Статті для дітей та батьків

Сортувати:    За датою    За розділами

Микола Вінграновський, Скіфська колискова"Колесо котить себе.
В голосі колеса сухо.
Степ даленіє в рябе,
Дихає спеченим духом..,"

(Микола Вінграновський)

Микола Вінграновський, Величальна колискова

"Ще імені твого не знають солов'ї,
Ще імені твого не чули квіти,
І літо, і сніги, і літечка твої
Тобі не поспішають прилетіти..."

(Микола Вінграновський)

Микола Вінграновський, колисковіПоезії  Миколи Вінграновського: "Перша колискова", "Величальна колискова", "Скіфська колискова", "Новорічна колискова", "Приспало просо просеня".

Микола Вінграновський, Перша колискова"Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока.
В теплих снах ідyть в поля жита,
І зоря над ними йде висока."
(Микола Вінграновський)

Микола ВінграновськийДіти для Вінграновського — не просто тема. Це й особливе ставлення до життя, внутрішньо близьке йому. Не випадково, мабуть, він з великою радістю писав вірші для дітей і про дітей. І в них, може, найбільше був собою. Бо сягав тієї свободи самовираження, яка є тільки в дитинстві і яку згодом людина неминуче втрачає.

Вірші-смішинки Грицька БойкаВірші-смішинки Грицька Бойка: "Змагання", "Де Іванко?", "Пояснила", "Якби", "Як невдаха виступав", "Провалився по коліна", "Друге місце", "Швидко відповів", "Підслухана розмова", "Теж саме", "Хто гарно співав?", "Чи можна?", "«Некультурні» хазяї", "Чому Тимко подряпаний?", "Гралася в долонечки".

Смішинки-веселинки Грицька БойкаЙого смішинки про малят і звірят, шкільні й спортивні веселинки, скоромовки-спотиканки, загадки адресовані тим, хто цінує гостре, влучне слово, любить і розуміє гумор, уміє покепкувати не тільки з когось, а й із себе самого.

 

Грицько Бойко, вірші-смішинки Провалився по коліна, Друге місцеЧитаймо зимові вірші Грицька Бойка: "Провалився по коліна", "Друге місце", "На санчатах", "Снігобуд", "Зимова пісенька", "Морозець".

Зимові вірші Катерини ПерелісноїВірші про зиму від Катнрини Перелісної: "Моя ялиночка", "Ой матусенько, скажи", "Колядка", "Коляда", "Щедрівка", "Сніжинки", "Саночки", "Ковзани", "Рукавиці", "Мороз", "Пожалійте", "Снігова баба", "Бідний зайчик", "Покупались", "Чижик", "Сердитий вітер", "Для потішечки", "Візерунки", "Слідки", "Снігу, білий сніжку", "Сніжок", "Мороз", "Віхола", "Бабине горе", "Господиня Ква", "Кінець зимі".

"Людина — невичерпне ціле (моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне, творче), і знайти форми розкриття, вираження, розвитку цього цілого тільки в одному колективі, через обмежені можливості організації відносин між членами цього колективу, — завдання нездійсненне. Так, первинний колектив класу не може бути єдиною формою об’єднання, в межах якого розв’язувалися б завдання всебічного розвитку особистості. В одного вихованця інтерес до вивчення математики, другий — захоплений біологією, третій — літературою, четвертий — технічною творчістю. У кожного, крім того, є ще одне або кілька захоплень: музика, малювання, різьба по дереву і т. д. У міру наближення до зрілості нахил, що розвивається в окремих вихованців, вимагає своєї діяльності, зовсім не схожої на діяльність інших..." (Василь Сухомлинський)

"Колектив — дитячий, підлітковий, юнацький — дуже складна єдність. Це річка, яка живиться тисячами струмків. Колектив створюється поступово, крок за кроком. Тридцять два роки я спостерігаю життя першокласників, не одне покоління маленьких дітей учив від І до IV класу, і в мене, гадаю, є право сказати, що протягом якогось періоду після того, як діти переступили шкільний поріг, у класі ще нема і бути не може того, що ми вкладаємо в поняття колектив. Колектив створюється поступово. І мені здаються наївними твердження про те, що головне, на чому тримається колектив, — це вимогливість і система організаційних залежностей. Вимогливість, відповідальність, підкорення і керівництво, — це дуже важливі основи, на яких тримається колектив, але без інших, таких же важливих основ колективу нема й бути не може. Марними виявляються на практиці сподівання деяких вихователів на те, що колектив буде готовим, якщо вибрати з учнів керівників, розподілити обов’язки, поставити вимоги. Взагалі в такій надзвичайно складній духовній спільності, як шкільний колектив, недопустима абсолютизація якогось одного елемента. Нетерпимі універсалізація і категоричність: ось так — тільки добре, а так — тільки погано. Колектив — це не щось таке, яке з’являється невідомо звідки. Колектив — це творіння педагога. У колективі, як у краплі води, відбиваються виховні ідеали педагога, його світогляд..." (Василь Сухомлинський)

"Я твердо переконаний, що найсильнішим, наймогутнішим стимулом, який спонукає дитину до свідомої, старанної розумової праці, є олюднювання її розумової діяльності, облагороджування її бажанням принести радість дорогим рідним людям — мамі, татові... Якщо ви хочете, щоб дитині хотілося добре вчитися, і цим вона прагнула приносити радість матері й батькові, бережіть, плекайте, розвивайте в неї почуття гордості трудівника. Це означає, що дитина має бачити, переживати свої успіхи в навчанні. Не допускайте, щоб дитина переживала безвихідну гіркоту відставання, якусь свою неповноцінність. Оптимізм, віра дитини в свої сили — це та міцна нитка, яка пов’язує школу і сім’ю; це магніт, що приваблює матір і батька до школи. Зруйноване оптимістичне світосприймання дитини — це означає, що між школою і сім’єю споруджена кам’яна стіна..." (Василь Сухомлинський)

"Усе, про що тут ітиме мова, — це спільна робота педагога і батьків. І ми говоритимемо про виховання не тільки тих дітей, які в сім’ї позбавлені сердечного, турботливого, душевного ставлення батьків, а про морально-емоційне виховання всіх дітей. Учити дитину бачити, розуміти, відчувати серцем людей — це, мабуть, квітка в садку, яка найтонше пахне, ім’я цій квітці — виховання почуттів. Наша любов до дітей має бути такою, щоб у дитини пробуджувалася чутливість серця до навколишнього світу, до всього, що створює людина, що служить людині, і, звичайно, насамперед до самої людини. Я твердо переконаний, що виховання людського благородства в дитячому серці починається з олюднення його ставлення до людей, одухотворення цього ставлення чистими, піднесеними почуттями поваги до людини і передусім поваги до матері. й батька..." (Василь Сухомлинський)

"Ми прагнемо того, щоб у материнській школі в дитини виховувалося ніжне, чутливе, чуйне серце. Щоб дитина пізнавала навколишній світ не тільки розумом, а й серцем. Щоб дитина брала близько до серця і те, що хтось зламав гілку на дереві, і те, що маленьке пташеня випало з гнізда й безпорадно борсається в траві, і те, що в саду з’явилося невідомо ким викинуте нічиє кошеня. Ми не одну годину присвячуємо розповідям батькові й матері, як практично створити умови для такого самопрояву дитини, щоб вона завжди, коли це треба, виявила своє співчуття, когось пожаліла, когось приголубила, когось захистила, про когось турбувалася, комусь віддавала своє серце, за чимось горювала, через щось перестраждала. Мова йде, мій друже, про найтонші різці майстрів-скульпторів — матері й батька, про наймайстерніші їх руки. Пропрацювавши третину століття в школі, я переконався, що починати виховувати почуття тільки тоді, коли дитина вже прийшла до школи, доторкатися мені, педагогові, до незайманого ні матір’ю, ні батьком мармуру — пізно. Якщо в сім’ї дитина не дістала емоційного виховання, вона не може пізнавати світ і сприймати слово вихователя серцем, їй буде доступний логічний зміст того, що вона чує, читає,— а емоційний, душевний підтекст для неї виявиться недоступним..." (Василь Сухомлинський)

"У процесі виховання людської особистості діє багато сил, до яких передусім належать: по-перше, сім’я, а в сім’ї найтонший і наймудріший скульптор — мати; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями, з його мудрістю, знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький) з усією його могутньою силою виховного впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа вихованця, тобто його самовиховання; по-п’яте, духовне життя вихованця в світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей — я маю на увазі передусім книжку; по-шосте, зовсім непередбачені скульптори (підліток, з яким ваш вихованець подружив на вулиці; родич чи близький знайомий, який приїхав на тиждень у гості й полонив маленьку людину на все життя радіотехнікою чи мріями про зоряні світи). Якби всі ці скульптори-вихователі завжди діяли як добре злагоджений симфонічний оркестр, як легко розв’язувалося б багато проблем, на яких часто схрещуються й ламаються педагогічні мечі й списи!.." (Василь Сухомлинський)

"Історичний процес розвитку людини склався так, що найрозумніші трудові операції, які пов’язані з думкою і несуть думку «на кінчиках пальців», виконуються правою рукою. Ліва рука під час творчих трудових процесів відіграє допоміжну роль. Правою рукою ми тримаємо інструмент, у правій руці в нас — ручка й олівець, права рука художника створює безсмертний твір живопису. Правої руки людині досить для того, щоб піднятися на ті вершини інтелектуальної культури, яких вона досягла. Але трудова майстерність, мистецтво праці, розум окремих особистостей розвивались би незрівнянно швидше, якби найтонші трудові рухи, освоєні в усіх людей тільки правою рукою, були б і в лівої руки. Йдеться тут не тільки ще про одну передумову трудового виховання. Між рукою і мозком — багато зв’язків, які діють двосторонньо — рука розвиває мозок, творячи його мудрість; мозок розвиває руку, роблячи її розумним інструментом творчості, знаряддям і дзеркалом думки..." (Василь Сухомлинський)

"Зубріння завжди шкідливе, але особливо неприпустиме воно в отроцтві та юнацькому віці. У ці роки зубріння породжує інфантильність — зберігає властивості дитячого віку в дорослих людей, притуплює їхній розумовий розвиток, затримує формування здібностей і нахилів. Дітищем зубріння є одне із зловісних породжень — школярство. Це по суті перенесення в середовище підлітків і юнаків методів і способів, характерних для виховання малят. Це інфантильність розуму в поєднанні із спробами опанувати серйозний науковий матеріал. Це відрив знань від життєвої практики, обмеженість сфери інтелектуальної й суспільної діяльності. Однією з головних причин цього великого лиха є те, що підлітки, юнаки й дівчата, так само засвоюють знання, як і малята: заучують порціями матеріал підручника з тим, щоб потім порціями ж і «викласти» свої знання вчителеві й дістати оцінку. Гіпертрофія довільного запам’ятовування просто обезглузджує людину..." (Василь Сухомлинський)

"Виховання пам’яті — також одна з гострих проблем шкільної практики. Мабуть, у кожного з нас опускалися руки перед дитиною з «дірявою» пам’яттю: сьогодні вона запам’ятала, а завтра забула. Поради і рекомендації відносно виховання пам’яті, які я спробую дати, ґрунтуються на емпіричних даних, на досвіді. Чим більше знань, здобутих власними зусиллями, напруженням волі, чим глибше зачепило логічне пізнання емоційну сферу учня, тим міцніша пам’ять, тим у чіткішому порядку, стрункіше укладаються нові знання в свідомості. Перед тим як почати запам’ятовувати, дитина має пройти школу мислення, про яку я говорив. Чим складніші й важчі завдання постають перед пам’яттю, тим кропіткішим має бути виховання мислення, думки, розумових здібностей..." (Василь Сухомлинський)

"Як розвивати розум учня, поглиблювати його інтелект — на мій погляд, це одна з найгостріших, не досить опрацьованих проблем шкільного виховання взагалі. Дати знання — це лише один бік розумового виховання, і його не можна розглядати без іншого — формування, розвитку розумових сил. Розвиток думки й розумових сил — це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів — усунення уповільненості мислення. Як показав багаторічний досвід, необхідні спеціальні уроки мислення, їх треба проводити час від часу вже в дошкільний період. З початком занять у першому класі уроки мислення стають частиною розумового виховання. Урок мислення — це і живе, безпосереднє сприймання образів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, і логічний аналіз, здобування знань, розумові вправи, знаходження причин і наслідків..." (Василь Сухомлинський)

"Єдиним засобом виховання уважності є вплив на думку, і наочність лише тією мірою сприяє розвитку і поглибленню уважності, якою вона стимулює процес мислення. Наочний образ предмета може сам по собі привернути увагу на тривалий час, але мета застосування наочності полягає зовсім не в тому, щоб на весь урок привернути увагу учня, — наочність приноситься на урок для того, щоб на якомусь етапі пізнання діти відволікались від образу, перейшли в думці до узагальнюючої істини, закономірності... Застосування засобів наочності вимагає великої науково-педагогічної підготовленості учителя, знання психології дитини, підлітка, юнака, знання процесу оволодіння знанням..." (Василь Сухомлинський)


Всього:
5466
На початок
Попередня
Поточна сторінка: 253
248   249   250   251   252   253   254   255   256   257   258  
Наступна
В кінець
Топ-теми