***
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
і за волошку в житі золотому.
За твій світанок, і за твій зеніт,
і за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
за те, що вчора встигло оддзвеніти.
За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
котрі нічим не осквернили душу.
За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
за цю потребу слова, як молитви.
Ліна Костенко
***
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
і дика качка тоскно обминає
рудиментарні залишки багви.
І тільки степ, і тільки спека, спека,
і озерянин проблиски скупі.
І той у небі зморений лелека,
і те гніздо лелече на стовпі.
Куди ти ділась, річенько? Воскресни!
У берегів потріскались вуста.
Барвистих лук не знають твої весни,
і світить спека ребрами моста.
Стоять мости над мертвими річками.
Лелека зробить декілька кругів.
Очерети із чорними свічками
ідуть уздовж колишніх берегів…
Тетяна Прокоф’єва
БЕРЕЖИ ПРИРОДУ, ДРУЖЕ!
Бережи природу, друже!
Вона вдячна буде дуже.
Не ламай ти гілочок,
Не зривай ти квіточок.
Краще у світ краси поринь,
Де діброви та гаї,
Де співають солов’ї.
"Любити природу одну, що змінилася іншою,
складати колекцію барвну з фіналів її,
моритись майбутньою нею, вмирати з торішньої –
призначений той, хто, як циган, гуляв по землі."
"Сіло сонечко на носик — Щастя в лапках всім приносить. Стало лоскотно дитині, Сміх дзвінкий веселий хлинув. Раптом сонечко здійнялось І за хмаркою сховалось. В небі сонечко живе, Щастя в нього там росте."
Поезії Марійки Підгірянки про природу: вірші "Калина", "Осінній настрій", "Осінній ранок", "Сніжок трясе", "Чорне – білим", "Зима наступає", "Дзвіночки дзвонять дрібно".
"Любити природу одну, що змінилася іншою,
"Сіло сонечко на носик —
"Чи чули ви, як тихо шепче ліс,
"Після подорожі спить
"...І сонце вмить із ліжка встало,