"Вузенькою стежкою ішли два подорожні. По один бік - хлюпотіли хвилі синього моря, по другий - стояли сиві гори. Ішли подорожні вже давно. Вони шукали Красу. Один із них - Людина з Гарячим Серцем, другий - Людина з Холодним Серцем. Людина з Гарячим Серцем глянула на море - і очі її стали захоплені й ласкаві..." (Василь Сухомлинський)
"Є в сухому степу колодязь. Біля колодязя - хатка. В ній живуть дідусь із внуком. Біля колодязя на довгій вірьовці відро. Ідуть подорожні, заїзджають до колодязя, п'ють воду, дякують дідусеві. Стерлась вірьовка, перервалась, упало відро в глибокий колодязь. Немає в дідуся другого відра. Нічим води витягти, щоб попити. День не п' ють води дідусь із онуком, два дні не п' ють. Мучаться від спраги...." (Василь Сухомлинський)
"Настала холодна зима. Запорошило снігом сад. Літають над білим килимом пташки, тривожно пищать, бо нічого їсти. Зробили третьокласники годівницю. Щодня приносять корм — смажене конопляне сім'я, гарбузове та соняшникове насіння. А синичкам — шматочки сальця в сіточках, щоб ворона не вкрала. Завтра неділя. Приносити корм до годівниці випала черга Сергійкові. Він із вечора приготував шматочок сальця, загорнув його в сіточку. У маленький мішечок насипав гарбузового насіння..." (Василь Сухомлинський)
Яків Гончарук, казка "Зайчик-прибивчик"
"... Кілька місяців тому, коли осінь, позолотивши все навколо, таємниче шурхотіла листям, цей зайчик прибився відкілясь до кубла старої зайчихи і став ходити за нею назирці, бо сам боявся не тільки спати, а й вийти у ліс чи в поле, щоб знайти собі якусь їжу. Зайчиха спочатку невдоволено фуркала, тупала на нього задніми ногами, проганяючи... а потім пожаліла: «Пропаде без мене, - подумала. - Як не я, то хто ж його всьому навчить?» Та й назвала невдаху Прибивчиком. "" (Яків Гончарук)
"Жив собі в лісі маленький зайчик. Був він ще молоденький і зовсім, зовсім сіренький. І з того він був дуже задоволений: біжить, бувало, по полю - земля сіра, колосочки жовті мерехтять, не зразу зайчика й побачиш. А зайчик не хотів, щоб його бачили, бо багато ворогів у нього було: і вовк, і лисиця, і сова, і шуліка, і яструб, і ласка, і собаки, і мисливці. Важко було б зайчикові від усіх устерегтися, якби не його сірий кожушок. А то заб'ється він десь під пеньочок - і не видно його, або присяде на городі, капустку хрумає, і ніхто його не бачить. Добре жилося зайчикові влітку - є що поїсти, є де сховатись. Думав він, що так завжди і буде. Аж воно не так!..." (Катерина Перелісна)
Катерина Перелісна, казка "Який місяць?"
"Насипали Туся з Лялею у садочку крихіт для пташок, а самі на ґаночку заховались і дивляться, хто прилетить. Перша прилетіла синьогруда Пташка. Пострибала, пострибала, поїла крихіток і защебетала: "Кві-тень! кві-тень! кві-тень!"... (Катерина Перелісна)
З народної творчості - ігри-забавлянки для маляток: "Кролик", Капустка".
Пропонуємо порозважати своїх малят коротенькими віршиками-забавлянками, що прийшли до нас з народної творчості: "Купалися ластів'ята", "Туп-туп", "Ладки, ладоньки, ладусі", "Ой, з-за лісу, де туман", "Равлик", "Галки-ворони", "Білка ц горішки", "Ой, ти півник-співунець", "Зозуленька", "Кошенятка".
Коротенькі віршики-потішки від відомого українського поета Анатолія Камінчука: "В капусти - іменини", "Чики-брики", "Їхав равлик","Автомобіль", "Вершник", "Комарики товчуть мак", "На одну сороку", "Хміль і джміль", "Де ходив журавель", "Я - кульбаба, ти - кульдід", "Трамвайчик", "Автобус".
Християни всього світу 6 грудня відзначають свято на честь Святителя Миколи, архієпископа Світ Лікійських, чудотворця — одного з самих шанованих у всьому світі святих. Святитель Микола жив в III — IV віках і прославився як великий угодник Божий, тому в народі його зазвичай називають Миколою Угодником. Християни вірять, що і до цього дня він здійснює безліч чудес людям, що в допомогу моляться йому. Крім того, святий Миколай вважається покровителем усіх мандрівників.
Віршики-скоромовки від Анатолія Камінчука: "Капелюх", "Кріп", "Про вовка промовка", "Млин", "Чечір-вечір", "Овес", "Рак", "Привіт від кавуна", "Оляпка", "За просікою - проліски", "Дядько конюх", "Рома робить раму", "Дощ-косарик", "У сороки морока", "Поїзд", "Пасовище", "Кит і кіт".
Веселі дитячі віршики про тваринок Анатолія Камінчука: "Єноти", "Їжачок", "Де сіно?", "У рудої білочки", "Кіт Мурсій", "Сміхота", "Хто це там у степу?", "Метро", "Піжмурки", "Борсуки", "Цапок", "Автомобіль", "Де ходив журавель", "Автобус", "Ведмежі сни", "Кит і кіт", "Дружна сімейка".
Короткі дитячі віршики про птахів Анатолія Камінчука: "Дятликова школа", "Соловейко", "Ремез", "Синеньке яєчко", "Очерет", "Шпак пита у півня", "Жайвір", "Павич", "Півникове горе", "Де ходив журавель".
"Півники", "Барвіночку синьоокий", "Котики вербові", "Квасолини", "Вусаті ячмені", "Гречка", "Любисток", "Вишенька", "Жолудець", "Баштан" - короткі дитячі віршики про різні рослини Анатолія Камінчука.
Читайте коротенькі віршики про діточок від Анатолія Камінчука та Степана Олійника.
Читайте коротенькі дитячі віршики про зиму від Анатолія Камінчука: "Забарилася зима", "Зима", "Стало біло-біло", "Сніг іде густий", "Баба Віхола", "Русак і біляк", "Годівнички", "Усі дерева в інеї", "Ожеледиця", "Хуртовина", "Ведмежі сни", "Гукає сич", "Горобчик", "Спи, сонечко, спи", "Півникове горе", "Я - кульбаба, ти - кульдід".
Віршики про осінь від Анатолія Камінчука
Дивіться коротенькі дитячі віршики від Анатолій Камінчука про осінь: "Щиглики", "Борщик з грибами", "Листопад", "Капітон Капітонович", "Лісові дарунки", "Сойка садить жолудці", "Не барись", "Вербова розмова", "Останній листочок", "Осине сіно", "Вечоре-дрімайлику".
Коротенькі дитячі віршики Анатолія Камінчука про літо:
"Бджілка весело літає",
"Бджілки летять",
"Дзвоники,
"Колосок проснувся",
"Криниця",
"Річка Здвиж",
"Розкажи нам, колосе",
"Світлячок".
"Льодихід", "Ластівка", "Береза розвивається", "Березень як зайчик", "Квітникарка" - коротенькі весняні віршики Анатолія Камінчука.
Марія Пономаренко, "Зимова казка"
"Вже осінь пішла собі спочивати, а зима чомусь барилася. Принишклий ліс ще тільки дрімав, адже не міг заснути, бо не було в нього теплої снігової ковдри. Нелегко й звірятам. Ніяк не міг зігрітись у своїй постельці їжачок Голочка, мерзлякувато тулилося до теплого маминого боку ведмежа Ласунчик, та найгірше зайчикам Буханчику й Стрибайчику. Саме поскидали вони свої сіренькі кожушки та повдягали сніжно-білі. А як вийдеш у них зі своїх хатинок, коли біле так далеко видно?.." (Марія Пономаренко)
