Статті для дітей та батьків

"... В умовах жорстокого національного гніту, «під страшним російським режимом, під яким не можна було навіть говорити рідною мовою, майже нічого не можна було писати, а тим більш мати свою пресу, школу й урядування», як згадував Володимир Самійленко, минуло майже все його життя. Тільки два місяці ще в студентські роки він міг відчути, що значить бути вільним, і то завдяки громаді київської української інтелігенції, яка дала йому кошти на поїздку до Галичини. «Дивно було почувати, що над твоєю душею не стоїть російський жандарм, що за одне непевне слово може тебе заарештувати й запроторити бог зна куди»... Володимиру Самійленку властива органічна єдність особисто пережитого і змісту ним написаного в усіх жанрах його літературної творчості — в ліриці, сатирично-гумористичних поезіях, прозових фейлетонах та оповіданнях, драматичних творах і навіть у статтях та рецензіях..."   (М. Г. Чорнопиский)

"Крізь ранішній сон чув Матвійко, як мати відчинила віконниці, як сокоріли за вікном кури і вулицею пройшла на пастівник череда. Одна корова довго мукала, мабуть, за телям. Матвійко повернувся на другий бік і натягнув на вухо рядно, а корова все мукала, і чути було, як гукали і ляскали пугою пастухи..." (Олесь Донченко)

Інтимна лірика Платона Воронька: "Мені приснилась та білява", "Ходімо, кохана, у ліс", "Дівоча пісня", "Щастя", "І чого тікати", "Давня пісня", "Я не шукав кохання", "Стара мелодія", "Вірність", "В хуртовину", "Пісня Галини", "Є почуття такі прозорі".  

 

 

 

 

 

"… Надвечір лелеки із зозулею прилетіли на подвір’я, де біля колодязя стояв дерев’яний птах. Почувши рідний клекіт, лелеченя ожило і радісно заклекотало у відповідь. Потім торкнулося дзьобом зозулі, й вона знову перетворилася на дівчинку. Все владналось, а лелеки з Катрусею стали добрими друзями і звили гніздо на її хаті. Відтоді люди почали ставити біля колодязів дерев`яних лелек, щоб птахи вчасно поверталися додому, у рідні краї." (Ірина Мацко)

Було це давно, ще за старої Австрії, в 1916 році. В купе швидкого потягу Львів – Відень їхали чотири пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті заговорили про мови – чия краща, котрій з них належить світове майбутнє... Про те, які надможливості є у нашої мови - ця історія.

Добірка гумористичних віршів Степана Олійника для дітей зі збірки "Весела книжечка": "Чудо в черевичку", "Наші мами", "Ледар-брехунець", "Вовина хвороба", "Про Іринку", "У бабусинім буфеті", "Два кроки".

У повісті «Лахтак» Миколи Трублаїні ведеться про освоєння суворої Арктики. Повість складається з чотирьох частин: "Німий пароплав", "Острів Місячної Ночі", "Ельгар", "Поразка старого браконьєра".

«Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це — легенда» — такими словами починає Степан Васильченко свою повість про дитинство Великого Кобзаря. Він правдиво змальовує непокірну, кипучу вдачу хлопця, показує те «пекло», в якому минали дитячі роки Тараса, розповідає про сирітські поневіряння малого, про «науку» в п'яних дяків, про панську сваволю. І, читаючи ці невигадані історії, не можна не дивуватися легендарній силі поетичного обдаровання Тараса Шевченка, що пробилося крізь товстий шар «потрійного гніту».

"Раз так було. Невесела у Шевченка зимою та восени хата,— стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі: кривобока, стара, стіни повигинались, солома на покрівлі потемніла, потрухла, мохом узялася, почорнів од диму вивід, - од вітру порозлазилась, дірки світять голими латами. А прийде весна, зацвіте садок за хатою, рясна яблуня коло хати, промете Катря під вікнами півники та барвінок, і хата, як хата - суму мов не було того..." (Степан Васильченко)

"Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цеї весни пошили штани. Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!.." (Степан Васильченко)

"Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері. Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна - за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова. Коло печі порається підтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка..."  (Степан Васильченко)

Гуморески Павла Глазового для дітей: "Де беруться діти", "Онучок", "Буйні предки", "Іменини", "Помічник", "Маленький дачник", "Хіба це діти?", "Після авансу", "Харя", "Син божий", "Коріння й насіння", "Перший лист", "Добра зміна", "Кругла хата", "Допитливий син", "Романтики", "Інтелігентна розмова", "Живий приклад", "Старий знайомий", "Жора й Лора". 

"... Я вгадав, що ви культурні,
Благородні люди,
Бо шпана по-українськи
Розмовлять не буде."

(Павло Глазовий)

"Вихваля свого синочка мати на всі боки:
- У студії при театрі вчиться вже два роки. 
Дуже довго муштрували хлопця режисери.
Аж тепер він дочекався першої прем’єри..."

(Павло Глазовий)

"В темну нічку-петрівочку сон мені приснився,
Що славетний Тарас Бульба в Києві з’явився.
Іде козак Хрещатиком, іде, бадьориться..."

(Павло Глазовий)

Павло Глазовий – справжній український «сміхотерапевт» ХХ-го століття. Його твори запалюють радістю і юні, й дорослі серця, підбадьорюють у найскладніші хвилини безнадії. Творчість Павла Глазового — гірка й прекрасна водночас правда про нас самих. Його буцімто невибагливі на «естетський» слух гуморески роблять людей веселішими, відкритішими, добрішими та оптимістичнішими. Притаманні поету любов до рідної землі, до свого народу, вболівання за українську мову, українське мистецтво, донесені до людей в гумористичній формі, допомогають їм переосмислити своє буття.

У повісті-казці Юрія Винничука “Місце для дракона” усе навпаки: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Він тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу.... Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”...

Байки українського письменника Петра Гулака-Артемовського: "Батько та син", "Дві пташки в клітці", "Рибка", "Дурень і розумний", "Цікавий і мовчун", "Лікар і здоров'я".

 

 

 

 

 

 

Байки-мініатюри Петра Гулака-Артемовського, які поет назвав приказками: "Дурень і розумний", "Цікавий і мовчун", "Лікар і здоров'я".

Байка «Пан та Собака» була безсумнівною творчою удачею молодого поета. Завдяки злободенності тематики, народному колориту, реалістично-сатиричним тенденціям у змалюванні поміщицької дійсності вона відіграла помітну роль у посиленні антикріпосницьких настроїв тогочасного суспільства, а також у розвитку реалістичної байки на Україні. Саме починаючи з цього твору, байка в українській літературі дедалі більше набуває виразного соціального звучання.