"Іван був дев'ятнадцятою дитиною в гуцульській родині Палійчуків. Двадцятою і останньою була Анничка. Не знати, чи то вічний шум Черемошу і скарги гірських потоків, що сповняли самотню хату на високій кичері, чи сум чорних смерекових лісів лякав дитину, тільки Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі. Не раз вона з ляком думала навіть, що то не од неї дитина. Не "сокотилася" баба при злогах, не обкурила десь хати, не засвітила свічки — і хитра бісиця встигла обміняти її дитину на своє бісеня...." (Михайло Коцюбинський)
"Діялось се в тридцятих роках минулого століття. Українське поспільство, поборене у класовій боротьбі, з ярмом панщизняної неволі на шиї, тягло свою долю з глухим ремством. То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша й спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із не втраченим іще смаком волі, широких просторів. Він йшов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги…" (Михайло Коцюбинський)
"Злоначинающих спини,
У пута кутії не куй,
В склепи глибокі не муруй.А доброзиждущим рукам
І покажи, і поможи,
Святую силу ниспошли..."(Тарас Шевченко)
"Отаке-то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла... А за віщо,
За що люде гинуть?.."(Тарас Шевченко)
"Мій Боже милий, як-то мало
Святих людей на світі стало.
Один на другого кують
Кайдани в серці. А словами,
Медоточивими устами
Цілуються і часу ждуть..."(Тарас Шевченко)
"Тим неситим очам,
Земним богам — царям,
І плуги, й кораблі,
І всі добра землі,
І хвалебні псалми
Тим дрібненьким богам..."(Тарас Шевченко)
Мільйони жителів Індонезії і країн Тихоокеанського регіону в ніч проти середи, 9 березня 2016 року, спостерігали повне сонячне затемнення. Найкраще це рідкісне явище можна було побачити на заході Індонезії.
«Шевченко – митець, який відкрив для української нації двері в безкінечність. Саме він є гарантом нашої вічності…» – сказав Микола Жулинський. Значення постаті Тараса Шевченка для українського народу переоцінити неможливо. Існує багато різних Шевченків: шкільний Шевченко, модерний Шевченко, адміністративний Шевченко, космічний Шевченко, богорівний Шевченко… Справжній Шевченко – не на плакатах і біл-бордах, навіть не в книжках, - а в наших серцях. У кожного – Шевченко свій, близький і рідний, особливий.
Красивий подаруночок для мами на 8 Березня - аплікація квітки. Робимо своїми руками лілії та нарциси
Дивимось майстер-клас на відео, робимо своїми руками аплікацію квіточок, даруємо найкращий подарунок для мами чи бабусі на свято.
Робимо для мами на свято 8 Березня паперові квітки крокуса або букет різнокольорових тюльпанів так, як показано у майстер-класі мистецтва орігамі на відео.
“... А Куар побудував місто Куари, і назване воно було Куарами за його іменем; а Мелтей побудував на полі тому своє місто й назвав його за іменем Мелтей; а Хореан побудував своє місто і назвав його за іменем Хореан. І з плином часу, порадившися, Куар, Мелтей і Хореан піднялися на гору Каркея і знайшли там прекрасне місце з гарним повітрям, оскільки був там простір для полювання і прохолода, а також безліч трав і дерев, і побудували вони там селище, і поставили вони двох ідолів, одного на ім’я Гісаней, другого на ім’’я Деметр”.
"Приходжу до своїх ровесників. Сімдесятилітніх хлопців і дівчат. А вони заздрісно: "Щось ти, Ільку, все молодієш. Он Варвара з тобою до школи ходила, а поглянь на неї. Зігнулася в дві погибелі. Ти ж — ніби огірочок свіженький". "Еліксир молодості, — кажу. — У мене є онук. Чотири роки. Як ртуть. Всі на роботу йдуть. Мене з ним вдома залишають"... (Євген Дудар)
"Жили собі чоловік та жінка. І була в них дочка Люля. І красива, і на слово дотепна, а щастя не мала. Заміж ніхто не бере, та й годі. Батько з матір’ю у розпачі. Для Люлі усе купляють. В усе наймодніше її зодягають. А парубки вернуть носа од неї. Якось проходив селом мандрівний чоловік. Завітав до батьків Люлі. Поділилися вони із ним своїм горем. А він і каже..." (Євген Дудар)
Цікавий та веселий мультик для найменших глядачів "Що на що схоже" випущено на студії "УкрАнімаФільм" у 1974 році. Режисер фільму - Володимир Дахно. Автор сценарію - Микола Рибалко. Композитор В. Мовчан. Художник Едуард Кирич. Допитливий песик занурюється в свою уяву, придумуючи для оточуючих його речей цікаві порівняння. Кульбабка, що розлетілася від вітру - це сотня сніжинок, джміль - розгніваний тигр. Зустрівши інших звіряток, які сумують і ніяк не можуть придумати собі заняття до вподоби, песик вирішує розвеселити їх і захопити своєю грою.
Мультфільм знято за мотивами твору українського письменника Юрія Винничука «Лежень» (збірка «Львівські казки»), в якій відображений особливий колорит пригоди, любов, старовинні костюми та архітектура західної України в стародавні часи. У замку біля Львова неможливо жити Князю і його домашнім, тому що нечисть робить все, щоб вигнати жителів замку. Остання надія домочадців на онука старого економа. Всі звуть його Лежень — він не робить нічого такого, що з точки зору інших приносить зиск або задоволення. Не співає, не гуляє, не розважається з хлопцями та дівчатами, любить тільки вареники та … читати книжки! Князь обіцяє Лежню віддати в дружини дочку Княжну, яка готує найсмачніші вареники… Мультфільм "Лежень" знято на студії "Укранімафільм" у 2013 року. Автор сценарію та режисер-постановник Людмила Ткачикова. Художник-постановник Валентина Серцова. Ролі озвучили Богдан Бенюк та Наталія Сумська.
"А що правда, то не гріх, а що торба, то не міх.
Біду їж, а правду повідж.
Бог правду видить, але не скаже.
Він уже на правді, а ми ще на кривді.
За правду б’ють, ще й плакати не дають."
(записав Володимир Плав'юк)
На початку третього тисячоліття нашої ери до сусідньої планетної системи з орбіти Землі стартує Космічна Академія Наук. За корабель їй служить астероїд, у надрах якого створено атмосферу, близьку до земної. Це і є Ковчег Всесвіту, що несе генофонд нашої планети у Космос. Звідси й назва гостросюжетного футурологічного роману Миколи Руденка. Футурологічний роман «Ковчег Всесвіту» сповнений віри у необмежені, але ще не виявлені уповні творчі можливості людини. З тривожною думкою про майбутнє планети писав Микола Руденко свій роман «Ковчег Всесвіту». Людство, на жаль, не усвідомило того, що земну цивілізацію вбиває трудова теорія вартості, продовжуючи перетворювати біологічну енергію в технічну і цим самим виснажувати матеріальні ресурси планети. Роман-застереження розкриває перед нами сюжетно-динамічну розповідь про життя космічній лабораторії, яка вирушила у міжпланетну подорож... Твір наділений надією і певністю, що перед землянами відкриються нові космічні горизонти пізнання всесвіту, а також таїнств людської індивідуальності як мікросвіту...
Незважаючи на «критичні зауваження» тогочасних критиків на оповідання «Білий кінь Шептало» (1965 р.), Володимир Дрозд написав продовження — «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. У творах письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.
«Білий кінь Шептало» — одне з ранніх оповідань Володимира Дрозда, написане в ті роки, коли після епохи жорстокої цензури література, як один з видів мистецтва, вперше розвивається в умовах практично повної свободи. В основі твору — проблема людини, особистості і натовпу, дійсності і мрії.
Повість Володимира Дрозда «Вовкулака», про всяк випадок переназвана у видавництві на «Самотнього вовка», йшла до читача дванадцять років. У повісті йдеться по те, як внаслідок вселення «я» Петра Харлана в Андрія Шишигу відбувається перевтілення пасивного, нерішучого сільського хлопця в енергійного, агресивного, соціального хижака, готового перегризти горло будь-кому на шляху до влади і багатства. Душа Андрія була вже підготовлена для переселення в нього «чорної Харланової сили», бо він рано замірився жити «затишно, тепло і сито», навчився блискавично пристосовуватися, вичікуючи свого «зоряного часу». І він настав. Несподівано помирає його старший товариш Харлак, і Шишига раптом успадковує його посаду, миттєво вхопивши символ влади — портфель, перебирає на себе його квартиру і вигідні зв’язки, навіть коханку, його спосіб думання і поведінки. Герої Дрозда постійно грають як актори, світ для них — сцена в театрі — чи приміщення установи із сходами нагору — низ і верх, і життя їхнє — спектакль, де і смерть — лише перевдягання за кулісами життєвого театру...
