Марія Деленко. «Святомиколаївська ніч»

 

 

 

Марія Деленко

СВЯТОМИКОЛАЇВСЬКА НІЧ

 

 

Надворі хурделиці метуть, всі стежки-доріжки замітають. З вітром наввипередки бавляться, а, може, в жмурки. Жбурляються сніжинками у вікна, попіддашшю шамкотять. 

А до малого Данилка чомусь так довго не приходить дядечко Сон. Мама кажуть, що тітонька Дрімота вже намазала йому повіки солодкою дрімкою. І Данилко ось-ось засне. Ну і де ж той Сон? Чи теж із хурделицями, метелицями та вітром забарився? А нині ж ніч Святого Миколая! І так хочеться швидше заснути, та щоб ранок хутчіш прийшов, а тоді… а тоді руку під подушку швидко засунеш, а там, може, книжка з гарними малюнками, а, може м’яч, а, може, фарби, олівці, цукерки, а, може, нові черевики, а, може, мобільний телефон із навушниками, а на підвіконні стоятимуть нові санчата чи лижі, а, може… Ну що ж це таке? Дядечко Сон так і не приходить. Ой! А це що за диво? У віконну шибку до Данилка заглядає якийсь хлопчик та посміхається. На ньому – срібляста шапочка та блискучий чи то білий, чи то голубий комбінезон. 

– Хто ти? – здивовано запитує Данилко.

– Привіт! Не впізнав? Я Зоряний пастушок, живу у сузір’ї Волопаса, там моя планета, там мій дім, із землі ти можеш її побачити, коли заглянеш у телескоп. Я люблю мандрувати по Чумацькому Шляху, що у небі, – почув у відповідь. – Тобі не спиться, бачу. От і заглянув. Бо ж ніч яка сьогодні! СВЯТОМИКОЛАЇВСЬКА… А хочеш зі мною у зоряні світи? 

– У зоряні світи? – перепитав Данилко, – та воно хотілось би. Але от мама, Святий Миколай, подарунок…

– То нічого, – вгадав його думки Зоряний пастушок. – До мами ти повернешся. А до приходу Святого Миколая в сам якраз. І подарунок отримаєш. Обов'язково.

– Згода, – мовив Данилко. – Але як я летітиму з тобою? 

– Ось, візьми срібну шапочку та цей комбінезон. У ньому ти теж станеш зоряним хлопчиком, як і я. 

Данилко швиденько висунувся із-під теплої ковдри, одягнув нову одежу і, взявшись за руки, вони почали підніматися у небо.

Довкола у святковому хороводі кружляли сніжинки. Торкались одна одної своїми візерунками-голівками і від того над землею линув кришталевий передзвін. Вся земля у сніговому мареві, у чеканні Дива Святомиколаївської ночі. 

Аж ось і минули завії та круговерті, і перед хлопчиками відкрилися святкові чисті небеса. Зірочки то тут, то там піднімали завіси хмар і заглядали на землю: чи гарно бабуся Зима прибрала її, чи у Дідуся Мороза міцний та блискучий лід, чи вдалі узори малює малий Морозенко-художник.

І враз перед хлопчиками появилася величезна кучерява хмара. На ній запряжені гривастими кіньми стояли сліпучо-білі сани. Зорянки-дівчатка прибирали коней у золоті стьожки, а зоряні хлопчики прив’язували до саней срібні дзвіночки. 

– Та це ж санчата Святого Миколая! – вихопилося у Данилка. 

– Так, саме так, – підтвердив Зоряний пастушок. – А глянь он туди! Бачиш, двоє янголят несуть величезну книжку. У ній списки дітей, до яких має завітати сьогодні уночі Святий Миколай. А ондечки, глянь, подарунки. Ого, який великий мішок!

– Але ж тут і ще один мішок! Але якийсь такий маленький… А що у ньому? – запитав Дан. 

– Та це, мій друже, – пояснив Зоряний пастушок мішок із різками для нечемної малечі: непослухів-пустунців, бешкетників, котрі молитви не знають, тата і мами не слухають, у школі двійки отримують. 

Аж тут почувся якийсь незбагненно дивний передзвін. Оглянувся Данилко – а це янголята викладають кришталеві сходи до раю. Мабуть, по них спускатиметься Святий Миколай до своїх санчат. І справді, скоро небо засвітилося неземними барвами: чи то кольорами райдуги, чи то ранкової роси, чи сяйва місячної ночі… А ось і він, Святий Миколай: у білих-білих м'яких валянках, у розкішному небесному одязі, у руках із патерицею, на вершечку якої срібно видзвонював дзвоник, із довгою білою бородою, у якій ховалася лагідна посмішка, а в очах – радість. Бо ж несе він на землю ДОБРО, яке сіятиме у кожній хаті невидимими маковими зернятками. А зійти вони повинні у доброму ділі, у ласкавому слові, у щедрості серденька, у любові до всіх і усього. 

Аж дух перехопило у Данилка від побаченого. От так дивина! А Зоряний пастушок тихенько підійшов до Святого Миколая, чемно привітався і сказав:

– Дідусю Святий Миколаю, а чи можна нам із тобою на землю у санчатах проїхатися? Тут ось і Данилко – земний хлопчик. 

Святий Миколай здивовано підвів брови:

– Земний хлопчик? А чому він не на землі? 

– Та це я запросив його у зоряну мандрівку. Та ви гляньте у книжку. Він чемний хлопчик. Справді-бо! 

Святий Миколай глянув у книжку і зразу подобрішав: 

– Ну що ж, вмощуйтесь. Та міцніше тримайтеся. Бо мої коні, ого, як летять. Не встигнеш і оком моргнути – як уже на землі…

Швидко-швидко мчали санчата. Зірнички дружно махали своїми тоненькими срібними рученьками услід. У небесному просторі неймовірна краса: дивували сузір’я Косарі, Криниця, Дівчина з відрами, Чумацький Шлях, про які розповідав дідусь. 

– Дивись, зараз ми будемо проїжджати біля найбільш дивовижних зірок – сказав Зоряний пастушок. – Ось сузір'я Великий Пес, яке вважається дуже давнім, так як про нього знали ще ваші пра-пра-прадідусі, а у ньому є зірка Сіріус. З нею пов'язано багато цікавих вигадок. Це одна з найбільш близьких до Землі зірок. Вважається, що якщо б на місце нашого Сонця стала дуже гаряча зірка Сіріус, то життя на планеті в такому вигляді, яким воно є зараз, навряд чи було б можливим. Тоді википіли б усі океани з поверхні Землі.

А ось небо Антарктиди, тут є цікава зірка Альфа Центавра. Це найближче світило, у якому є три зірки, дві з яких цілком можуть бути такі як ваша Земля. Я ще не володію цією таємницею неба, бо ще малий. А коли підросту і стану Зоряним Лицарем, то зможу мандрувати до усіх небесних світил. Так хочеться швидше підростати, бо дуже мрію побувати у сузір’ї Стрільця – найяскравішому та найкрасивішому на Чумацькому Шляху, воно у вигляді кентавра – істоти із тілом людини на тілі коня.

У безкінечності сині ні хмаринки, вони появилися ближче землі, лише великі та малі планети пропливали в урочистій небесній тиші. 

Санчата плавно опускалися на землю, минаючи снігові густі хмари, зупинилися якраз біля Данилкової хати. Святий Миколай пошукав подарунок, віддав його хлопчикові, побажав зростати здоровим та на втіху мамі і татові, бути вихованим, не забувати творити Добро. Дан чемно подякував, попрощався із добрим товариством – і прямісінько до ліжка. Тільки хотів розгорнути подарунок, як тут дядечко Сон появився. І чому якраз тепер?

– Дядечку Сон, мені зовсім не хочеться спати. Я хочу глянути, я одержав…

Але Сон не слухав. Стулив міцно-міцно Данилкові оченята, а повіки стали такі важкі, що несила було їх підняти, як хлопчик не старався.

Аж ось і ранок у вікно заглядає золотим промінчиком сонця. Гладить Данилкові чубчика, розтуляє сонні оченята. Тільки проснулося хлоп'ятко, і зразу шусть руку під подушку! Є! Є подарунок! Швиденько розгортає пакуночок, а там… Там усе те, про що він так мріяв. А де ж макове зернятко Добра? Та воно ж невидиме … згадав хлопчик. Святий Миколай обов’язково посіяв його і в нашій хаті. Піду і скажу мамі, що вона найкраща у світі, а татові – що я горджуся ним, а малому братикові виліплю із пластиліну колобка та лисичку, бабусі Марії заграю на сопілці її улюблену мелодію, а бабусі Галі допоможу доглядати песика Чапика. З дідусем Богданом зробимо годівничку для птахів, а з дідусем Володимиром зліпимо снігову бабу. Ого, стільки справ! Невидиме макове зернятко Добра, посіяне у нашій хаті, таке манюнє, а справ-таки багатенько. 

Зимовий ранок витер личко білосніжним рушником, прислухався: десь далеко у високості неба чувся диво-передзвін. Це Святий Миколай після нічної мандрівки землею піднімався над хмари, повертаючись до країни Вічного Небесного Царства. А Зоряний пастушок, осідлавши пегасика, мчав додому, до сузір’я Волопаса. І золота колісниця Сонця викочується на всеньке небо, все вище і вище. А на землі радість – сьогодні уночі приходив на землю Святий Миколай-Чудотворець.

Казка люб'язно надіслана авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".

 

 

 

Більше творів Марії Деленко на "Малій Сторінці":

Марія Деленко — авторка дитячих книжок «Кольорова пісня слова», «Абетка», «Вчаться пальчики писати», «Пішов дзбанчик у танчик», «АБВГҐДЕЙКА», «Лічилка для Данилка», «У князівстві Світоярка», «Котячі історії», «Як Данилко Дзвоника знайшов». Членкиня Всеукраїнського літературного об'єднання «Письменники Бойківщини» та Української Асоціації письменників.