Публікації за тегом: Діти

"Маленька рудоволоса дівчинка з кирпатеньким носиком і червоними, немов яблучко, щічками з нетерпінням чекала, коли вже настане вересень, щоб піти до школи. Вона кожного дня приміряла новенькі туфлики й святкову сукню, куплені ще на початку серпня. Бігла, мов метелик, до люстерка і довго красувалася, не відводячи очей..." (Юлія Хандожинська)

 

 

 

 

— Дорогі діточки, хочу запитати вас, чи любите ви з батьками спостерігати за зорями? Мені, наприклад, дуже подобається увечері виглядати на небі першу зірочку, особливо на Різдво! А ще — Велику Ведмедицю, і дивитися, куди веде Чумацький Шлях... Колись у мене був добрий друг, який жив далеко. Та ми з ним домовилися за можливості щовечора шукати на небі очима Великого Ковша і згадувати про нашу дружбу. Одного літа ми їздили верхи на конях, отак і потоваришували. Як діти. А зорі — вони ж усе бачать, їм відома незліченна кількість таємниць! Вони так само світили і нашим пра-пра-пра-пра-пращурам, світитимуть і дітям, онукам, правнукам.... Предки дивилися на зорі, як і ми, і думали про щось своє, дріб’язкове чи вічне. Тож ця легенда — про таємничий Всесвіт  і про зірки. Наше Сонечко — це також зірка, яка з’явилася дуже-дуже давно! Велика, світла і тепла. А тепер — слухайте..." (Галина Римар)

 

"Коли дідусь Рафаїл
Під стіл
Ходив пішки,
Бабуся Рафаїла
Постіль йому стелила
І колисаночку говорила:
''Ой спи, дитя,
Колишу тя''.
Тричі..."
(Галина Мирослава)

 

"Жив був хлопчик Пер. Він був дуже розумний. Хоч йому було 10 років, він знав що таке «Роболітодоктояк». Роболітодоктояк - це хімія минулого, раніше чарівники її використовували як попадання в минуле. Пер був дуже добрий. Тільки хтось підходить, він виливає на нього роболітодоктояк, щоб він подивився що було в минулому. Всі повертались в минуле на декілька хвилин. Навіть на тварин він лив це. Якось він полив зілля на білку, на неї воно не спрацювало, і вона стала як людина, все робила як людина, тільки вигляд мала як білка. Пер злякався, побіг додому. І потім несподівано захворів. Його хвороба була сильна від того, що він використовував забагато роболітодоктояку. Викликали лікаря, його забрали в лікарню. Хвороба була занадто сильна і буде дуже довго лікуватись, тому для Пера зробили квартиру у лікарні. Пройшов деякий час. На сьогодні Пер ще хворіє. Та білочка, яка стала як людина, бігала і раділа. Один раз вона збила з ніг одну дівчинку, яку звали Дора..." (Кіра Селіванова)

 

"За скрутом автобус замість того, аби їхати просто, чомусь повернув праворуч. Мій сусід, чотирирічний Стефко, визираючи через вікно, голосно, аж в автобусі всі почули, навіть ті, хто спокійно собі дрімав, запитав мене: — То ми в ''Оці'' заправлятимемось? Я розсміялась.  — Не знаю, може в ''Вусі''. — Коли я виросту,  — серйозно продовжив Стефко,  — я відкрию заправку ''Ніс''. —  Ну й правильно,  — кажу,  — один паливо поніс, другий приніс, третій відніс. Нам обом знову стало смішно." (Галина Мирослава)

 

 

 

"Агафія Данилівна, наша завучка, зазирнула через прочинені двері класу й покликала рукою Марту Святославівну до дверей. Ми видихнули. Можна розслабитись. Я продовжувала переписувати з дошки нові для мене слова..." (Галина Мирослава)

 

 

 

 

 

"Жили-були дід та баба, їли кашу. Була в них морська свинка. Був в них дім, але дерев’яний. Якось зламався в них дім, вони бігли, шукали собі новий дім. Вони так переживали, що забули морську свинку. Але саме в цей момент її не можна було забувати, тому що вона мала дуже-дуже скоро народити декількох малят! Коли вони поїхали, вона вже не могла терпіти, ось-ось вона мала народити п'ятьох маленьких поросят!.." (Кіра Селіванова)

 

 

 

"Осінні дива́ злива змива,
барви плутає вітер.
Давай, іди – зривай плоди,
розписані золотом літер..."

(Сергій Ґуберначук)

 

 

 

 

"Якось трапилися Їжачкові на дорозі яблучко з грушкою. Зрадів він та й думає, що б з того першим скуштувати. — З’їм зразу яблучко! Ні… грушку! Ні… Таки яблучко! Геть заплутався Їжачок. Та, поміркувавши, надумав, як вирішити той клопіт. — Підкину їх височенько. Що перше впаде, те перше й з’їм! Зробив, як надумав. Першим впало яблучко. І тільки-но Їжачок хотів нахилитися, щоб його підняти, як тут – лусь! Грушка поцілила малого прямо в маківку!..." (Ольга Зубер)

 

 

 

Літо — час, коли багато з нас знаходять собі трохи більше вільного часу, щоб зануритись у чарівний світ книг. Читання надихає нас відкривати нові горизонти, долучатись до незабутніх пригод і знайомитися з цікавими персонажами. Якщо ви шукаєте щось особливе для свого літнього читання, ми підібрали для вас чотири захопливі книжки, які перенесуть вас у світи, де мрії здійснюються і життя набуває нових кольорів.

 

 

 

"За прилавком продуктового магазину продавчиня розкладала товар. Ось різнокольорові шоколадки в рядочку, а ось кульки-цукерки досипати в банку. Чого тільки там не було! Ну просто рай для ласунчиків! Тортики, рулетики, печиво запашне. Звісно, частіше за усе, як вбіжить яке маля чи школярик, то бере шоколадну копійку або ж насіння смажене посмакувати.Були то страшні й не спокійні дні надворі... Була війна... Але це ніяк не могло скасувати того, що діти любили солодке.Ось такого звичайного собі дня до крамнички зайшла жіночка з маленьким хлопчиком років п'яти.Видно було, що не місцева, бо ж продавчиня тут знала усіх..." (Юлія Хандожинська)

 

"Хрипка придбала собі це наймення з того самого часу, як стала Поторочею. Мало хто знав її молодість, бо прийшла вона з чужої, далекої сторони. Сама ж вона була неговірка, як і всі Поторочі, й ніколи нічого не розповідала про себе. Та й не було кому щось розповідати, бо Поторочі живуть собі цілком окремо від іншої Невидимої Сили і майже не бачать інших створінь. Вони здебільшого сидять тихенько по старовинних руїнах, покинутих будинках, пожарищах, старих млинах та пустках. Ніхто до них не приходить, так само й вони ніколи не виходять поза межі свого житла. Живуть самітно, цілком одинокі й тільки по черзі з'являються під Івана Купала на Лису гору. Часом ще їх викликає до себе Біс, щоб дати наказ перебратися на нове сідло. Мовчки приймають вони ті накази й нечутно переходять до нового житла, де й лишаються до іншого наказу. Там вони справно виконують свою невелику повинність: не допускати живих створінь до життя в небезпечному помешканні..." (Василь Королів-Старий)

 

"З бабусею тепло і ніжно,
Вона, мов хмаринка, м'яка,
А голос не мамин, а тихий,
Ніколи не скаже: нема!
Вареники, пундики, мундики,
Компоти смачні, киселі,
Усякі на світі смаколики,
І все це мені і тобі."

(Інна Паламарчук)

 

"Голод прийшов до села непомітно. Він ретельно нишпорив домівками, влізаючи до комор, клунь, льохів. Його м'які лапи не залишали слідів, тільки іноді людина оглядалася з подивом – чи то дійсно почула, чи то здалося? – ніби за спиною хтось розсипав на підлогу сухі вишневі кісточки... Марічка перша побачила Його. Сталося це того дня, коли мати повернулася з роботи як завжди втомлена і сердита. – От дияволи! – незрозуміло вилаялась Олена. – І все їм замало! Як не працюй, а трудодень виробити неможливо... Марічка подала матері чистого рушника і з очікуванням уп'ялася очима на "чарівну" кишеню, з якої мати майже кожного дня діставала або шматочок моркви, або морхле яблучко, або жменьку кислуватих ягід. Цього вечора на Марічку очікувало розчарування..." (Еліна Заржицька)

 

"Зібралися якось козаки у похід проти турків. Збудували чи вісімдесят, а чи й сто чаєчок, повсідалися, веслами змахнули і – гайда! Пливуть, шаблі гострять, мушкетики заряджають, оповідки старих запорожців слухають та пісні співають. Так і спустилися Дніпром аж до Кінбурзької коси, а вночі й у Чорне море вийшли. Тільки виправили курс на Кафу, як розігралася на морі буря. Завив вітер, закружляв поміж чайками, побігли по морю сиві хвилі із білими чупринами, побігли та й на чаєчки кинулися. Схопила кожна хвиля по чайці, угору підняла і міцно тримає, не випускає. Не встигли козаки здивуватися, як випливають з глибин морських дивні риби. Луска в них червона, хвости сині, а над пащами вуса звисають – ну справжнісінькі тобі запорожці! Підпливають риби до головної чайки, якою отаман козацький правив, вклоняються низенько й чемно промовляють..." (Еліна Заржицька)

 

"У маленької Зої є бабуся. Вона  добра та чуйна, а ще розумна та щедра. Старенька дуже любить онуку, дає мудрі поради та завжди приносить їй подаруночки.Одного разу бабця чомусь засумувала, і дівчинці захотілося розвеселити її, тож вона вирішила намалювати листівку для бабуні. Узяла простий олівець, червоний та зелений, і ось, на папері розквітла прекрасна троянда. Бабуся зраділа подарунку від онуки, де й подівся сум!.." (Юлія Забіяка)

 

 

"Жив-був Зайчик. А що він, ого-го як, полюбляв капусту, його називали Капустяним Зайчиком. А дехто, навіть, — капустянкою. Та Вуханчик не ображався. Хай. Не до того йому. А ось, чи є де в світі капустяний ліс, було цікаво. Щоб замість шишок на ялинках капуста росла.  І на дубах. Замість жолудів. І під кожним пеньочком, замість грибів. І вздовж лісового струмочка. Бо, з того яка користь? А з капусти — ще й яка!  А ще мріяв Зайчик, як побудує капустяну хатинку, змайструє капустяне ліжечко й вкриється запашним листком. І спатиме солодко. І насняться йому, малому, капустяні сни. От, одного разу, швендяв він поміж хатами. Та й забіг на город до Бабусі..." (Ольга Зубер)

 

"Ох і розсердився ж Їжачок на ті колючки! На спинці не полежиш, погладити всі бояться! А як же йому хотілося таку кофтинку, як в білочки Зосі! Або шапочку з бумбончиком, як в борсучка Борі! Бо всім звірятам у лісі бабуся Ведмедиця вив’язала теплі речі на зиму. Всім, окрім Їжачка! Бо як же на ті голки якусь одежину надіти?! Отож, сидів він на пеньку, та й сердився. Аж пихтів. Ось, я зараз вас провчу, капосні колючки! – схопився було за голівку Їжачок..." (Ольга Зубер)

 

 

 

"Сашко давно просив маму подарувати йому пістолет, який стріляє пістонами. — Навіщо тобі такий пістолет? — казала мама. — Це небезпечна іграшка. — Що тут небезпечного? Якби він кулями стріляв, а то пістонами. Із нього однак нікого не вб'єш. — Мало що може скоїтися. Пістон відскочить і вцілить тобі в око. — Не вцілить! Я примружусь, коли стрілятиму. — Ні, ні, від цих пістолетів бувають різні неприємні випадки. Ще вистрілиш та налякаєш кого-небудь, — сказала мама. Так і не купила йому пістолета..." (Микола Носов)

 

 

 

"— Хто-небудь, вимкніть цей будильник. Нічого без причини так рано мене будити. На жаль, пристрій ніхто не вимкнув і він продовжував дзеленчати. Тому, хом'як, протягнув лапку та вимкнув гучний прилад. Цей ручний годинник йому дістався від батька, який той колись знайшов його неподалік від своєї клітки. Знайшов і затягнув до клітки. Затягнув та сховав під ліжечком. А сховав для того, щоб ніхто інший не знайшов. Ніхто, окрім його сина, який зайняв клітку свого батька. З того часу, хом'як частенько користувався годинником. Та не для того, щоб рано прокидатися, а для того, щоб послухати цікавий дзенькіт який звучить, коли грає будильник. Та цього ранку він спрацював за призначенням. — Якщо він дзеленчить, то значить хтось виставив таку годину для підйому. — пробуркотів хом'як — А це означає, що повинна бути причина! Але яка? Не пам'ятаю! Агрибос (так, до речі, звали хом'яка), не поспішав підвестися з ліжка. Врешті решт, якщо він згадає причину, переосмислить її та визнає, що вона не така вже й важлива, то можна буде продовжити сон..." (Євген Дмитренко)