Статті для дітей та батьків

"Я не хотів би ні царських палат,
Ні вертоградів пишно-прохолодних,
Аби у мене був з душею добрий лад,
Щоб не насилував я мислей благородних..."

(Пантелеймон Куліш)

"У сестри моєї тихо
Процвітає сад в ограді.
Кинамон, моя утіха,
Нард, алое в любім саді..."

(Пантелеймон Куліш)

"Був собі колись якийсь-то циган, та такий же то прогіркий п'яниця, що й не приведи господи! Чи є у його яка копійчина, так і несе її у шинк, чи яка жупанина - він і її туди ж пре! А жінка з дітьми, голі й босі, пропадають без хліба. Танцюють-танцюють халяндри, пішовши у Вороніж (бо вони стояли шатром біля Вороніжа), так що ж бо? Народ не дуже заглядується на їх танці, бо вже вони нікому не в дивовижу...." (Пантелеймон Куліш)

 «...Особливе спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитав і третій раз і все-таки не скажу більш нічого як спасибі...» Отак схвально зустрів вихід у світ першого українського історичного роману Тарас Шевченко. У хроніці 1663 року розповідається про претендентів на гетьманську булаву по смерті Богдана Хмельницького. Кошовий отаман Іван Брюховецький та переяславський полковник Яким Сомко менше дбають про долю України, а більше думають про свої власні інтереси...

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 26 липня (7 серпня по н.ст.) 1819 року в містечку Вороніж на Чернігівщині (тепер — Шосткинський район Сумської області) в сім'ї досить заможного землевласника, який претендував на дворянство (лише не мав документів на підтвердження тих претензій), і дочки козацького сотника. Втім, самого Пантелеймона влада визнавала дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в українському письменстві, «одним із корифеїв нашої літератури». Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. Про нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).

"Зима літо годує.

Той взимі голодує, хто літо гайнує.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то й літо було б довше." 

Ці та багато інших українських народних приповідок читайте у цій статті.

Коли Ісусові виповнилось тридцять років і прийшов йому час, вийти до людей, прийшов він на річку Йордан до Іоанна Хрестителя, щоб охреститися. Ісус охрестився і вийшов з води. У цю мить небо розкрилось і явився Дух Божий, що спускався з небес, як голуб, і зійшов на Ісуса. З цього часу Ісус Христос почав своє служіння людям. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях.

 

 

 

В Україні слово коляда має три значення: 1) Коляда — це Різдвяні свята: «Будьте здорові з колядою!» 2) Коляда — це пісня, яка співається під час Різдвяних свят: «Пустіть його до хати, він вам буде коляду співати!» 3) Коляда — це винагорода за величальну пісню: «Он і пан іде, коляду несе: коробка вівса, зверху ковбаса!»  (Олекса Воропай)

 

 

"Сійся, родися, всяка пашниця: жито, пшениця, Ячмінь, овес, гречка, горох, сочевиця, Та на цей новий рік най вам дасть Господь Бог, Щобисьте біди-смутку не знали, В щастю, здоров’ю многі літа проживали, А по смерті царство небесне оглядали. Гаразд вам, мир Божий зо всіма вами! (Новорічне вітання на Гуцульщині)

На Новий рік (за старим стилем) припадає свято Василя, який вважався покровителем землеробства. Ось чому вдосвіта годилося засіяти збіжжям оселі. Здебільшого це робили підлітки.У тих селах, де була церква, засівали після ранкової відправи, а де не було — вдосвіта. Батьки будили своїх синів (традиційно засівали тільки хлопчики, а дівчатка лише щедрували). Зодягшись, дітлахи брали спеціально виплетену рукавицю, наповнювали її житнім чи пшеничним зерном і, ставши перед образами, засівали власну хату. Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» — приносить до хати щастя. За народнім віруванням дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться. На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі — «щоб кури сідали та курчат висиджували»...

 

31 грудня — свято Меланки. Це — новорічний обряд, що залишився нам від наших предків. Зараз він став просто веселою забавою, новорічним маскарадом. Головну роль у ньому грав хлопець, переодягнений у жіночий костюм - Меланка. Він зображував безпорадну господиню, що все робить абияк: б'є посуд, миє піч водою, а лави підмазує глиною, підмітає сміття від порога до середини хати... Так Меланка ходить від хати до хати зі своїм "почотом", до якого входять орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган з цигаркою і чорт з ріжками. Але заходять вони тільки до тих хат, де збираються дівчата, тож їм доводиться питатись у них дозволу зайти пощедрувати. Після веселощів хлопці і дівчата разом сідають до столу.

 

"Не дивниця, що на Різдво метелиця.

Зелене Різдво — білий Великдень.

Краще Різдво тріскуче, ніж пекуче."

(Українські народні приказки)

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вірші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлопці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були свящєнні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження. Деякі з цих віршів  були  очевидно,  частинами  вертепних  драм,  повні  тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувачі віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих  місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Як приклад, надаються кілька різдвяних віршів зі Слобідської України.

У нарисі Олекси Воропая розповідається про історію вертепу на території України, про будову українського вертепу, про «святу» і «народну» частини вертепу.

Колядувати  починають  не  в  усіх  місцевостях  України  одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослужіння. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком. Колядують діти, дорослі парубки та дівчата. а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти.

 

 

 

Перед Різдвом Христовим зустрічають Святий Вечір. Усі чекають, коли зійде вечірня зоря, що має сповістити всім людям про велике чудо — народження Сина Божого. Та ось зоря зійшла і почалося святкування. Різдво — найрадісніша подія для всього народу. За народною традицією вважається: хто до цього дня прийшов очищений — у того добро в цей день примножиться. А хто має гріхи — той може оновитися разом із появою на небі першої Віфлеємської зірки.

 

 

 

З давніх часів в Україні словом і ділом люди створювали у цей день образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. В цей день уся родина має бути вдома; не можна сваритися, і краще помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита — "дідух" — і ставлять його на почесному місті. Зараз замість урочисто прикрашеного "дідуха"  люди прибирають ялинки. Найголовніша урочистість цього вечора — свята вечеря. Вона виготовлена на "новому вогні" з різних плодів землі і символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.

 

Після «Миколая» в селах України вже кожного вечора збиралися  колись  вечорниці.  Спочатку  сходилися  дівчата,  пізніше з’являлись і хлопці. В будні дні на вечорницях  дівчата,  бувало, працюють:  прядуть  починки,  шиють  сорочки  або  вишивають  рушники собі на придане Хлопці ж залицяються до дівчат, розповідають  їм  різну  бувальщину  та  небилиці,  співають  пісень, танцюють - заважають дівчатам працювати. Вечорниці - це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди зближаються, пізнають одне одного і, як наслідок, одружуються.

 

День Святого Андрія Первозваного припадає на 30 листопада. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці — Києва. В  староукраїнському  літописі,  що  датується  ХІІІ  століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідно прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці. сказав до учеників, що були з ним: “Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков”. І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...».