Статті для дітей та батьків

"Ні б’є, ні лає та ні про що не дбає. 

Ні вогню, ні полум’я - тільки дим.

Ні те, ні се, ні кукуріку." 

(записав Володимир Плав'юк)

"Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на під-ставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах і тихих-тихих плесах по річках колисково-смарагдової нашої Батьківщини. ... Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса..." (Остап Вишня)

""Що, може, на вальдшнепів поїдемо? — запитав я свого вірного товариша по охоті.— Воно хоч і пізнувато, висипки вже далі на північ посипали,— та, проте, може, ще ж якийсь забарився й у нас. Та й Ральфа треба перевірити, чи не забув він за зиму, як стойку робити! Поїдьмо, провітримося трохи." "Ні, не поїду! Весняної охоти я не визнаю! Та й тобі не раджу! Я — ворог весняної охоти!" "Чому? Навесні в лісі краса яка!" "От тому, що краса, я й ворог!" І замислився-замислився мій вірний товариш..." (Остап Вишня)

"Мисливцеві, що йому вперше в житті доводиться їхати чи йти полювати вовка, раз і назавжди слід обов’язково запам’ятати стару нашу народну приповідку: «Не бійсь вовка,— сідай у хаті». Вовк — хижак, і хижак лютий, кровожадливий,— проте боятися його нема чого. Кіндрат Калістратович Моргниоко, давній і досвідчений убийвовк,— так він усім розповідав і всіх учив, що вовк — звір надто полохливий і боязкий..." (Остап Вишня)

"Ведмідь у нас на Вкраїні, крім як у зоологічних парках, ніде не водиться, через те не так уже й страшно по наших лісах вальдшнепа, чи зайця, чи лисицю полювати. Були б ведмеді,— довелося б багатьом мисливцям рушниці попродати, бо наші охотники люди тихі, сумирні й поетично ніжні, а ведмідь — звір великий і реве: може перелякати..." (Остап Вишня)

"Бекас для охотника, насамперед, — собака! Я ж ніколи не думаю, що ви таке твердження зрозумієте безпосередньо! Ясна річ, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все одно, що справляти весілля без музики. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстимете, а навіть не бачитимете. Значить, давайте про ... бекаса..." (Остап Вишня)

"Золота осінь... Ах, як не хочеться листу з дерева падати,— він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява»,— ген там на узліссі білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає..." (Остап Вишня)

"Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру і задрімає зимовим спокійним сном. Тоді шкурка в лисиці робиться густа-іуста, та лискуча, та пухната, а, як відомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка..." (Остап Вишня)

"У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ божий і потім — років, мабуть, із десять підряд — мати казала, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Трапилася ця подія 1 листопада (ст. стилю) 1889 року, в містечку Груні, Зіньківського повіту на Полтавщині. Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а в хуторі Чечві біля Груні, в маєткові поміщиків фон Рот, де мій батько був за прикажчика..." (Остап Вишня)

"У всякого своє лихо,
І в мене не тихо,
Хоч не своє, позичене,
А все-таки лихо..."

(Тарас Шевченко)

"Був колись смутний чоловік, такий смутний, що ніхто ніколи не бачив усміху в його на виду, не помічав, щоб очі його загорілись веселим блиском. Не чути було від його веселих жартів або дотепних пустощів. Дехто казав, що він був злий. Але він зовсім не був злий; він тільки був смутний і через те не сміявся й не жартував. Його брати не любили його, бо вони були веселі, а він був смутний! Коли вони раділи, добувши собі що-небудь, він бачив, що вони забули про тих, що не можуть добути нічого, і він був смутний, бо не мав сили радіти. І брати не стали ділитись із ним своїми радощами, кажучи, що його не тішить щастя других. Але він бажав щастя другим; тільки він бачив так його мало в людях, а тому щастю, що він бачив, він знав правдиву ціну, і не могло його втішати те, що він бачив..." (Володимир Самійленко)

"Давно колись малим хлоп'ям, 
Бувало, дивлячись на зорі,
Я часто-часто прагнув сам 
Між їх поринути в просторі.

Я думав: там щасливий край, 
Там невідомі наші болі,
Туди летить у тихий рай 
Душа намученая долі..."

(Володимир Самійленко)

"Округ Сонця шлях широкий 
В неоміряних краях,—
Там планета лічить роки,
Оббігаючи той шлях.

Споконвіку і довіку 
Ходить колом без кінця,
Шлях без міри, вік без ліку 
Їй надано від творця...."

(Володимир Самійленко)

Сатиричні твори Володимира Самійленка: "Істинно руські заслуги", "Щасливий край" ("Ельдорадо").

"Рости, рости, моя пташко,
Мій маковий цвіте,
Розвивайся, поки твоє
Серце не розбите..."

(Тарас Шевченко)

"Веселиться земля,
Зеленіють поля,
Розвилися гаї і діброви; 
Соловейко в садку 
Тьохка пісню дзвінку;
Од квіток дух несеться чудовий..."

(Володимир Самійленко)

"Свято веселеє нас привітало,
Свято, найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
Набік лихеє, кого що спіткало,—
В святий вечір..."

(Володимир Самійленко)

"Два хлопці укупі стояли,
А третій дививсь оддалі,
Як ті гаряче розмовляли
Про долю своєї землі..."

(Володимир Самійленко)

Вірші та пісні про Україну від Володимира Самійленка: "До неньки", "Привіт Буковині", "Україні", "Гей, за наш рідний край", "Україна" (марш).

Вірші Володимира Самійленка про Тараса Григоровича Шевченка: "На роковини смерті Шевченка", "Вінок Тарасові Шевченку в день 26 лютого", "Українська мова" (Пам'яті Т. Г.  Шевченка), "26 лютого".