Статті для дітей та батьків

"Чому живе, і сам не знаю, 
В моєму серці стільки літ 
Ота стежина в нашім краї 
Одним одна коло воріт..."

(Андрій Малишко)

"Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами, 
Зерно, і кров, і ночі із снігами."  (Андрій Малишко)

 

"Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,      
Прощай, пораднице моя..."    

(Андрій Малишко)

"Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі 
Ночами насняться мені..."

(Андрій Малишко)

 

"Рідна мати моя, ти ночей не доспала 
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала."

(Андрій Малишко)

"В вечірню годину, де в зорях долина, 
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина, 
Неначе у серці моїм..."

(Андрій Малишко)

"До тих країв щоденно поїзди 
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь..."  (Андрій Малишко)

"В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні, 
В синім місяці у квітні 
Думи явора столітні..."

(Андрій Малишко)

"Палають огні при долині, 
І північ заходить, і сон. 
Татари сидять при долині 
На всіх поділяють полон.."

(Андрій Малишко)

Андрій Малишко — український поет, перекладач, літературний критик. Постать Андрія Малишка вирізняється глибокою поетичною самобутністю, власним баченням світу, органічним єдинокорінням з народнопоетичною творчістю, інтимним тоном звучання, навіть коли він говорить про світові, загальнолюдські проблеми. А ще — пісенністю своєї лірики, тим, що кожен її рядок бринить за камертоном української народної пісні.

 

 

 

 

 

"Раби будували замки й храми, 
Сіяли й жали — раби.
Труд їх стоїть над віками — 
Свідок життя й боротьби..."

(Василь Симоненко)

"Десь на горизонті хмара-хустка 
Манить в даль, мов дівчина у сад,
І весни такі пахучі згустки 
Розплескалися об голубий фасад..."

(Василь Симоненко)

"Я чекав тебе з хмари рожево-ніжної,
Із ранкових туманів, з небесних октав, 
Коли думи збігалися з мли бездоріжної 
І незвіданий смуток за душу смоктав..."

(Василь Симоненко)

"Навіщо? Навіщо? Навіщо 
Отой катехізис заслуг?
Залиш мені в спадщину 
Думку найвищу,
Нерепнуте небо і гострий плуг..."

(Василь Симоненко)

"Ступає ніч ногами бурими 
На почорнілий сніготал.
Під віями, як абажурами, 
Блищить очей твоїх овал..."

(Василь Симоненко)

"В букварях ти наряджена і заспідничена,        
Поворозками зв’язана, ледве жива,    
На обличчі тремтить в тебе радість позичена,
На губах скам’яніли казенні слова..."

(Василь Симоненко)

"Як він ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
І тиша музику берегла..."

(Василь Симоненко)

"Гей, нові Колумби й Магеллани 
Напнемо вітрила наших мрій! 
Кличуть нас у мандри океани, 
Бухту спокою облизує прибій."

(Василь Симоненко)

"Ти знаєш, що ти — людина? 
Ти знаєш про це чи ні? 
Усмішка твоя — єдина, 
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні..."

(Василь Симоненко)

"Коли крізь розпач випнуться надії 
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію 
І сумую іменем твоїм."

(Василь Симоненко)