Публікації за тегом: Діти

"Моє любе дитятко,
Нічка темна прийшла
Спи, моє янголятко,
Спи, маленьке хлоп‘я.
Все добро, що у світі
Я дарую тобі.
Спи, мій рідний синочку!
Хай щастить у житті.

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

Мене звати Тетяна Прокоф’єва. Я — з міста Покров, що на Дніпропетровщині.  Маю у творчому доробку 6 альманахів, де опубліковано мої поезії. Пишу від душі та серця. У кожен рядочок укладаю частинку добра. Вірю, що світло перемагає темряву!

 

 

 

 

"Звечоріло. У присипаній снігом нірці копошилися мишенята. — Мамо! Нам сумно! — Ось, насінинка. Грайтеся! — Не хочемо! — То беріть горошинку! — Ні! Ні! Ні! — понадували щічки мишенята. А найменше почало плакати. — А шишечку? — Хочемо! — закивали вухастики. — То чекайте на мене! — сказала мама мишка й мелькнувши хвостиком, вискочила з нірки. В завірюху, помчала вона аж за село, де росла висока сосна. Знайшла в снігу шишечку й подалася додому.
Аж, раптом, поміж сніжинок, залунав сміх..." (Ольга Зубер)

 

 

Книга “Дім” Катерини Тихозорої й Олександра Продана розповідає історію маленького хлопчика та його сім’ї, чий дім було зруйновано через повномасштабне вторгнення росії в Україну і через що вони були змушені покинути його. Розповідь написана від імені хлопчика, бачення якого — реалістично й водночас по-дитячому оптимістично — за допомогою ілюстрацій майстерно передав Олександр Продан. Сам митець на момент початку вторгнення перебував на Київщині, тож на власні очі бачив, як все починалося. Дорослі роздуми, над якими розмірковує маленький герой книги дорогою до безпекового місця, влучно й по-дитячому просто передала авторка Катерина Тихозора.

 

"Cвіт довкола тебе сповнений дивами,
Чудеса насправді всюди поруч з нами,
Просто треба диво розгледіти вміти,
Й дивуватись щиро, як маленькі діти!"

(Наталія Грегуль)

 

 

 

 

Якщо Ви — молода мама або тато і шукаєте інфоормацію про те, як провести час з дитиною весело або як гратися з дитиною і не занудьгувати, бо гратися з дитиною в рольові ігри вже набридло, то Вам — сюди!... Або ж ти — школяр чи школярка та шукаєш ідеї, у що можна погратися з друзями, окрім телефона і комп’ютера, дивись цю добірку мультиків і переконайся, що цікавими ігри з друзями можуть бути без ґаджетів. Тут зібрані відео з історіями іграшкового міста. Цікавий сюжет, прості персонажі, які кожен зможе повторити, а можливо і придумати щось своє. Тож, якщо Ви б хотіли навчити малюка гратися іграшками самостійно — то вмикайте мультики "Пригоди Давидкових іграшок". Перегляд мультиків дарує натхнення для гри самостійно...

 

"По домівках ходить сон,
На кроватки стеле льон,
Під подушки сон траву
Спати кличе дітвору,
Казкою вкриє на ніч,
На добраніч, на добраніч!.."

(Наталії Грегуль)

 

 

 

Мене звати Грегуль Наталія Миколаївна. Я киянка і пишу вірші українською та російською мовами. Два мої українські вірші «Україна» та «Колискова пісня» увійшли до збірки Новітньої Української Поезії під назвою «За межею означень», виданої в 2009 році в Івано-Франківську видавництвом «Місто НВ». Також я розміcтила свої вірші на сайті www.poetryclub.com.ua під ніком Vasilisa. «Колискову пісню» у виконанні учениці Березанської музичної школи (музика Анаталія Суського), розміщена на www.youtube.com. За освітою я педагог, викладач англійської мови та біології.

 

 

"Несе киця вроду,
Пухнастий хвіст гнеться,
Хто її побачить —
За нею ув'ється.
Киця ж, ох і киця!
Дам їсти й напиться.
Ти така хороша,
Дай хоч подивиться..."

(Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

"Фізичні вправи, біг, стрибки,
Роби це все ти залюбки!
Спорт завжди сили додає,
У нім здоров’я й міцність є!"

(Тетяна Прокоф’єва)

 

 

 

"У дрімучому лісі під найпишнішою ялинкою заховалася затишна хатинка. Біля хатинки – город. Біля городу – криниця. Біля криниці – лавка. В хатинці разом зі своєю жінкою і діточками живе сірий Зайчик. Живуть вони дружньо і щасливо. Їдять пироги з капустою, п’ють запашний чай з варенням і читають цікаві книжки. Кожен рік на Різдво Заєць згадує історію, яка трапилася з ним багато років тому, і яка поклала початок його майбутньому і щасливому життю. Сталося це, коли Зайчик був ще зовсім маленьким і жив із батьками та братиками у великій клітці в Зоопарку. Кожен день познайомитися з ними приходили люди. Вони посміхалися, весело спілкувалися і фотографували зайчиків. Все було добре. Та згодом їхню клітку вирішили полагодити і тимчасово перевезти родину Зайчика до іншого приміщення. Під час подорожі через ліс, у машини, що їх везла, пробилося колесо. Машину хитнуло і клітка з Зайчиком випала на галявину..." (Ольга Лапушена)

 

"Мурчик з Гавчиком друзі,
Граються гарно у лузі.
Та прийшов час йти до школи,
А щоб там не відставать,
Треба місяці вивчать."

(Тетяна Прокоф'єва)

 

 

 

"Розквітає квіточка у мами,
Оченята дивляться на світ,
Зранку бачить посмішку ласкаву,
Ввечері читає  лиш: пли-віт...
Тато дуже скучив, моя рибко,
Обійняти хоче так тебе!
Трохи снігу намете на гірку,
Морозець тебе наздожене..."

(Інна Паламарчук)

 

"Маленька Сніжинка відкрила очі та посміхнулася: — Ура! Сьогодні я народжуюся у світ! Вона помахала на прощання Мамі-хмаринці, своїм братам і сестрам-сніжинкам, що також чекали свого часу, і полетіла з неба донизу. Вона падала і співала пісеньку, якої її навчила Мама-хмаринка..." (Ольга Швиденко)

 

 

 

"— Доню, ти братика забереш? Мама поспішає.Цілую вас, не сваріться, Люблю, до зустрічі! — Мама вилетіла з квартири, залишився аромат її парфумів  і довге: до зустрічі, Яна  любила бути головною вдома, коли мама на роботі, але ці  мамині чергування на кілька діб вона сприймала як зраду, особливо, коли наближалися вихідні чи свята. Хто так зміг втрутитися  в їхнє життя, хто? — Ну, Мікі, будемо готуватися до свята..." (Інна Паламарчук)

 

 

 

"День починався ранковою свіжістю. Після дощу  на асфальті дріботіли калюжі, поодинокі листочки неслися, немов кораблики. Христинка в червоних чобітках йшла, тримаючись за мамину руку. Кожного разу вона намагалася хоча б однієї ніжкою ступити у воду, але мама повторювала: — Христинко, не йди в калюжу, будеш мокра і брудна. — Мам,у мене ж чобітки,а вони чарівні. Я можу у них скрізь ходити. Мама була непоступливою..." (Інна Паламарчук)

 

 

 

"Ввечері ми довго не могли заснути. У вікна заглядала темрява, вітер хитав гілки, мов сердився на весь світ. Скрипів старий клен і постійно тягнувся до нашого вікна своїми  ручищами. Та найбільше тривожило виття — пронизливе і дуже страшне..." (Інна Паламарчук)

 

 

 

 

 

 

"Жила одна дівчинка. Вона дуже полюбляла полуницю. Вона обожнювала полуницю. Але їй не можна було її. Тому що у дівчинки на полуницю сильна алергія, навіть ліки не завжди допомагали. Одного разу, лише одного разу, вона не послухалася, і з'їла одну, найменшу,  найкрихітнішу полуничку, та так глибоко заснула, що її мама і тато завчасно посивіли, а лікарі і медсестри здивувалися  поверненню пацієнтки до життя. Опісля вона довго плакала, обійнявши батьків, і заприсяглася ніколи не порушувати заборони. Дивно, але ось тільки любов до полуниці не минулася. Її аромат, вигляд, пам'ять про її смак приходили дівчинці уві сні. І тоді вона вперше сіла, і намалювала полуницю. Несміливо, невміло, але вийшло якось по особливому, зворушливо. Одна полуничка на аркуші паперу. Батьки було стривожилися, але потім зрозуміли, що так дівчинка просто дає вихід своїй забороненій любові. Дівчинка намалювала полуницю ще раз. І вийшло краще..." (Юлія Дмитренко-Деспоташвілі)

 

"Я зранку сонцю посміхнуся,
Хай і воно веселим стане,
Так міцно обійму матусю —
Найвеселіший день настане..."

(Інна Паламарчук)

 

 

 

 

"Які красиві сонні дерева,
які мережані в них гілки,
ніби художник не аквареллю,
а чорною тушшю малює думки..."

(Інна Паламарчук)