Публікації за тегом: Діти

"У старому лісі, жила собі зайчиха і було в неї вісім зайченят.
Перший був найсміливіший,
Другий зайчик найгарніший,
Третій був трішки ледащій,
А четвертий був найважчий,
П’ятий зайчик розум мав,
Шостий, пісеньки співав,
Зайчик номер сім — спалько,
Ну а восьмий був — хвалько."

(Євген Дмитренко)

 

У повiстi-казці українського письменника "Бухтик з тихого затону" поряд iз сучасними школярами дiють персонажi народних казок. Твір вчить чесностi, справедливостi, бережливому ставленню до природи.

 

"Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної низенької хати, що по самі вікна влізла в землю. Надворі було краще, ніж у хаті. Сонечко підбилося вже височенько і пригрівало. Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима. Була відлига, з стріх капало, з горбка збігали, мов весною, струмочки талої води, горобці весело цвірінькали, жидівські кози никали по майдані, чи не лишилось де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку. Се тепло, ся немов весняна днина серед зими вабили Дмитрика, тягли його в далечінь, на волю, он в те місто, що здіймається до блакитного неба шпичастими вершечками церков, зеленими та червоними дахами на кам'яницях. Але мати його, Ярина, виходячи з відрами на щоденну роботу, звеліла йому сидіти вдома. Тому-то Дмитрик був сумний. Він стежив очима за матір'ю, що, зігнувшись під важкими відрами, повними води, переходила вулицю, бачив, як у брудних хатках уздовж вулиці відчинялись двері, висовувалися звідти жидівки і гукали на його маму.." (Михайло Коцюбинський)

Виткнулася десь далеко з жита хустинка. Це Харитя подалася стежкою в поле. І гарно навкруги, і страшно... А що, як вовк вибіжить з лісу, русалки залоскочуть, страхи повилазять з пшениці? Адже вона одна на ниві... Повернутися додому? А хто ж їхнє жито вижне, коли ненька нездужає? Проте, як смілива дівчинка взяла на себе господарчі клопоти, як вона порадувала свою хвору маму, ви дізнаєтесь, прочитавши книжку. Написав її класик української літератури Михайло Михайлович Коцюбинський.

"Тітку Альберта, тету, всі родичі кликали тільки Анкою. А сьогодні Аль слухав розповідь про Єгипет у школі й почув, що єгипетський хрест, символ безсмертя й мудрості в Стародавньому Єгипті, називали анком або анкхом. Він аж здригнувся. "Ім'я Анка містить анк – єгипетський ієрогліф "життя"'', – подумав Альбертик і став розглядати на плакаті над дошкою зображення знака біля фараона, угорі він побачив коло, під яким своєрідний хрест.  "Такий знак, – сказала Марія Іванівна, класний керівник хлопчика, – використовували також мая і скандинави, тільки вони не називали його анком". Отож, є якийсь зв'язок між анком і Анкою. Спершу Аль подумав, що ім'я Анк пасувало б до якогось чоловіка, хоча такого імені Альберт ніколи не чув. І чоловіка в Анки нема, вона живе сама, хоча поруч з їхньою квартирою. "Треба шукати інший розв'язок", – змикитив хлопець..." (Галина Мирослава)

 

Читаймо збірки оповідань від Миколи Трублаїні:

 Збірка оповідань "Пустуни на пароплаві"

"Волохан" (збірка оповідань з ілюстраціями) 

"Школа нас навчила усього багато.
Кожен день у школі – це подвійне свято.
Як же буде сумно залишати школу,
Де дзвінок не буде вже гукати знову!.."

(слова Юлії Хандожинської)

Зміст: Яшка і Машка Шоколад боцмана Омар Нічна тривога Пустуни Рятують боцмана Ловля летючих риб  Людина в морі  Друга коробка шоколаду

"Наш Рябко у дім забіг
А на лапах – мокрий сніг!
Походив він, походив,
На підлозі наслідив!
– Як не сором буть таким
Неохайним і брудним?
Я завжди біля порога
Чисто витираю ноги!"
(Грицько Бойко)

	Зміст повісті: Розділ перший. Таємниця старого сарая Розділ другий. Винахідник Христофор Тюлькін Розділ третій. Славнозвісна ключка Розділ четвертий. «Рятуйте, грабують!» Розділ п’ятий. Схованку викрито… Розділ шостий. «Ваш племінничок Женя…» Розділ сьомий. «Чи любите ви пташок?» Розділ восьмий. Доказів нема… Розділ дев’ятий. «Сьогодні уроків не буде?» Розділ десятий. Несподіване знайомство Розділ одинадцятий. Печера злодіїв Розділ дванадцятий. Дивакуватий слюсар-сантехнік Розділ тринадцятий. Бегемот у пастці Розділ чотирнадцятий. «Ваша взяла! Здаюся…» Розділ п’ятнадцятий. Майбутньому назустріч

У книжці читач познайомиться з дивовижними пригодами хлопчика Олексія, який одного разу вранці перетворився з симпатичного і веселого малюка на плаксу і капризулю, що перестав слухатися своїх батьків і поважати товаришів. Чому це сталося і як добро, дружба і наполегливість перемогли зло, дізнаєтеся, прочитавши цю цікаву книжку.

 

"My sister Laura's bigger than me
And lifts me up quite easily.
I can't lift her, I've tried and tried;
She must have something heavy inside."

(Spike Milligan)

"А чи можна вам колядувати? —
Запитали діти крізь вікно.
Дух Різдвяний в хату закликати
На здоров'я, щастя і добро!.."

(Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

"Запалило небо сотню зір,
Щоби радість йшла у кожен двір,
Щоб зустрілись мрії і казки, 
Щоб жили щасливо малюки..."

(Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

 

Читаймо цікавезні казкові повісті Анатолія Костецького:

"Мінімакс — кишеньковий дракон, або день без батьків" (фантастично-пригодницька казка-повість)

Казкова повість «Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито – здавайтесь!»» (читати, завантажити, слухати)

"У одному дворі жив собі маленький півник. Той півник наче і не поганий був і друзів мав і маму слухав, і з татом-півнем щоранку кукурікати ходив.  Одного дня  вийшов він на вулицю погратися і надумав сходити у сусідній двір та й проситься у мами. "Чому ж тобі Півнику у нашому дворі не грається?" — питає його мама курочка. Он глянь, качури повиходили. Іди з ними по воду! "Пхе, вони ж старі! Знову будуть теревенити про свої річки… Скучно-о-о!" "Добре, он глянь, курчатка коричневі повиходили! Зараз будуть бігати! Іди, сходи до них!" !Ще тільки я з малявками не водився, — незадоволено кукурікнув малий. — Ну пусти мене, хоч на трішки!"" (Юлія Хандожинська)

 

"Зимонько, ой зимонько,  
Снігу підсипай
Та й на гірку весело,
Дружно всіх гукай.
Ми повибігаємо
Хутко на сніжок,
Ой, який красивий
В тебе килимок!.."

(Юлії Хандожинської)

 

"На верхній полиці стояв чайний сервіз. Шість чашечок з блюдечками і чайник — пузатий, червоний в горошок. Чайник стояв, як маяк, пишався своїми горошками, а носа, носа задер аж до самого неба!  Ні з ким чайник не полюбляв товаришувати і вважав, що то не гідне діло —  спілкуватися із звичайним посудом, адже він був не простим чайником, а святковим. Діставали його лише на великі свята, або коли гості поважні приїжджали, тож від таких справ чайник вважав себе «пупом» усього кухонного начиння. Бувало, прибіжать чашки, аж рум’яні після чергової порції чаю, або пахнуть малиною після свіжого компоту. Щасливі — щебечуть, радіють. А чайник — зирк на них: "Та що ви? От я!  Я — не простий чайник, а святковий! З мене найповажніші гості в цьому домі п’ють! А ви? Що ви? Тільки й тратите свої обідки на прості чаї! Вас навіть у куточок кладуть. А от я ! Я на самій серединці стою!" І вже замовкнуть чашечки і мовчать, стоять собі скромно в куточку..." (Юлія Хандожинська)

 

"Лежав собі на сонечку маленький зелений огірочок. Ніжився він у променях, грів свою зелену спинку, аж раптом світло затулила йому тінь від листка старого хрону. — Гей, хрончику, забери свій листочок, будь ласочка! Мені не вистачає сонечка, — жалібно пропищав малий огірочок. — А хто це там говорить? — пробурмотів старий. — Це я, огірочок! Осьдечки я! — Я що, сліпий? Усе зелене — і нічого, і нікого я там не бачу, а тому не буду забирати свого листя, — буркнув хрін і навіть не ворухнувся. — Що ж робити? — подумав малий. — От, якби я був червоний, то мене відразу було б помітно! Потрібно діяти!.." (Юлія Хандожинська)

 

"На вітрині крамниці красувалися шоколадні цукерки. Вони виблискували кольоровими фантиками. Радували око різнобарвними відтінками і  вабили своїм запахом покупців. — Ой, я настільки приваблива, що мене полюбляють усі, і дорослі, і малі, —  хизувалася «Ліщина», — а плаття, платтячко яке! Зелененьке у золотий горішок! — Ой, то твої горіхи усім в зубах застрягають! Теж мені знайшлася цукерка ! — єхидно перебила її сусідка. — Ти —  довга і зелена, як качан кукурудзи, нічого особливого!  А ось я! Я! Кругленька, як яєчко, а платтячко — біленьке в горошинку! А що вже смачна! Тільки й чути, як діти біжать і кричать: «Хочу «Ко-ко-чоко»!  Хочу «Ко-ко-чоко»!» —  і зліва, і справа! — нахвалювала себе кругла цукерка — та так, що мало із полиці не звалилася..." (Юлія Хандожинська)