Олена Більчук. «Мажара» («У танці відстаней», частина 5, начерк, фантастика)


 

Гондольєр — скульптура Олександра Архипенка.

Олександр Архипенко. Скульптура «Гондольєр»
 

 

Олена Більчук

МАЖАРА

(«У танці відстаней», частина 5, начерк, фантастика)

Планета Етерія світилася ніжно-пастельними теракотовими відтінками. Зонд для дослідження стану планети мав сісти на її поверхню за вісім годин. Він був надісланий із зорельоту «Мажара» в зону можливої наявності речовини йота. За щасливим збігом, у цій зоні не прослідковувалося видимих ознак поселень — обрисів будівельних комплексів, доріг чи штучного освітлення у затемнений час.

При прибутті в сектор Етерії зореліт увійшов у режим прихованості, яку забезпечувала система Екранування об’єктів у космосі ŜOS (ШОС) — це абревіатура назви системи мовою есперанто, Ŝirmádo de objе́ktoj en la spáco. Такий режим дозволяв бути непоміченим для можливих іншопланетних цивілізацій. Відповідно, зв’язок із Центром координування польотів на Землі був обмежений.

Мінхо, капітан міжнародного екіпажу, задумливо дивився на Етерію — в ілюмінаторі вона нагадувала стигле яблучко на тарелі, здавалося, досить простягнути руку — і можна до неї доторкнутися.

…Ось вона гора Пекту,
Яка квітне навіть узимку.

Тихо наспівував Мінхо. Іванна, що почула останні слова, одразу ж упізнала аріран — народну корейську пісню. І не тому, що мала науковий ступінь у галузі комунікації. Національні мови були оголошені загальною цінністю — пропагувались й поглиблено вивчались у різних куточках Землі: наприклад, за багатозначністю слів прослідковувалась історія, розвиток того чи іншого народу, а за фразеологізмами — неповторність образного сприйняття.

— Вітаю, капітане.

— ВІтаю, Іванно. Завтра вранці, на нараді, ви маєте розповісти про результат спостереження за світлими точками на поверхні Етерії у затемнений період — як щодо того, щоб ми попередньо коротко обговорили це зараз? — уточнив Мінхо, звернувши увагу на трохи стомлений вигляд Іванни.

— Так, звичайно, Мінхо, можемо поговорити.

— Тоді до справи.

— Спостереження виявило, що загоряння й зникнення цих точок мають певний ритм і точно — не є хаотичними. Це нагадує — або спосіб спілкування, але з ким? Або внутрішню упорядковану систему. Тобто ми можемо мати справу із технологічно розвиненою цивілізацією, можливо, на порядок сильнішу за нашу. Це якщо коротко.

Іванна теж поглянула в ілюмінатор, на ніжно-теракотову планету.

—  Протягом багатьох років люди мріяли про зустріч із братами по розуму, а зараз ми спостерігаємо за ними із засідки.

 — Розумію, Іванно, вас хвилюють питання етики. Незабаром стане відомо всьому екіпажові, а вам скажу зараз: перше дослідження нашої експедиції показало — попередні висновки про наявність речовини йота в надрах Етерії були помилковими. Завтра ми отримаємо результат повторного дослідження, який, найімовірніше, підтвердить перший. І я прийняв рішення — зореліт повернеться додому, адже скористатися можливістю спробувати вступити в контакт із невідомою високорозвиненою цивілізацією, проявитись — справа надто ризикована. У разі чого, на Землі може бути недостатньо знань і ресурсів для захисту. Принаймні на цьому етапі.

Іванна глибоко видихнула.

— Так, наш досвід навчив нас мислити з врахуванням можливої ворожості, — сказала вона. — А якби знайшлася необхідна речовина на Етерії, а її цивілізація виявилася б слабшою за нашу? Людям вдавалося створювати штучний образ ворога навіть із сусідніх народів. Потоком фальсифікацій, а також правдивими частинками, що мали в загальній картині маленький відсоток і були вилученими з контексту, — які зображувалися як цілісна картина. Люди, їхні вчинки — не краплини у морі, судження за частинками про загальне — були жорстокими маніпуляціями чи помилками, з тяжкими наслідками. А намалювати образ ворожого іншопланетянина з Міжзоряної хмари в Рукаві Оріона було б зовсім нескладно.

— Згоден, було б нескладно, — Мінхо поглянув на Іванну, він говорив на есперанто з м’яким східним акцентом. — Розповім вам свою історію. Мої дідусь і бабуся познайомились у літньому дитячому таборі. Бабуся на той час мала чотирнадцять років, вона народилася в Сеулі, а дідусь був її ровесником, сином втікачів із Північної Кореї. Північні і південні корейці, як ви знаєте,  хоч і були одним народом, але на той час розділені ідеологічно. Вони обоє відчували залежну причетність: дідусь — до ідеології вождя, бабуся — соціальних мереж.

Зазвучала приємна мелодія — сигнал сповіщення про увімкнення режиму ночі.

— За десять хвилин розпочнеться режим ночі, то продовжимо розмову завтра?

— Гаразд, поговоримо завтра. Добраніч, капітане Мінхо.

— Доброї ночі, пані Іванно.


***

Сана вийшла з поїзда на широку платформу — в обличчя віє теплий осінній вітер, праворуч, не поспішаючи, іде літня пара з хлопчиком років шести, назустріч — жінка, кличе когось, стурбовано озираючись, ліворуч віддаляються гучні голоси компанії молоді, позаду хтось б’є у дзвоники сміху, угорі летять літакомобілі, продовжує рух швидкісний поїзд…

Так може початися повість, подумала Сана, — з руху: на початку літа 1630-го року двоє друзів, братчики Київської братської школи, вийдуть із міста у пошуках легендарної бібліотеки: Олекса, молодий шкільний учитель, киянин із діда-прадіда, і його товариш Антоніуш, що приїхав до Києва з Варшави, — онук провансальця, який утік у Річ Посполиту після Варфоломіївської ночі. Вони прямуватимуть спершу пішки, дорогою через ліс…

Пізно увечері Сана заглибилась у події тих століть.

Кажуть, свідомість росте повільно, як трава. Та іноді — це трава присипана — глиною, добривом чи камінням, якій доводиться не просто рости, а пробиватися, знову й знову присипана, щоб що?

Її засипала ніч.

Рано вранці Сана прокинулася від незвично сильного шуму. Кинулася до вікна — не може бути: цього року часто бували сильні дощі, але зливу такої сили вона спостерігала вперше в житті.

Сана поглянула на рідних й тихенько пішла знову у вестибюль — пошукати в інтернеті епіграф до повісті. Її погляд призупинився на одному із віршів, датованому 2012 роком:

Тут гума по асфальту — й не дратує магістраль,
де видно сосни — струнні сосни, у дорозі — в ряд.
Не скаже стрункості сосни — безликий ти солдат —
Озерце тихе, де пляшки — й легенди про Грааль.

Цю лінію — по назві "Київ" — не читає ліс,
читає ліс невміло й золотисто — явний знак:
йому безмежно. І йому врочисто, він — дивак.
Так по бурштин іде вода з морів — а де ж він?
Скрізь. 

Начерк люб'язно надіслано авторкою спеціально для читачів "Малої Сторінки".
 

 

 

Читаймо також на "Малій Сторінці":

Крокуючий солдат. Скульптура Олександра Архипенка.

«— Несторе, трохи далі, не над вухом, — одмахнулася рукою Уля від племінника, який стояв поряд і смачно хрумкав своїм улюбленим фруктом, ще недостиглим етеєм. Хлопчик неохоче, все ж відійшов: він знав, що Уля пілотує зорельотами і, буває, їй після польоту треба побути наодинці. От і тепер: вона втекла зі святкування Галактичного року — сиділа біля вікна й задумливо дивилася крізь шибку на рівненьку смужку фіолетових айстр, а ще — на нерозкриті квіти енотери, що з’явилися в саду звідкіля не візьмись. Ех, зорельотопадів подушками зараз не буде...» 

(Олена Більчук)

 

 

Минуле. Скульптура Олександра Архипенка, 1926 р."Зненацька почувся легкий плескіт. Уля простягнула руку й натрапила на стінку. Провела долонею вище — стінка обірвалася. Повітря біля пальців відчулося теплішим, ніж біля обличчя. Це, напевно, акваріум. Розплющила очі. Так, це він. «Не люблю акваріумів», — подумала дівчина. — Зачекай, я скоро, — сказала пані Зоряна і вийшла в коридор, м’яко торкаючись підлоги підборами. Уля озирнулася — вона була в кабінеті пані Зоряни, завідуючої бібліотекою Університету історії.  На великому настінному екрані змінювалися старовинні мапи. Їх загадково освітлювало сонячне проміння, що мерехтіло крізь жовто-блакитно-зелений вітраж. Неподалік, на одному зі стільців, сидів поважний чоловік, — він із цікавістю поглянув на дівчину. Уля кивнула, чоловік відповів. Вона присіла поруч..." (Олена Більчук)

 

Простираючись горизонтально — скульптура Олександра Архипенка.««Як же цей торс нагадує тюленя. Тюленя, коли він не у воді. Істоту, що знаходиться у менш сприятливому для руху середовищі. Тільки тюлені, зазвичай, дивляться прямо або вбік, а тут — уверх…» «Улю!» — покликав Устим. І теж підійшов до скульптури Олександра Архипенка, що розташовувалась на невеликому майдані Саду просторових експериментів — архітектурного комплексу поряд із Центром дослідження Космосу. На майданчику, майстерно викладеному мозаїчною бруківкою, було з десяток скульптурних композицій різних авторів...» (Олена Більчук)

 

Місяць — скульптура Олександра Архипенка."Коридор повернув праворуч, знову — жодних дверей, вікон, і тьмяне освітлення, десь таки має бути вихід, ще один поворот — сходи, вниз, двері, дівчина витягнула з кишені дистанційну «відмичку» — нарешті  вулиця. Хоча біг лабіринтом коридорів здавався довгим, сигнал про допомогу пролунав хвилин п’ять тому. На вулиці  чомусь вимкнулись його координати, але Уля зафіксувала напрям — південний схід. Ще ясніла тонка смуга заходу Сонця, а обабіч дороги запалювались ліхтарі, реагуючи на її біг. Дивне, безлюдне місце, але будинки гарні, напевно, недобудова цілого району (призупинка будівництва бувала, наприклад, через виявлення несанкціонованого захоронення токсичних відходів). У небі вже яскраво яснів неповний місяць, у фазі першої чверті, тому, попри відсутність загального освітлення, видимість місцевості була нормальною. Почувся різкий звук. Уля зупинилися. Звідки? Вона озирнулася. Місяць, що нагадував вухо, здавалося, вслухався у простір разом із нею..." (Олена Більчук)

 

Гондольєр — скульптура Олександра Архипенка."Планета Етерія світилася ніжно-пастельними теракотовими відтінками. Зонд для дослідження стану планети мав сісти на її поверхню за вісім годин. Він був надісланий із зорельоту «Мажара» в зону можливої наявності речовини йота. За щасливим збігом, у цій зоні не прослідковувалося видимих ознак поселень — обрисів будівельних комплексів, доріг чи штучного освітлення у затемнений час. При прибутті в сектор Етерії зореліт увійшов у режим прихованості, яку забезпечувала система Екранування об’єктів у космосі ŜOS (ШОС) — це абревіатура назви системи мовою есперанто, Ŝirmádo de objе́ktoj en la spáco. Такий режим дозволяв бути непоміченим для можливих іншопланетних цивілізацій. Відповідно, зв’язок із Центром координування польотів на Землі був обмежений..." (Олена Більчук)

 

Скло на столі — скульптура Олександра Архипенка."— Якби колись сміливці не ризикували у спробах злетіти, не опускались на незвідану глибину, не відкривали нові землі, або не проводили небезпечні наукові експерименти, ми, розвідники космосу, зараз не обговорювали б тут — іти на контакт з Етерією чи ні. — Так, Грейс, нас тут не було б. Але на той час вони ризикували тільки собою. — Розумію, капітане Мінхо. Що ж, скористаємося наступним шансом років так через …надцять, і, можливо, тоді високі технології будуть лише допоміжною, а не стримуючою силою. Вечірня нарада міжнародного екіпажу у складі капітана зорельоту й капітанів команд, а також двох науковців наближалася до м’якого завершення. В ілюмінаторі й на екрані Етерія, у затемненому часі, блимала вогнями..." (Олена Більчук)

 

МА. Скульптура Олександра Архипенка."Розпочалася нова доба. Ще було увімкнено режим ночі. В ілюмінаторах мерехтіло тихе зоряне світло. Й пам’ять про невидиму далеку гарячу зірку, яка для Землі завжди світить у режимі світанку. Залишилось дві доби екранування, а потім їхній відсік, який під час переходу через Простір ЕлI з невідомих причин відокремився від зорельоту «Мажара», стане видимим для мешканців незвіданої планети Етерії. За правилами — потенційний ворог, особливо з більш розвиненими технологіями, не має отримати жодної інформації про Землю. Рішення прийнято. Не тепер — щоразу, напередодні польоту, кожен із зорельотців мав підтвердити свою готовність у разі необхідності здійснити це. А саме: якщо протягом двох діб за Богданою, Устимом, Уляною і їхнім капітаном Василем не прилетить із Землі рятівний зореліт, то у відсіку ними буде увімкнено режим самоліквідації..." (Олена Більчук)

 

Мокрець, Зірочник середній (Stellaria media).«— Устиме, ти в Центрі?
— Так.
Уля тримала в руках невеликий диск невідомого призначення, лише знайомою була позначка ЕRA — так позначали адаптери електромагнітного випромінення, абревіатурою з есперанто, але диск аж ніяк не нагадував ці пристрої.
— Необхідно зустрітись. Я буду біля входу в Cад о 10-й.
— Добре, Улю.»

(Олена Більчук)

 

Рисунок Олександра Архипенка."Великі краплини вдарили об шибку. Голосно, наче хтось жбурнув сіллю в металеву пластину. З вишневої гілки безстрашно злітав останній листок, ще сліпучо-жовтий. — Ого, знову дощ, — сказала Сана й відгорнула завісу, відкривши повністю панорамне вікно, — у кімнаті стало трохи світліше. Будинок був невеликий, а наявність багатьох зон — вітальної, для роботи чи для тренувань — була наслідком продуманої системи висувних і розкладних меблів, перегородок. Лише невелика дитяча кімната не змінювала призначення. І зараз там тихіше за тихо — Нестор був у садочку..." (Олена Більчук)

 

Photo by Felix Mittermeier.« — Здогадайтесь, як цей кристал назвали. У вас три спроби. — Щось на кшталт нептуніто? — припустила Уля. — Занадто просто, як аж для трьох спроб, друга спроба! — вигукнув Василь. Він зараз нагадував хлопчака, яким був у дитинстві: із розкуйовдженим волоссям, широкою щасливою усмішкою. — А ти постав питання так, щоб у нас не було іншого вибору, окрім як здогадатися, — у голосі Богдани вчувся виклик. — Та це, схоже, був натяк, бунт на кораблі! Зосередьтесь, а то втратите спроби. За проханням-вимогою даю напрям — перше правило кодексу працівників космічної галузі...» (Олена Більчук)

 

Більше творів Олени Більчук на нашому сайті:

Олена Більчук. Твори для дітей: казки та дитячі оповідання.

Читаймо цікаві та пізнавальні казки Олени Більчук: "Я не буду тобі заважати",  "Коли навколо Землі — клубочок", "Кристалики", "Літерки Аоха і Веша", "Історія, яку розповів вітер". А також — оповідання та повісті.  

Останні коментарі до сторінки
«Олена Більчук. «Мажара» («У танці відстаней», частина 5, начерк, фантастика)»:
Всьго відгуків: 0     + Додати коментар
Топ-теми