Борис Олійник
ФОРМУЛА
Вірі Іванівні Левкович
Віро Іванівно, спогадом перевисаю
В класну кімнату, де цифри гудуть, як рої...
А за вікном голуба розтривоженість маю,
І в мене в щоденнику двійка похмура стоїть.
Я був нагороджений нею в той ранок по праву
За те, що не взяв Піфагорових гострих вершин.
І сумно зітхала праворуч сусідка білява,
А сонце сміялось, хоч скаргу на нього пиши!
Я плутавсь у формулах, наче в тропічних ліанах,
Я, наче сліпий, натикавсь на кути пірамід,
І всі мінуси мої спроектувалися рано
На вашім обличчі у зморшки до болю прямі.
Ах, Віро Іванівно, гуси ячать над землею,
І роки, мов гуси, зникають за вічний кордон...
А вам уже в коси не личить тендітна лілея,
Й мені вже нелегко зробити в «дев’ятку» кидок,
І наші сини вже шкільну припасовують форму
Під дзвін малиновий нових вересневих світань...
А я ж іще й досі не вивів найважчу формулу:
Як повернуть вам розгублені в класах літа.
За матеріалами: Олійник Б. І. Поезії. Передмова Володимира Моренця. Художник В. Є. Перевальський. Київ. Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986, стор. 38 - 39.