В яких випадках можна опустити артиклі?
Вершиною прози Івана Франка є повість «Boa constrictor» (1878 р.). У ній автором уперше відображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомості. Вперше повість надруковано в журналі «Громадський друг» (1878, № 2) та збірках «Дзвін» і «Молот». У 1884 році повість вийшла окремим виданням під назвою: "Boa constrictor. Повість Івана Франка." На нашому сайті повість «Boa constrictor» подається за виданням 1884 року.
Іван Франко, "Сойчине крило" (новела)
"Завтра Новий рік і заразом сорокові роковини моїх уродин. Подвійний празник. А бодай подвійний пам'ятковий день. І я надумав стрітити його незвичайно, празнично. Ха, ха, ха! Празнично! Що таке празничне стрічання Нового року? Шумне товариство, молоді жіночі голоси, мов срібні дзвоники. Старші панове гудуть, мов дуби в теплому вітрі. Світло салону. Звуки фортеп'яна. Хор, пісні, сола... Декламація, брава, оплески. Жарти. «Кришталева чаша, срібная криш...» Наближається північ. Починає бити дванадцята....." (Іван Франко)
"Я декадент? Се новина для мене!
Ти взяв один з мого життя момент,
І слово темне підшукав та вчене,
І Русі возвістив: «Ось декадент!»..."(Іван франко)
"Розвивайся ти, високий дубе,
Весна красна буде!
Розпадуться пута віковії,
Прокинуться люди..."
(Іван Франко)
"Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив..."(Іван Франко)
"Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!.."(Іван Франко)
"Вічний революціонер –
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю, –
Він живе, він ще не вмер..."(Іван Франко)
Степан Васильченко, повість "Талант"
"Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне. Тихо в моїй кімнаті. Вікно в сад стоїть одчинене, і рине в його повітря, чисте й холодне, дише, як вино. Зверху по стіні блукають од далеких хмар рожево-зеленяві тіні. Сиджу, зігнувшись над своєю торбою-мандрівницею, похапцем різне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрібне писання, - суворо шелестять у руках папери, ніби псалтир над мертвим. Листи, що забув уже од кого, щоденника якогось обірваний шматок... Вірші... зелені, зелені, як рута..." (Степан Васильченко)
У повісті Степана Васильченка йдеться про те, як три товариші - Валер’ян Ліщина, Вітя Барановський, Кость Ясінський, учні київської трудової школи, - вирушають пішки в подорож на село до своїх шкільних товаришів - Василя й Насті Бондарів. Спільна мета, подорожні пригоди, вагання, сумніви і щасливий кінець мандрів єднають їх у міцне товариство. А найбільше єднає їх праця, до якої вони беруться в селі, щоб допомогти Василеві й Насті, вдові Марині...
Степан Васильович Васильченко (Панасенко) народився 8 січня 1879 року в містечку Ічня на Чернігівщині в бідній сім'ї ремісника. Трудова атмосфера, в якій зростав Васильченко, навчання в Коростишівській семінарії та Глухівському учительському інституті напередодні й у часи революційних подій 1905 року, “неспокійна”, за його висловом, праця “неблагонадійного” вчителя в сільських школах на Київщині та Полтавщині, а також посилений інтерес до народної творчості, до поезії Шевченка, світової класики, - все це сприяло збагаченню життєвого і мистецького досвіду майбутнього письменника....
Творчість Степана Васильченка
Класик української літератури Степан Васильченко – письменник-гуманіст, чудовий оповідач і художник слова. Його твори приперчені доброзичливим гумором, часто мають несподівані закінчення, стилістично вишукані й водночас прості. Про кого б не розповідав автор – дітей чи дорослих – вони про любов і доброту, матеріальну скруту й духовне багатство, високі поривання, про справжні чесноти людини...
"Забула внучка в баби черевички...
Дитячим сміхом бризнувши в зело,
За повелінням вікової звички
Перекотилось літо за село..."(Станіслав Чернілевський)
"Теплота родинного інтиму.
Ще на шибах досвіток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив’язала до небес..."(Станіслав Чернілевський)
"Нахлине злива. Перемочить
І валуни на шлях знесе.
Усе живе перетолочить
І позамулює усе..."
(Станіслав Чернілевський)
"За перевалом болів і досад,
За рядом зрад, що тяли серце чуле,
Не треба повертатися назад,
Не треба озиратись на минуле..."(Станіслав Чернілевський)
Станіслав Чернілевський — український поет, кіносценарист, кінооператор, режисер кінодубляжів українською мовою, автор збірки «Рушник землі»; кіносценаріїв: «Грамотний», «Просвітлої дороги свічка чорна»; лауреат премії імені Василя Симоненка.
"Квітень. Свято. Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках - водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння..." (Спиридон Черкасенко)
Спиридон Черкасенко. Твори
Спиридон Черкасенко (1876 - 1940) за фахом - учитель, тож і не дивно, що перші його твори про дітей і для дітей. Доля письменника надзвичайно цікава: спочатку Херсонщина, де зростав, потім, здобувши вчительську освіту, - Катеринославщина й Донбас, далі - Київ, Ужгород і, нарешті, Прага, яка стане для письменника останнім притулком на землі.
