Статті для дітей та батьків

Дитячі приказки (байки) Степана Руданського "Старий вовк", "Лев і циган", "Ворона і лис",  "Старий пес", "Польський і руський кіт".

Максим Рильський, висловлюючись про творчість Степана Руданського, зазначав, що в часи його дитячих і юнацьких літ в українському селі до числа найпопулярніших належала творчість автора славнозвісних гуморесок. Не зменшується ця популярність і сьогодні. Оригінальна, самобутня художня спадщина Степана Руданського за силою естетичного впливу на читача стоїть на рівні визначних здобутків не тільки вітчизняної, а й світової художньої культури.

 

Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.

"Багато ялинок я бачив на своїм віку. Сьогодні, слухаючи, як моя маленька внучка щебече про святкові іграшки, я згадав одну ялинку. Мені було тоді шість, а може, сім років. Я був височенький на зріст і здавався старшим. Мої товариші заздрили мені, але мене це не тішило. "Ти вже великий!" - казала мати і загадувала колихати маленьку сестричку. "Отакий бузівок, а грається з пісочком!" - докірливо казав батько і посилав на город вибирати картоплю..." (Іван Багмут)

"Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства - кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину..." (Іван Багмут)

"Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: "Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?" "Я! Я! Я!" - посхоплювались усі. "Якщо ви і в нього так кричатимете, - говорить вчителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій." Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж. "І пам’ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його як зумієте"... (Ярослав Стельмах)

"Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось - дядечко з паличкою до нас прямує. "Мені, - каже, - хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, - але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?.." (Ярослав Стельмах)

"Ми, малі діти, страх як любили казки! Зимньої пори, як насуне та довга та предовга ніч, заберемося на піч у тепле просо або жито, з одного боку гріє й з другого парить, гарно так, — і раді слухати бабусю хоч до самого білого світу... А вона, стара та древня, голови на в'язах не здержить, — так вона в неї на всі боки і розхитується, — як розпустить бувало свої кази та перекази, й не переслухаєш ніяк!.. ... Не в нашій стороні, не за нашої пам'яті й не за пам'яті наших дідів та бабів, а давно-давно... за царя Гороха, та за солом'яного бога, та за князя Хмеля, коли людей було жменя... або ще й людей тоді не було, — як появилися на світ двоє дівчаток-близняток..." (Панас Мирний)

"У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти..." (Ярослав Стельмах)

"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)

... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.

Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», - бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами... Читайте повісті Ярослава Стельмаха: "Вікентій Прерозумний", "Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі" (повість-казка), "Найкращий намет", "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".

Пропонуємо відео від каналу "Розумна дитина", яке навчить, як зробити святкові серденька-листівки. Це найшвидше привітання, яке можна зробити власноруч з кольорового паперу до будь-якого свята.

 

Youtube-канал «Розумна дитина» пропонує відео-інструкцію, як зробити сердечко з паперу за допомогою мистецтва орігамі. Дивимось, вчимося, робимо серденька своїми руками та даруємо людям, котрих любимо, - на день народження, на Новий рік, на День Святого Валентина чи на 8 березня.

Дитячі віршики Галини Малик з ілюстраціями: "Капелюх", "Запросини", "Неділя та будень", "Веселий сніг", "Я морозу не боюсь", "Ізянські лозарі", "Неслухняний дощик", "Капітан", "Аптека", "Пілот", "Боягуз", "Бах і Бух", "У Карпатах", "Ходить чутка", "Ой!", "Дивний звір", "Медальйон і бульйон", "Троку-Фроку-Брик", "Королівство Ану", "Уявляєш?".

 

"Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії" - неймовірно цікава пригодницька повість-казка від української письменниці Галини Малик про дівчинку Алю, яка потрапила в країну усіляких недоробок через свої лінощі, необачність та забудькуватість. Ця історія вчить доводити усі справи до кінця не тільки діточок, але й дорослих. Книга має гарні кольорові ілюстрації художників Анатолія Фролова і Любові Шевченко. 

 

"Подорож до країни Мірвіль" - це фентезі: не підліткове, не доросле, а наївне, добре, яскраве дитяче фентезі. Але його також можна віднести до своєрідного куртуазного роману - героїчного епосу, бо у ньому присутні всі атрибути цього легендарного, напівзабутого жанру: лицарство, мандри, побратимство, боротьба з певним уособленням абсолютного зла, поміч надпиродних сил, принци і принцеси, фрейліни з таємницями, та навіть котики-трубадури. У цій книжці стільки родзинок, що нудьгувати дитині не доведеться. До того ж, книга гарно ілюстрована кольоровими акварельними малюнками молодої художниці Крістіни Сьомової.

Героям Крут присвятили свої поезії: Уляна Кравченко, Євген Маланюк, Олександр Олесь, Михайло Зельман (Лісовий), Демид Бурко, Григорій Булах, Богдан-Ігор Антонич, Микола Верес, Андрій Гарасевич, Святослав Гординський, Богдан Бора, Михайло Дяченко, Роман Завадович, Петро Кізко, Олекса Кобець, Алла Коссовська-Давиденко, Ярема Купчинський, Михайло Лавренко, Надія Лан, Микола Лебединський, Андрій Легіт, Олекса Стефанович, Микола Луків, Олесь Бабій, Іван Гнатюк, Дажбожич, Юрій Клен, Степан Литвин, Вероніка Михалевич, Павло Тичина, Богдан Стельмах, Олексій Шевченко, Олекса Ющенко,  Леся Храплива-Щур, Галина Потупляк, Марія Яновська, Сергій Губерначук, Дмитро Куренівець, Йосип Струцюк, Інелла Огнєва.

 

22 січня українці відзначають важливе національне свято – День соборності України. Саме 22 січня 1919 року було проголошено так званий Акт злуки – акт про об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Соборність була надзвичайно важливою, певною мірою символічною, оскільки об’єднання українських земель було давньою заповітною мрією нашого народу. Остаточне ухвалення Акту злуки планувалося на засіданні першого українського парламенту, але історія розпорядилася так, що цей парламент так ніколи й не було скликано. Уже за два тижні уряд нової держави під натиском Червоної Армії був змушений залишити спочатку Київ, а потім – і територію України. Офіційно це свято відзначається лише протягом останніх кількох років, хоча Акт злуки відіграв надзвичайно важливу роль, визначивши на подальше розвиток нашої країни. Це був перший за останні років шістсот рішучий крок нашого народу до об’єднання.

 

Оповідання "Собака Джан" українського письменника, досконалого знавця природи Майка Йогансена – це надзвичайно тепла і зворушлива історія про песика Джана, який любив свого друга-господаря і заради нього був готовий на будь-які подвиги...