Статті для дітей та батьків

"Молитва до ангела", "Понад Дніпро гуде метро", "Якщо дерево...", "Свічечка букви "Ї", "Маленькому козакові", "Отакий роззява", "Подорожник", "Чоловік", "Мої гості" - добірка віршів Івана Малковича для найменших школяриків.

 

"Все у нас, бачиш, не так: 
ранок долину залляв, 
лісу сосновий їжак 
сонце на спину узяв..."

(Іван Малкович)

"Гори плечима загати, 
щоб не зсувалися на неї по ночах, 
аби опівночі циганка в кожне з вікон 
беззубо не всміхалася до неї..."

(Іван Малкович)

"Вчені мухи зібралися на симпозіум. Тема симпозіуму: «До питання про походження приказки «Не робіть з Мухи Слона». Муха-доповідач з усією категоричністю заявила: "Приказка «Не робіть з Мухи Слона» в корені своєму не відповідає правді! Виходить, що первинним був Слон, а Муха вторинною. Коли все навпаки. І приказка, відповідно, має звучати «Не робіть із Слона Муху»...(Євген Дудар)

"Одного сонячного ранку в лісовому господарстві отримали чергову колоду. Колода була незвичайна. На корі висічено якісь знаки. Збоку на шнурочку теліпалася сургучева печатка. Начальник лісгоспу Ведмідь радісно заревів..." (Євген Дудар)

"В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ставненька. Нижню; половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою..." (Євген Дудар)

Дивіться відео та слухайте пісні на слова Тараса Шевченка у виконанні гуртів: "Кому вниз", "Скрябін", "Тартак", "Бандурбенд", "Kozak System"; музичного проекту "Kobzar" та дуету "Сестри Тельнюк".

Українська історична повість з XII століття в двох частинах "Осмомисл" написана Осипом Назаруком у 1918 році. Ярослав I Володимиркович Осмомисл (1130(1)  — 1187) — князь галицький у1153 — 1187 роках, син галицького князя Володимирка Володаревича. Літопис вперше згадує його 1150 роком у зв'язку з одруженням з Ольгою, дочкою князя Юрія I Долгорукого. Він був названий в «Слові о полку Ігоревім»  Осмомислом (що має вісім смислів, тобто розумний, мудрий).

Дружина халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця, — Настя Лісовська, відома в історії під величним іменем Роксоляни, полонила уяву не одного покоління українців. Український письменник Осип Назарук захопився яскравою постаттю Роксоляни і 1930-го року надрукував цікаву історичну повість, яка, на жаль, була заборонена на багато десятиліть і тільки за часів незалежності повернулася до читача.

Кофтинка для дитини виконується з триколірної шерстяної пряжі: потрібно мати 40 г шерсті середньої товщини трьох кольорів на свій смак. Використовуються спиці № 3 і №4. Щільність в’язання для панчішної в’язки на спицях №4: по горизонталі — 1,9 петлі в 1 см, по вертикалі — 2,7 ряду в 1 см. Триколірна пряжа створює на полотні ефектні кольорові плями, що нагадують малахіт, якщо використовувати зелений, синій та чорний кольори. Кофтинка в’яжеться панчішною в’язкою. Оздоблювальні планки горловини низу виробу та рукавів, а також планку-застібку виконується резинкою 1х1.

Усе, про що розповідає у цій книжці класик української літератури Михайло Коцюбинський — невигадана історія. Чотири століття тому німецький механік П. Хенлейн (Михайло Коцюбинський називає його Петром Гельє) вперше зробив кишенькового годинника. Не відразу йому це вдалося, не відразу люди повірили, що годинники можуть бути не лише на високих міських вежах, але й у кожного в кишені. Щоб закінчити свою роботу. Хенлейну довелося схитрувати, а як — ви дізнаєтеся, коли прочитаєте цю книжку, видану у 1891 році. (Редактор О. С. Яремійчук)

Відомі короткі казочки Михайла Коцюбинського: "Про двох цапків", "Дві кізочки", "Десять робітників" та "Івасик і Тарасик".

"Сердиться Березень, вітром бурхає,
Аж голі дерева стогнуть та гнуться. 
Землю замерзлу вдень дощиком мочить, 
А на ніч морозом дужим стискає. 
Хмари збирає з усіх закутків неба,
Що нікуди сонцю й глянуть на землю... "

(Михайло Коцюбинський)

Юна (їй - 13) художниця Марта з нової книжки Дзвінки Матіяш – неймовірно тендітна, мовби крихка. Ми проживемо разом із нею трохи більше за рік. І за цей час станеться багато всього, що дозволить зрештою сказати: дівчина подорослішала, навчилася контролювати своє «занадто сильне» внутрішнє життя....   «Розумієш, що почалося доросле життя. І ви з мамою одного зросту, а потім одного дня бачиш, що уже вища за неї. І помічаєш у тата сиве волосся на скронях. І вчиш малювати власних дітей, які називають твого тата «дідусем». І розумієш, що доросле життя зовсім інакше, ніж здавалося спершу. Що дорослі так само бояться і сумніваються…»

Книжка Тараса Шила «Літак в небі» – дебют у кубі. Це і дебютна книжка молодого прозаїка, і найперша серйозна робота художниці та редакторки в одній особі (Марії Магури), і зрештою, одна з двох книжок новоствореного «малого видавництва» під назвою «Круговерть». Повість оповідає про живих, справжніх підлітків, про звичайне життя і проблеми, знайомі кожному школяреві від 12 років. Ця книжка справжня й жива, читач легко вірить, що і гімназія, і її учні та вчителі й справді десь живуть. Можливо, це тому, що так воно насправді і є.

"Як тільки заплющую очі – кімната (вона тільки що стала моєю) раптом щезає: її витісняє фіолетова рогата пляма і пливе на зеленастих хвилях, як велетенська тінь корабля. Так мені уявляється острів, на який нині ступив я й де маю жити. А зараз по тім чую дрібне цокання підошов в камінь, тих дерев’яних дзвінких підошов, що одкидають од себе круглі жіночі п’яти. Наче хтось сипле на бляху волоські горіхи...."  (Михайло Коцюбинський)

"Минуло трохи більш року, як землетрус обернув пишну Мессіну в груду каміння. Була весна, море було спокійне і синє, небо – так само, сонце обливало помаранчеві сади по горбах, і, дивлячись з парохода на сірий труп міста, я не міг уявити собі тої страшної ночі, коли земля у грізнім гніві так легко струснула з себе величний город, як пес струшує воду, вилізши з річки. Ступивши на землю, я сподівався стрінути тишу і холод великого кладовища і був здивований дуже, коли побачив осла з повними кошиками на спині, що переступав обережно через каміння розмитого бруку, тримаючись холодку од зруйнованих стін прибережних будинків...." 

(Михайло Коцюбинський)

"Найбільш турбувала мене одежа. Шоколадна, в рогіжку, перероблена з старої панської, купленої на товчку. Вона мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась. Я чув свої лікті: ось-ось там трісне і вони вилізуть. Я почув навіть прикрий холодок в лікті, коли виліз з вагона і побачив на станції якийсь шарабан. Я відгадав. Се були коні, вислані з економії, і голений хурман в широкій бурці, в шкуряному картузі взяв з рук моїх чемодан і навіть підсадив «пана навчителя». Сірий осінній ранок куривсь дрібною мжичкою, а в ній пливли, наче напівзабута казка, дерева, поле, оселі..."

(Михайло Коцюбинський)

"Як опинився Абібула сьогодні вранці на кладовищі, він і сам не міг би сказати. Завжди в ті дні, які кінчались великим благанням Аллаха, молодий дервіш був сам не свій. Його тіло наче втрачало вагу і злегка тремтіло, душа ставала прозорою, мов вода річки, на дні якої бачиш каміння, або як скло, що дзвенить від кожного руху. Йому не хотілось сьогодні робити, і він не пішов до шевця, а подався отак, навмання, й забрів на кладовище. Злазив на гору, руду, спалену, вкриту сухим бадиллям, засаджену густо надгробниками. Минав сірі плити, поточені дощами та вітром..." (Михайло Коцюбинський)

 

"Бліда, невиспана пані Наталя одхилила двері з спальні в столову, де вже стирала порохи Варвара. Защібуючи на ходу білу ранішню блузу, вона тихо і наче з острахом поспитала: "Ви ще не одчиняли віконниць?" Варвара кинула стирку і наважилась бігти. "Зараз поодчиняю". "Ні… ні, не треба... Хай будуть зачинені цілий день!" - бистро й налякано наказала вона наймичці. Кремезна Варвара здивовано підняла на неї своє широке, землистого кольору обличчя..." (Михайло Коцюбинський)