вона помилилася. Цього разу він прийшов у саму неочікувану ніч, з неділі на понеділок. Мабуть, найтяжчу ніч тижня, адже вона є коридором між закінченням вихідних і початком навчання..." (Євген Дмитренко)

 

"Так сталося, що мене сховали між слів цієї казки. Та так добре сховали, що я й сам не можу себе знайти. Тому, пропоную тобі відшукати мене. І так, для початку, потрібно представитися. Я іграшка. Звичайна пожежна машинка. І в мене, як й в усіх інших іграшок, є ім'я. І звучить воно так — Ути-кути-тути-віу! Звісно ж, не я собі це ім'я обрав. Його мені подарував мій найкращий друг — Іван. До речі, я його улюблена іграшка. Ну що, юний читач, якщо ти не проти, то почнімо мене шукати..." (Євген Дмитренко)

 

 

 

 

"Якось сиділо два найкращих друга на галявині, та й цукерки їли з однієї торбинки. "О, полунична карамелька! Це ж моя улюблена цукерка!" — мовив зайчик смакуючи — "Я б з десяток таких з’їв!" Подивився на нього його найкращий друг — сіренький вовчок, та й сказав: "І куди б вони тобі влізли? Ти ж більше ніж п’ять не подужаєш!" Заплигало зайченя. Зачепили його слова товариша. "То ти погано мене знаєш, друже! Я й двадцять цукерок зможу з’їсти!.."" (Євген Дмитренко)

 

 

 

"Давним-давно, жив собі один король. І мав він трьох синів. Роки минали, король старів, а сини мужніли. От і настав час обирати спадкоємця престолу, але кого? Старший син був мрійником й полюбляв живопис та музику. Знав декілька мов й іноді писав поеми. Середній, був вправним воїном й добре розбирався у веденні бою. Ну а молодший, ще ніби як зовсім юний, але нічим не відставав від старших братів. Подумавши, король зібрав синів, та й сказав..." (Євген  Дмитренко)

 

 

"Грибів цього літа – великі коші,
Ідуть чередою липневі дощі.
Зібрали вологу ліси і поля,
Духмяні гостинці дарує земля..."

(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

 

"Руки милом тру і мию,
Доки бруд увесь не змию.
Де мікроб незваний гість – 
Мило хап його і їсть. 
Як це їсть? До глини й мила
Липне вся ворожа сила.
Мило їсть, як той павук, 
Гей, мікроби! Гайда з рук!
Руки милом тру і мию,
Доки бруд увесь не змию.
Руки тру до чистоти,
Я помив свої, а ти? "

(Наталя Карпенко)

"Ловило Зло людей обманом у свої тенета. Безвольними робило їх, вселяло страх, витягувало сили. На це дивитись не могли добрі феєчки. Тож усі зібралися та й полетіли в долину холоду. І разом сипнули насіннячка блакитних волошок, аби люди згадали про Небо. Та зло миттю позривало ці квіти..." (Галина Римар)

 

 

 

 

 

"Гілля, гілля, стовбур, луб,
На поляні стояв ЗУБ.
А на ЗУБІ росла БІЛКА,
на якій зростала ГІЛКА.
А під ЗУБОМ — цілий рід:
Тато-ДРІТ та мама-ДРІТ.
Не любили ДРОТИ риб,
Їм до смаку краще ГРИП..."

(Євген Дмитренко)

 

"Щодня літо поспішало до саду, збирало росу, а потім брало пензлик і відро з фарбою для того, щоб розмалювати кожну ягідку. Сонечко приходило на поміч Літечку: лагідним промінням розчісувало траву в полі, доглядало за квітами..." (Людмила Кибалка)

 

 

 

 

"Літо тішиться: – Лечу!
Я гуляю досхочу!
Хто тут літечко чекав,
Хто без мене сумував?
В мене промені у жмені, 
В мене ягоди в кишені.
В мене грядка для борщу,
Налітайте, пригощу."

(Наталя Карпенко)

 

"Подивитися йду
Що зросло у саду.
Може, ягідка там?
Я і вам трохи дам..."
(Наталя Карпенко)

 

 

 

 

"У феєчок роботи так багато!
Всім добрим мріють влаштувати свято.
Щоби зігріти серденька привітні,
щоби щасливі стали добрі діти!
І вигадали пречудесні фрукти,
В які поклали насінинки чудні!.."

(Галина Римар)

Справжні й вигадані історії, захоплюючі сюжети обіцяють маленьким читачам незабутні пригоди у країні казок. «Гомінка стежинка» – третя книга з казкової серії письменниці Марії Дем’янюк.