Статті для дітей та батьків

Коротенька розповідь від Всеволода Нестайка про пригоди комарика Зюзі:  "Жив на світi комарик Зюзя. Звичайнісінький собі комарик-дошколярик. Але дуже непосидючий і неслухняний. Всі комарики-дошколярики в комариному дитсадку слухаються виховательку Комарію Комарівну, не пустують, не бешкетують. А Зюзя слухатись не хоче й тільки дзижчить зухвало: "Я с-сам вс-се з-знаю! I вз-загалі, дуж-же с-слухняні нічого в ж-житті не дос-сягають. А дос-сягають с-саме нес-слухняні!" Це так його знайомий хуліган Трутень із сусіднього вулика навчив…"

Цей пригодницький роман Всеволода Нестайка побачив світ 1982 року. Автор розповідає про київське шкільне життя вчорашнього сільського хлопчика Стьопи Наливайка, про його друзів із 6-Б та про його фантастичні мандри в минуле і майбутнє за допомогою старшого друга Чака, старого клоуна і чаклуна. Завдяки Стьопі та невгамовному духові козацьких пращурів, що живе в його душі, читач має змогу побачити Київ і киян у різні історичні епохи, починаючи від часів Ярослава Мудрого і закінчуючи XX століттям.

Важко знайти в нашій літературі щось настільки веселе, талановите й дотепне, як ця неперевершена книга Всеволода Нестайка, якого часто називають Гоголем сучасної української дитячої літератури. Недаремно «Тореадори з Васюківки» перекладено двадцятьма мовами і внесено до Особливо Почесного списку Андерсена як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.

«... А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство - догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один - стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше...» (Всеволод Нестайко)

 

Всеволод Нестайко — автор, чиї твори для дітей увійшли до золотого фонду дитячої літератури. Вони видавалися 136 разів багатьма мовами світу, в незалежній Україні — 53 видання. Загальний наклад — понад 2 млн. примірників. Його трилогія «Тореадори із Васюківки» внесена до Почесного списку ім. Андерсена як один з найвидатніших творів світової літератури для дітей.

 

Шов виконується справа наліво. Поверхневий шнурок можна виконувати двома кольорами. Обметниця поверхнева широко використовується для викінчення країв деталей виробів, викінчення вирізних пройм, горловин тощо.

Цей шов художнього вишивання найбільш поширений на теренах Галицької Гуцульщини. Виконується снурок зліва направо. Технікою художнього вишивання «снурок» виконуються роздільні лінії основних орнаментів, рубцювання, з'єднувальні шви. Декорують цим швом краї деталей виробу в цілому, а також використовують як самостійний орнаментальний шов художнього вишивання. На Гуцульщині «снурок» є невід'ємним в уставкових орнаментах жіночих сорочок. Основний орнамент уставки обрамляється п'ятьма рядами «снурка» з двох сторін. З них два ряди «снурка» глухі (одноколірні), три вишиваються поперемінно відрізками кольорів, що переважають в основному орнаменті. Обабіч уставка обрамлюється покрайницями.

"Світлина", "Різдво", "Століття - в зачарованому колі" (Івану Драчеві), "Здається, так було одвіку" (Тарасові Федюку), "Вже не стачить старих підошов", "У небесних полях чорнокрилий тюльпан", "А те, що живий, - серед ночі засвідчує страх", "Ця стерня не коле", "Чорна чаша наповнена вщерть", "Від’їзд", " Нічні голоси" (Василеві Герасим'юку), "Ксерокопія" (Ірині), "Уривок із поеми" - поезії Ігоря Римарука, представлені у цій статті.

До ілюстрованої збірочки дитячих оповідань Олеся Гончара увійшли: "Букет", "Дядько Роман і золотокрилки", "Яблука на стовпцях", "Хто кого водив?"

У вірші Марії Пригари "Гості" йдеться про гостей-випускників школи, які розповідають дітлахам про свою працю та досягнення на трудовій ниві.

Весело  і  легко  живуть  на  світі  юні  степовики  Віталик  і  Тоня,  усе  тут їхнє  —  і  земля,  і  небо,  вони  в  безтурботності  своїй  на  вершині  щастя забувають,  що  серед  розливу  сонця  в  оазисі  життя  є  ще  залізні  острови і  бомби  на  полігонах  падають  і  мирної  години.  Полігони  розростаються,  як  марища,  їм  уже  мало  степів  і  родючих  чорноземів,  їм  би  покорити  моря  і  океани.  І  серед  білого  дня,  на  очах  безпечних  степовиків запливає  в  чисті  води  іржавий  корабель  на  свою  останню  пристань  — мішень  для  бомбардувальників.  Запливає  у  спокій  людей  і  в  щасливе кохання  молодих  сина  і  дочки  степу  і  мало  не  погубив  і  його,  і  закоханих.  Вони  зненацька  опиняються  на  краю  загибелі,  пізнавши  важкий урок  життя.  Це  урок  для  всіх  нас,  щоб  не  стала  полігоном,  залізним островом  у  всесвіті  наша  планета.

Мрія  про  щастя  давня,  як  людський  рід.  Вона  народжується  з  людиною  і  живе  з  людиною,  здається,  поруч,  тут,  на  землі,  і  манить  за собою,  і  кличе  жити,  і  просить  торкнутися  її  рукою,  а  насправді  вона далеко-далеко,  як  журавель  у  небі.  А  довірлива  лебедина  душа  вічно  в польоті  за  нею,  щоб  хоч  раз  у  житті  відчути  швидкоплинну  мить  щастя.  Живе  ця  лебедина  душа  в  сповненому  світла  слові  Олеся  Гончара  і летить  за  небесним  журавлем  вселюдської  мрії  —  повернути  щастя  на землю,  і  не  на  мить,  а  навічно.  Артилерист  Сашко  Діденко,  син  українських  степів  і  вишневих садків,  пройшов  пекло  війни,  а  на  порозі  мирної  години,  коли  світ відкривався  такий  щасливий  і  зійшла  зоря  першого  кохання,  впав  від кулі,  обороняючи  своє  дитинно-чисте  почуття...

"У білі, сліпучі дні весни чи раннього літа дівчата з місцевого медучилища проводять на території фортеці, заняття з протиповітряної оборони. З ношами, у важкому спецодязі, з сумками Червоного Хреста через плече, розсипавшись по замковому пустирищу, юні медички з сміхом долають уявну радіоактивну зону, долають учбову смерть і все когось рятують, рятують, рятують..." (Олесь Гончар)

"У повісті "Бригантина" письменник обрав життєво важливу тему - виховання нової людини, нашої зміни, нашої молоді... Для традиційного Гончарового читача тут ніби все нове - і тема, і герой, і сама стилістика твору, її, так би мовити, орнамент поетових слів, думок, деталей, передчувань, всього, з чого складається велика проза. Відбулося те, що заподіює нова тема: вона примушує письменника обновити свою мистецьку «зброярню», вилучити з неї вже трохи зужите, відпрацьоване й поповнити її будівельним матеріалом для нового експерименту... Тут ми чи не вперше так чітко бачимо Гончара-педагога, уважного, по-доброму усміхненого для відкритої дитячої душі, водночас вимогливого в своєму гуманізмі". (В. Земляк)

Не одне покоління молодих українців училося за книгами письменника, як треба любити рідну землю. У новій історії України талановите слово Олеся Гончара, його громадська діяльність, чесна й мужня письменницька позиція знайдуть найвище пошанування. Доля письменника, патріарха  української  літератури,  совісті нації,  виписана  в  його  слові,  з  пречистого  духу  якого  він  воздвигнув небосяжний  собор...

Доля  Олеся  Гончара,  світоча  української  нації,  так  зріднена  з долею  України,  як  зріднені  мати  й  син.  Він  прийшов  на  світ,  коли  з любові  й  муки  після  сивих  віків  борні  народжувалася  наша  держава  - Українська  Народна  Республіка.  Він  як  ровесник  її  прожив  з  вірою,  що вона,  хоч  і  була  розіп'ята  на  хресті,  ще  не  вмерла  і  не  вмре.  Він  дожив з  цією  вірою  до  Великодня  її  воскресіння  і  урочисто  вітав  цю  святу годину  на  всенародному  вічі.  Він  як  національний  проводир  до  соборності  України  поклав  на  вівтар  свободи  Матері  серце  і  душу  і відійшов  за  межу  життя  з  синівською  думою,  що  Україна  жива...

 

Цей шов художнього вишивання виконується зверху вниз. З лицьової сторони утворюється шнурочок-плетінка із завитками (ріжками) через кожні чотири нитки піткання. З виворітної сторони утворюються дві паралельні вертикальні пунктирні лінії з рівномірних вертикальних стібків, розділених між собою однією ниткою піткання. Декоративний шнурочок використовують як з'єднувальний оздоблювальний шов. Ним вишивають покрайниці та основні орнаменти, по'єднують в орнаментах з іншими техніками художнього вишивання.

Шов виконується справа наліво. З лицьової сторони утворюються стібки, що перетинаються в одній точці під гострим кутом та імітують колосок. З виворітної сторони посередині шнурочка утворюється горизонтальна лінія у вигляді стебнівки, покрита вертикальними, рівномірними паралельними стібками через всю ширину колосовидного шнурочка. Шнурок в колосок використовується як оздоблювальний, з'єднувальний, самостійний декоративний шов художнього вишивання, і ним виконують роздільні лінії, покрайниці в орнаментах тощо.

 «У лісі, лісі темному…» - наспівував Дмитрик, біжучи зимовою стежкою у лісок, що простягався неподалік його хатини. У тому лісі вовк не ходив, та й лісок був невеликим. Але саме тут Дмитрику було найзатишніше. А ще з минулої весни у хлопчика з’явилася подруга у ліску – маленька ялиночка, яку він посадив своїми руками і дуже її любив та доглядав. От і зараз він біг саме до неї – подивитися як вона зимує, привітатися, погомоніти. Ялиночка ж була чарівною...

(Ірина Мацко)

До свята Різдва недовговічними віконними прикрасами ставали витинанки у вигляді звізд, хрестів, квітів. Часто їх розміщували по вертикалі й горизонталі, утворюючи великий хрест. У наш модернізований час паперовий зимовий декор, перейменований за радянських часів на сніжинки, розквітає також до свята Нового року й зникає перед весною. До зимових свят традиційно вирізують і до сьогодні витинанки-ангели. Їх клеять  на  шибках,  а  можуть  кріпити  на  ниточці  біля  ікон,  дитячих  ліжечок, дверей,  на  книжкових  полицях,  біля  люстри.  Паперовий  ангел,  вирізаний  у 80-х роках ХХ сторіччя, виглядає дуже натуралістично. До різдвяних свят виготовляють також гірлянди з паперу, які компонують з невеликих витинанок. сьогодні їх масово продукують із сучасних яскравих блискучих та міцних матеріалів.