Статті для дітей та батьків

"Старець Григорій засмучено хитав своєю срібною головою:
— Висохли! На камінчик висохли! — повторював, беручи в руку один за одним слоїки, глиняні келишки та горщечки, де мала бути розведена темпера.— Таки дійсно висохли! Всі до одної. Сухі, як серце нерозкаяного грішника! Власне, й не могло бути інакше, бо ж деякі з тих барв були приправлені ще перед роком. Тоді чернець-маляр сягнув по емульсію «іі putrido», що навчився її робити «по заморському способу» від чужоземного майстра. Був той майстер — «пом’яни його, Господи, у володарстві своїм»! — з того предивного міста Веденця, що серед теплого моря на палях дерев’яних поставлене..." (Наталена Королева)

"Одноманітно, розміряно падають краплини води в клепсидрі. Як сльози плачок, найнятих на багатий похорон. Так плаче й клепсидра: без жалю, з самого обов’язку. Іноді між двома стуками крапок вклиниться коротке шкварчання нагорілого гноту на зеленій восковиці: то спалився необачний метелик, принаджений світелком та китицею квітів у відчиненому віконці чернечої келії. І знову запанує непорушна тиша, яку міряє водяний годинник. Пензель отця Олімпія нечутно перелітає з веселково-барвистої палети на велике полотно в дебелих штелюгах. І тільки цей легкий рух стверджує, що білобородий, як віск блідий, монастирський маляр - живе. Живе повно, творчим життям, коли весь монастир спить..." (Наталена Королева)

"Ігумен Теодосій трохи відсунув напівзгорілу, товсту восковицю. І те світло було заяскраве для його келії, бо ж прикрив долонею-дашком очі: "А таки ж знайшов, брате, яка лічива сила вкрита в тому твоєму синенькому горошкові? — спинив свій лагідний погляд, немов огорнув ним дрібну сухорляву постать брата Григорія, що «сіяв зілля та дерева плодовиті плекав» в свойому огородці при Лаврі. Чернець-садівник простяг до ігумена запрацьовану, вузловату на суглобах руку, немов хотів спинити мову найдостойнішого: "Не «горошок», високопреподобний отче! Не горошок: орошок!..." (Наталена Королева)

"Печерський ігумен Антоній тихо стукнув пучками пальців по незастеленому убрусом, небарвленому столі: трапезу закінчено. Братія враз підвелась на рівні, беззвучно відсунула лави й обернулась обличчям до рельєфного образу Богоматері - точної копії тієї «Влахернської Оранти», що прикрашає царгородський фонтан. ..." (Наталена Королева)

"Лягли звалищами Симеонівська та Іванівська церкви, що на Княжій Горі, а сам Кудрявець, як удовиця у шатах, жалобою пошарпаних, журиться, припавши до землі. Нині не всміхнеться на ньому ані одна хатка білесенька. Диму мирного офірою до неба не пустить, дякуючи за хліб-поживу, що посилає їй творець кожного нового дня. Минулись для Києва дні радості. Насунули на нього - Золотоверхого Царгородового суперника - чорні хмари суму та журби.
Щоправда, не піднеслась рука Батиєва на місто Ярославове. Глянув на Київ хан грізний, глянув - і зачудувався красою золотою, що серед смарагдових садів пишалась. І пожалів суворий завойовник руйнувати красу, очам радісну. Дарма що вже орда аж по урвиська зі всіх боків місто облягла, а нові полчища все насували, як лави грізної сарани..." (Наталена Королева)

"- Як дорогоцінну перлу, хоч би й з глибин моря, дістану тебе!.. Дістану! Як пташку, тебе в золоту клітку замкну,— і моєю будеш! Не сховаєшся ти від мене й не втечеш від кохання мого! Чуєш, Анастасіє?.. Голос базилевсового сестрича, Юстиніана, заломився. Гарячий віддих аж палив зблідлу щічку молоденької «зости» — придворної дами, Анастасії. Дівчина мовчки розпачливо боронилась. Нарешті, рвонулась прудкіш і таки вирвалась з юнацьких обіймів. Забувши на непорушні приписи двірського етикету, що наказував при візантійському дворі все помалі, плавкі рухи, Анастасія підхопила обома руками важкі фалди своїх срібноглавових-грезетових шат і щосили гайнула порожньою галереєю..." (Наталена Королева)

"Як хмара, що несе громовицю, тиха й біла сунула лава Святовидових жерців княжим дідинцем. Водслав, верховний жрець, взяв із собою численний супровід навмисне: "Най бачить князь Аскольд-Миколай, що нова віра грецька не зменшила давньоколишньої горливості. Ще стоять на висотах Київських і Перун Срібноголовий, і Святовидова святиня пишна під охороною трьох соток мужів певних, збройних, комонних. Вони і день-денно, і ніч-нічно почесну сторожу при храмі держать". Таж і дари Водславові, й прохання покірні, й умовляння, що таять в собі натяк-пересторогу. Могутніші Стрибожі внуки, як персть земна, людина ж - марна, хоча б і княжим вінцем увінчана..." (Наталена Королева)

"I посватав володар вічної Півночі, Фрости-богатир наймолодшу доньку снігового короля Сніа, чарівну  красуню Мьоль, що вся так і сяяла сніговими блискотками-діамантами»... Свангільд від дитячих літ пам’ятає цю казку, що нині розповідає своїм дітям її заміжня сестра Інгрід. Сидячи біля  вікна, дівчина схилилась своєю золотокосою голівкою над кроснами, але не вишивала: задивилась у білу імлу над сніговими просторами. І зненацька несподіваним сумом стиснулось її серце. Враз по-перше усвідомила: куди б не обертала своє прекрасне личко сестра вікінгів - Кніва, Щека й Хорива, - скрізь встануть перед нею все ті самі хороводи снігових фей з кришталево-блискучими студеними очима..." (Наталена Королева)

"Під молочно-білим небом нерухомо стерпло Чорне море. Немов виріклося назви своєї — лежить, мов дошка каламутно-безбарвна. Безсоняшний паркий день випив фарби та сяйво з неба і з моря, а натомість кинув сіру мерлу спеку. Піт заливає очі гребцям княжих Володимирових кораблів. Втома тяжить оловом на їхні м’язи. Однаково відважна в боях з ворогом чи з розбурханим морем, міцна дружина тривожно вдивляється в обрії: такі умертвлені млавою дні віщують землетрус або злу хуртовину. І не в одній чубатій голові, посивілій в боях, мевою кружляє думка: чи ж гаразд надумав наш князь — хреститись у віру грецьку?..." (Наталена Королева)

"Пливуть в лазурі ночі струмочки пахощів від прив’ялих гірських трав, кипарисів та вкритих тінню троянд.  Достиглими овочами з садів гесперид зриваються в долину з неба і гасять в Понті Евксінському свою тугу по земському щастю. Відгуки далеких голосів линуть з таємниці ночі. А може, ідуть вони ще з тих прадавніх часів, коли Таврія була частиною щасливої Аркадії та ще не відірвалась від улюбленої богами Еллади? Місяць сповиває море опалевою імлою. Мрія стає дійсністю, а Земля - безжурною, як в дні юності світу..." (Наталена Королева)

"Коло рочистих таємних змін завершено: золото нового врожаю впало під серпами женців. Селища подовж  широкого Бористену обвіяні запахом меду й нового зерна. В цім році наближається подвій благословенне осіннє свято: гойний врожай дала мати Земля, що то її прадавні предки богинею Семлею називали, - і мир панує по цілій країні. Старий жрець бога Яса — Ясонь, як того вимагає звичай, рівнозначний із законом, власноручно вимітає святиню  свіжим зеленим дубовим галуззям. Ніхто, крім жерця, не сміє входити до середини храму. Нарід лише відчиненими дверима бачить в глибині храму-божища статую бога, загорнену хмарами офірних димів..." (Наталена Королева)

"Гашта позіхнув. Потягся й правицею обмацав м’язи своєї лівої руки. Оглянув широкі груди, угнув у стані тулуб сюди й туди. Пересвідчився: нема ніже ушкодження, ні в ребрах, ні на ліктях, ні на ступнях. І здивовано похитав головою. Молодий скит не знаходив на собі жодної рани й не відчував найменшої болісті в тілі. А тим часом чувся недужим. Не спалось, хоч трава була під ним м’яка, день теплий..." (Наталена Королева)

Цикл «Легенд старокиївських» було завершено Наталею Королевою на початку 40-х років минулого століття. Це 25 легенд-оповідань, кожне з яких містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Тематично вони поділені на: легенди скіфські, легенди княжої Русі і легенди, пов’язані з Києво-Печерським монастирем. Тут представлені усі 25 легенд-оповідань Наталени Королевої: Аскольдова могила, Скитський скарб, Нерушима стіна, Михайлик, Перунове прокляття, Опойний дим, Таврійська бай, Еклога, Володимирове срібло, Свангільд-князівна,  Путь спасіння, Три Марії, Місячна пряжа, Гостина, З повістей времяних літ,  Похорон, Мелюзина, На Делосі, Шинкарівна, На Ярославовому дворі, Стугна, Кирило Кожум’яка, Біси, Явлена вода, Хрещеник Попа Івана.

Життя прекрасної письменниці, творця рідкісного і дуже складного жанру - філософсько-пригодницької історичної повісті, - Наталени Королевої не може не вражати. Воно, може, комусь нагадає фантастично-пригодницьку арабську казку, але насправді - було тяжким і тривожним, суголосним тим історичним і суспільним катаклізмам, свідком і учасником яких вона була.

Наталена Королева - українська письменниця, актриса, мистецтвознавець. Наталена Андріанівна Королева знайшла в українській літературі свій індивідуальний художній світ, для якого характерний симбіоз східної і західної культур, язичництва і християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візантійського і слов'янського стилів.

"Митцем взагалі може бути тільки
виключно яскрава індивідуальність…"  (Микола Хвильовий)

Поезії для дітей від Володимира Підпалого про тваринний світ: "Кіт", "Підківки", "Лапці", "Німенітниця", "Зозуля", "Лічилка", "Гуси".

 

 

 

 

 

 

"Передзим'я", "Зимовий бір", "Морозний вечір", "Снігурі", "Зайчик", "Пес", "Кожух" - вірші про зиму від українського поета Володимира Підпалого.

Веселі лічилки для дітей від Василя Зайця, Лесі Храпливої-Щур, Володимира Підпалого, Сергія Цушка, Людмили Савчук, Наталії Любиченко, Анатолія Камінчука.

"Віро  Іванівно,  спогадом  перевисаю
В  класну  кімнату,  де  цифри  гудуть,  як  рої...
А  за  вікном  голуба  розтривоженість  маю,
І  в  мене  в  щоденнику  двійка  похмура  стоїть..."

(Борис Олійник)

" І  сірий  зайчик,
 такий  маленький,
 такий...  один.

 І  вовчик-братик,
 і  біла  білка,
 і  хитрий  лис...
 
  Куди  розбіглись..."

(Борис Олійник)