Статті для дітей та батьків

Художня спадщина одного з визначних поетів передшевченківської доби Петра Петровича Гулака-Артемовського порівняно невелика за обсягом, але цікава й різноманітна. Його перу належать байки, балади, прозові послання, переклади, критичні статті. Найціннішу частину творчого доробку поета становлять передусім байки та балади, які відігравали важливу роль у процесі становлення й розвитку української літератури в перші десятиліття XIX сторіччя.

Співомовки Степана Руданського: "Вір не вір, а не кажи: "Брешеш"", "Гуменний", "Добре торгувалось", "Циган з хроном", "Циган на толоці", "Запорожці у короля", "Пан та Іван в дорозі", "Вовки".

 

"Став багатий колись пан 
Короля благати,
Щоб король йому зволив 
Воєводство дати..."

(Степан Руданський)

"Приїхали запорожці,
Короля вітають,
Король просить їх сідати,
Козаки сідають..." 

Співомовки - це дотепні, динамічні, сюжетні твори з використанням різноманітних засобів гумору та сатири і побудовані на якомусь народному анекдоті, приказці чи казковому мотиві. Цей жанр гумору придумав Степан Руданський. "Запорожці у короля" - одна з таких співомовок.

 

"Ізнемігся старий вовк, 
Ледве що плететься, 
Аж з ягнятами вівця 
На полі пасеться..."

(Степан Руданський)

"Ізійшлися пан з Іваном, 
По світі мандрують… 
Разом їдять, розмовляють. 
Разом і ночують… "

Гумористична співомовка Степана Руданського "Пан та Іван в дорозі" розповідає про те, як кмітливий бідняк перемудрив зажерливого пана.

"Народився я на світ, 
Як їдного рання 
Моя ненька забагла 
Шпаків на снідання..."

З лукавою усмішкою розповідає український поет Степан Руданський про дивовижні пригоди свого героя — простого сільського хлопчини. Важко жилося селянам за царату, проте вони не втрачали життєрадісності. Боролися проти гнобителів, а часто просто сміялися зі своїх злиднів. «Вдариш об землю лихом, журбою!» — співається в одній українській народній пісні. Так б’є об землю лихом, журбою і Степан Руданський у своїх «Переслів’ях».

Дитячі приказки (байки) Степана Руданського "Старий вовк", "Лев і циган", "Ворона і лис",  "Старий пес", "Польський і руський кіт".

Максим Рильський, висловлюючись про творчість Степана Руданського, зазначав, що в часи його дитячих і юнацьких літ в українському селі до числа найпопулярніших належала творчість автора славнозвісних гуморесок. Не зменшується ця популярність і сьогодні. Оригінальна, самобутня художня спадщина Степана Руданського за силою естетичного впливу на читача стоїть на рівні визначних здобутків не тільки вітчизняної, а й світової художньої культури.

 

Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі шевченківського періоду.

"Багато ялинок я бачив на своїм віку. Сьогодні, слухаючи, як моя маленька внучка щебече про святкові іграшки, я згадав одну ялинку. Мені було тоді шість, а може, сім років. Я був височенький на зріст і здавався старшим. Мої товариші заздрили мені, але мене це не тішило. "Ти вже великий!" - казала мати і загадувала колихати маленьку сестричку. "Отакий бузівок, а грається з пісочком!" - докірливо казав батько і посилав на город вибирати картоплю..." (Іван Багмут)

"Може, декому видасться дивним, що кіт узявся за літературу, але це цілком зрозуміло. Річ у тім, що котові випадає бути свідком таких моментів у житті людини, які сховані від суспільства - кіт чує розмови, що точаться в родині, бачить, що роблять люди, коли їх ніхто не бачить. Словом, я перебуваю в таких умовах, в яких не може бути жоден письменник, і можу писати про те, що справді бачив і чув, не домислюючи і не вигадуючи, як то змушений робити письменник-людина. Взявся я за перо ще й тому, що деякі вчинки людей дивують мене. Я хотів поділитися з людьми враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби. На жаль, письменник, який редагував мій рукопис, дещо викреслив з того, що було написано цікавого про людину..." (Іван Багмут)

"Скінчилися раз уроки, а вчителька наша і каже: "Сашко Лісовий захворів, хто піде його провідати?" "Я! Я! Я!" - посхоплювались усі. "Якщо ви і в нього так кричатимете, - говорить вчителька, - то краще нікому не йти. Хворому потрібен спокій." Ми запевнили її, що не галасуватимемо, а вчителька відповіла, що ми молодці, але все одно сьогодні хай підуть кілька чоловік, а завтра ще кілька і післязавтра теж. "І пам’ятайте, - закінчила вона, - хворому потрібен спокій. Дивіться, щоб він не вставав з ліжка, розважте його як зумієте"... (Ярослав Стельмах)

"Спускалися ми з Митьком на санчатах. Уже всі розійшлись, а ми собі катаємось. Нарешті вирішили йти додому. Дивимось - дядечко з паличкою до нас прямує. "Мені, - каже, - хлопчики, незручно дуже, але взув я старі черевики, а вони ковзкі. Боюсь, не піднімуся нагору, впаду. Мені дуже незручно, — повторює, - але чи не змогли б ви мене на гору оцю підвезти?.." (Ярослав Стельмах)

"Ми, малі діти, страх як любили казки! Зимньої пори, як насуне та довга та предовга ніч, заберемося на піч у тепле просо або жито, з одного боку гріє й з другого парить, гарно так, — і раді слухати бабусю хоч до самого білого світу... А вона, стара та древня, голови на в'язах не здержить, — так вона в неї на всі боки і розхитується, — як розпустить бувало свої кази та перекази, й не переслухаєш ніяк!.. ... Не в нашій стороні, не за нашої пам'яті й не за пам'яті наших дідів та бабів, а давно-давно... за царя Гороха, та за солом'яного бога, та за князя Хмеля, коли людей було жменя... або ще й людей тоді не було, — як появилися на світ двоє дівчаток-близняток..." (Панас Мирний)

"У далеких і таємничих африканських джунглях жив лев Толябун. То був злий і невдоволений з усього лев. Коли світило сонце, він ричав через те, що йому було жарко; коли наставала темрява, він дратувався, що йому прохолодно; натщесерце ричав од голоду, а пообідавши — од того, що вже наївся. Його дратувало все на світі: дерева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі. Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти..." (Ярослав Стельмах)

"Що не кажіть, а в таборі було здорово! Ух, як було в таборі! Ех, як у таборі було. А ми з Митьком спершу і їхати не хотіли. У нас на літо свої плани були… Але виявилося, що вони не збігаються із планами батьків, і ми поїхали у табір..." (Ярослав Стельмах)

... Історія ця починалась зовсім звичайно. Друзі-п'ятикласники Сергій та Митько приїхали на літній відпочинок у село. Вчителька ботаніки дала їм завдання - зібрати колекцію комах. Але хто ж міг уявити, що замість комах хлопці почнуть полювати… на страшну химеру, що живе в озері. Звідки взялась та потвора, як її захопити? Друзі починають діяти… Про незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька (і не тільки їх) весело розповідає відомий український письменник Ярослав Стельмах у своїй повісті «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера». Дружба і почуття гумору допомагають героям книжки знайти вихід із будь-якого становища.

Що перше спадає на думку, коли думаєш про письменника Ярослава Стельмаха? Мабуть, його безмірна любов до слова, до мов. Найперше — побожне ставлення до рідної, української мови. «Для мене кожне українське слово на вагу золота», - бувало, повторював він, заглиблюючись у літературні й словникові мовні розсипи, синонімічні, антонімічні ряди, а також заслуховуючись усними діалектними говірками. Літературну працю розпочав у студентські роки. Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників. Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кордонами... Читайте повісті Ярослава Стельмаха: "Вікентій Прерозумний", "Голодний, злий і дуже небезпечний, або якось у чужому лісі" (повість-казка), "Найкращий намет", "Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера".

Пропонуємо відео від каналу "Розумна дитина", яке навчить, як зробити святкові серденька-листівки. Це найшвидше привітання, яке можна зробити власноруч з кольорового паперу до будь-якого свята.