Статті для дітей та батьків

"Був собі чоловік та жінка. Були вони люди заможненькі, усього в їх доволі: і поля, і скотинки, і худоби, і хата простора з садочком і левадою. Послав їм Господь на втіху одного тільки синка - Павлусем звали. Та вже ж і шанували, і пестували вони того одинчика! Не так батько, як мати. І що то вже за мати була! Між матірками - навдивовижу мати! Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона ще возилася з ним, як з маненькою дитинкою..." (Олекса Стороженко)

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року у селі Лісогори Чернігівської області в родині дрібного поміщика. Дитинство майбутнього письменника минуло на Полтавщині...

Олекса Петрович Стороженко походив із старовинного козацького роду, був хоробрим офіцером і мудрим чиновником. Служба кидала його по різних куточках України. Але всюду він збирав народні бувальщини, оповіді, казки. Закоханість письменника у минуле нашого народу, в його побут, а також талант зробили, врешті, чудовий сплав. З-під пера Стороженка виходили романтичні легенди, фантастичні казки і побутові оповідання, що давали можливість відчути аромат українського слова, овіяного століттями.

 

Малий хлопчик запитав маму, що таке щастя. Мати, не знаючи, як пояснити, говорила дитині, що то доля, такий гарний цвіт, який важко дістати, але від нього на серці робиться мирно й весело...

"Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне. Ніхто з людей не заглядав туди. О, люди, - це дуже цікаві сотворіння! Мишка боялася людей..." (Борис Лепкий)

Народився Богдан Теодор Нестор Лепкий 4 листопада 1872 року на хуторі Кривенький Чортківського району Тернопільської області. Брат Левка і Миколи Лепких. Батько Лева Ростислава Лепкого. Дитинство Богдана минуло у селі Крегулець...

Богдан Теодор Нестор Лепкий - одна з вершинних постатей в історії українського красного письменства і культури, розвою національного духу, гордість народу. Це - видатний поет, прозаїк, критик, видавець, перекладач, історик літератури, літературознавець, громадсько-культурний діяч, художник, публіцист.

"Я  губ  твоїх  дихання  п’ю,
як  промінь  сонця  —  роси  ранні,
і  у  очей  твоїх  сіянні
я  бачу  душу  всю  твою..."

(Володимир Сосюра)

"Проклятий  крук  тебе  терзає,
і  кров  із  серця  п’є  змія.
Я  так  люблю  тебе,  мій  краю,
Вкраїно  змучена  моя!.."

(Володимир Сосюра)

"Весняний  сад, квітки  барвисті,
пісні  пташині  в  вишині,
і  ти  —  у  сяйві  і  намисті,
подібна  сонцю  і  весні..."
(Володимир Сосюра)

"Перлами, росою, сонцем, далиною
вмиється  земля.
Квітами,  намистом,  буйним  зелен-листом
зацвітуть  поля..."

(Володимир Сосюра)

"О, знаєм  ми,  що  так  не  буде.
А  зараз  день,  їй  день  поблід,
і  тяжко  гупають  у  груди
удари  кованих  чобіт..."

(Володимир Сосюра)

"Ні  сміху,  ні  співів,  мій  друже,  не  треба,
хай  слово  багнетом  сія!
Палають  міста  під  ударами  з  неба,
горить  Україна  моя..."
(Володимир Сосюра)

"Падав  сніг,  ласкавий  і  лапатий,
обнімав  нас,  крилами  немов...
І  хотілось  вічно  так  стояти...
Перший  сніг  і  першая  любов..."

(Володимир Сосюра)

"Моя  любов, як пісні дужі крила
в  росі  світань  над  шумами  дібров...
Як  моря  даль,  що  душу  полонила,
моя  любов..."
(Володимир Сосюра)

"Люблю  я  слухати  у  полі
пісні  дівочі  на  зорі,
коли  гіллям  своїм  тополі
хмарки  торкають  угорі..."
(Володимир Сосюра)

"Я  жду  тебе,  я  кличу,  літо!
Тобі  пісень  моїх  слова.
Люблю,  коли  в  вікно  розкрите
шумлять  безжурно  дерева..."
(Володимир Сосюра)

"Як  не  любити  рідну  мову
І  як її  не  берегти,
коли  із  нею  в  даль  грозову
ми  йшли  на  бій  -  і  я,  і  ти..."

(Володимир Сосюра)

"Я знаю силу слова -
воно гострiш штика
i швидше навiть кулi,
не тiльки лiтака..."

(Володимир Сосюра)

"... Це - матері  мова.  Я  звуки  твої
Люблю,  наче  очі  дитини...
О мова  вкраїнська!..  Хто  любить  її,
Той  любить  мою  Україну."

(Володимир Сосюра)