Дитячі поезії Івана Малковича

"Іноді мені затишніше залишати вірші в собі. Щоправда, згодом вони вивітрюються. Але буває, так сильно просяться на папір, що я здаюся. Бували й дивніші випадки... Коли писав вірша «Із янголом на плечі» — чи не найвідомішого з моїх творінь, то десь на половині раптом відчув, що вірш буде популярний. І мені перехотілося писати. Ледве пересилив себе, щоб таки його завершити — адже я зашвидко побачив його всього, до рядка..." (Іван Малкович)

 

 

Іван Малкович

СВІЧЕЧКА БУКВИ «Ї»

 

 

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви «ї»,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик
букви «є»,
що зрізаний з неба
разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
що мова наша — солов'їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам'ятати
навіть найменший
соловейко.
Тому не можна покладатися
тільки на солов'їв,
дитино.

Іван Малкович, "Із янголом на плечі". Художник Світлана Білявська. Вірші. Поетична агенція "Княжів", 1997, стор. 103.

 

 

* * *

 

Іван Малкович

МОЛИТВА ДО АНГЕЛА

(за дитячою молитвою)

Ангелику мій,
охоронцю мій!
Рано, ввечір, вдень, вночі
будь мені до помочі.

Свічечкою
присвіти,
а крилами
захисти.

 

 

* * *

 

 

 

Іван Малкович

ПОНАД ДНІПРО ГУДЕ МЕТРО

(колискова для сина)

Понад Дніпро гуде метро,
і рибоньці не спиться.
І журиться старий Дніпро,
і сон Дніпрові сниться,

що є у водах дивна Січ,
де рибки
шабельками
видзвонюють як день, так ніч,
неначе плавничками.

Вони готуються в похід,
щоб річку захистити,
бо всі забруднюють її,
і рибкам ніде жити.

Бо знай, моя дитино, знай,
ти знати це повинна:
Дніпро для рибок — рідний край,
це їхня Україна...

Тепер тебе питаю я,
мій хлопчику чудовий:
чи гостра шабелька твоя,
чи коник твій готовий,

щоб захистити ліс від сліз,
і рідну нашу річку,
і те подвір’я, де ти зріс,
і зайчика, й лисичку?..

Ну що ж: я бачу, ти — козак,
ти — серденько хоробре.
Ти підростеш, твій коник — теж,
і все в нас буде добре.

А поки — спатоньки лягай:
вже рибка засинає,
і сині сни старий Дніпро
на хвилях колихає.

 

 

 

* * *

 

 

якщо дерево
яке дасть мені
останній рятунок
вже ось-ось догризатимуть
ба́би-я́ги
і отруйні змії —
чи хоч одне-єдине
літаченя
на криля́ мене
візьме?

За матеріалами:
Іван Малкович. "Абетка". Київ, видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 1999 – 2016.
Іван Малкович. "Улюблені вірші". 2-й том. Київ, видавництво "А-ба-ба-га-ла-ма-га", 2012 – 2016. Ілюстрації Катерини Штанко.
Хрестоматія сучасної української дитячої літератури для читання в 3, 4 класах серії «Шкільна бібліотека». Укладання та передмова Тетяни Стус. Львів, "Видавництво Старого Лева", 2016, стор. 148 - 153.

 

 

* * *

 

 

Іван Малкович

МАЛЕНЬКОМУ КОЗАКОВІ

 

 

 

Понад Дніпро гуде метро і рибоньці 
не спиться, і журиться старий 
Дніпро, і сон Дніпрові сниться:

що є у водах дивна Січ, де рибки з 
окунцями видзвонюють як день, так 
ніч дзвінкими шабельками.

Вони готуються на бій із ворогом 
пузатим, що позабруднював Дніпро 
Чорнобилем проклятим.

Бо знай, моя дитино, знай ти знати 
це повинна:
Дніпро для рибок - рідний край, 
це їхня Україна...

Тепер тебе питаю я, 
мій хлопчику чудовий: 
чи гостра шабелька твоя, 
чи коник твій готовий, -

щоб захистити ліс від сліз 
і хвору нашу річку, 
і те подвір'я, де ти зріс, 
і зайчика, й лисичку!..

Ну що ж, я бачу: ти козак, 
ти справжній лицар, сину, 
ти переможеш посіпак, 
ти вславиш Україну!..

А поки - спатоньки лягай, 
моя дитино красна, 
та ще матусю попрохай, 
шоб коника попасла.

За матеріалами: "Соняшник", журнал для дітей, № 5 - 6, 1992 рік, стор. 35. Малюнок Оксани Мовчан.

 

* * *

 

Іван Малкович

ОТАКИЙ РОЗЗЯВА

(за С. Маршаком, переспів з російської)

 

Жив собі роззява, ліві двері справа...
З ранку він хутенько встав, піджака вдягати став,
Шусть руками в рукави - з'ясувалось, то штани.
Отакий роззява, ліві двері справа.

Вбрав сорочку він, однак, всі кричать йому: "Не так!",
Одягнув пальто, проте, знов кричать йому: "Не те!"
Отакий роззява, ліві двері справа.

Поспішаючи в дорогу рукавичку взув на ногу,
Ну а замість капелюха натягнув відро на вуха.
Отакий роззява, ліві двері справа.

Трамваєм тридцять третім він їхав на вокзал,
І двері відчинивши, до водія сказав:
"Шановний трампарампарам, я щось хотів сказати вам,
Я сів не в той ай-яй трамзал негайно треба на вокзай!"
Водій перелякався і на вокзал подався.
Отакий роззява, ліві двері справа.

Ось біжить він до кав'ярні, щоб квитки купити гарні,
Далі гляньте на роззяву, мчить купляти в касу каву.
Вибіг він аж на перон, там стояв один вагон.

Пан роззява в нього вліз, сім валіз туди заніс,
Примостився під вікном, тай заснув солодким сном.
З ранку - гульк! "Егей!" - гукає - Що за станція питає,
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".

Ще поспав, аж сходить сонце, знов поглянув у віконце,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за місто це, Боляхів, Коломия чи Батяхів?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".

Ще собі поспав з годинку, знов поглянув на зупинку,
Бачить, знов стоїть вокзал, здивувався і сказав:
"Що за станція цікава, Київ, Зміїв чи Полтава?"
Чемний голос відповів: "То є славне місто Львів".

Тут він крикнув: "Що за жарти? Жартувати так не варто.
Вчора я у Львові сів, а приїхав знову в Львів?.."
Отакий роззява, ліві двері справа.

 

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/

 

* * *

 

 

Іван Малкович

ПОДОРОЖНИК

Стоїть при дорозі 
хлопчатко в сорочці рваній: 
— Я — подорожник, 
прикладайте мене до рани.

Ідуть подорожні — 
ніхто з них, ніхто з них 
не стане.
—    Я... — подорожник, 
прикладайте мене до рани.

Враз — гальма завищали!
І вовчим 
оком сорочку прошито: 
— Що тиняєшся, хлопче, 
а чи, може, набридло жити?!

І крізь сміх, мов крізь ножі, 
хлопчик блідо ворушить губами:
—    Я ж... подорожник, 
прикладайте мене до рани...

 

​

* * *

 

Іван Малкович

ЧОЛОВІК

Одягає маску блазня — 
впізнають
Вбирається в тогу незворушного судді — 
благають: 
— Перестань, хіба це ти?

Лисом перевдягається — 
кричать:
— Ми вже давно тебе впізнали,
досить!

Дон-Жуанів плащ накидає 
на себе — 
сміються: 
— Не той фасон.

Нап’ялює маску хамелеона — 
і сам же зриває із себе 
той лик:

смішний, 
розгублений чоловік — 
ніяк не збагне, 
що в кожній масці
є розріз
для очей.

 

* * *

 

 

МОЇ ГОСТІ

Кожний день
до мене 
навідуються кораблі. 
Вони усідаються під смереками 
і важко дихають зябрами.

Тоді я нанизую їх 
на вербову гілку — 
і несу до океану.

А якщо ви одного дня 
побачите корабель 
зі смерекою 
замість вітрил, 
то дозвольте йому 
притулитися до вашого берега —

І не зломіть
його високої смереки.

 

 

За матеріалами: "Піонерія", щомісячний дитячий журнал, №8, 1988, стор. 2.

 

 

Більше творів Івана Малковича на нашому сайті: