Життєвий шлях Івана Нечуй-Левицького (коротко)



ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ. КОРОТКА БІОГРАФІЯ

(1838 - 1918)

 

"Іван  Левицький — се  великий  артист (митець)  зору,  се  колосальне, усеобіймаюче око України." (Іван Франко)

 

Іван Нечуй-Левицький, коротка біографія

На початку XX століття кияни часто могли бачити невисокого сивого дідуся, який із ціпком у руці надвечір прогулювався Хрещатиком чи милувався схилами Дніпра. І мало хто знав, що це видатний український письменник Іван Нечуй-Левицький.
Початок його літературної діяльності припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку письменника - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей.

Народився Іван Семенович Левицький (Нечуй — літературний псевдонім) 25 листопада 1838 року у мальовничому містечку Стеблеві на Черкащині в родині священика. Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей. Проте ця школа проіснувала недовго. Пан-управитель закрив її, пояснюючи це тим, що не буде кому працювати на полі, якщо всі мужики стануть грамотними.
Дитинство майбутнього письменника нічим не відрізнялося від дитинства інших дітей, хіба що в нього була няня, стара селянка Мотря. Вона співала йому пісні, розповідала про народні звичаї. Мама, весела й балакуча жінка, присвятила своє життя вихованню дітей: крім Івася, у сім'ї було ще дві пари близнят.
Коли Іванові минуло сім років, його відвезли на науку в Богуславське духовне училище. Умови навчання у бурсі були важкими, дисципліна — строгою. Багато дітей не витримувало й утікало, однак батьки повертали їх назад. Та й учителі були різні. На все життя Іван запам'ятав учителя географії Креховського, який зоряними вечорами показував учням систему небесних тіл, а також Чорняка й Лихнякевича, котрі не тільки добре викладали свій предмет, а ще й поважали та любили учнів. А от про інспектора Страхова Іван Нечуй-Левицький згодом згадував: «Він у суботу після уроків викликав провинників у широкий коридор, ставив їх рядком, брав лозу в цензора і сам "давав палі..." Менші школярі кричали на все горло. Усей довгий рядок заливався слізьми. Решта мучеників по одчинених класах слухали ті крики...» Якщо ж хтось із учнів розмовляв рідною мовою, то йому на шию вішали табличку з написом: «За мужичі слова».
Після закінчення училища Іван Семенович продовжив навчання у семінарії, а потім — у Київській духовній академії. Але допитливому юнакові було мало знань, отриманих на заняттях. Він самостійно вивчав німецьку й французьку мови, знайомився з творчістю Марка Вовчка, Гоголя, Пушкіна, Сервантеса і, особливо, Шевченка, якого любив ще з дитинства.
Отримавши звання магістра богослов'я, Іван Семенович не захотів бути священиком, а вибрав шлях викладача російської словесності (української тоді не викладали). Двадцять п'ять років віддав Нечуй-Левицький педагогічній праці. Працював в Полтавській духовній семінарії (1865-1866), у гімназіях польських міст Каліша (1866) і Сєдлеця (1867-1873), у Кишинівській гімназії (1873-1885). Він мав неабиякий вплив на молодь, пояснював учням, серед яких було чимало українців, що минуле народу не слід забувати. Саме в цей період під прибраним  ім’ям  "Нечуй  І."  Іван Левицький  розпочав  літературну  діяльність:
друкує  перші  твори  у  львівському  журналі «Правда» («Дві  московки», «Рибалка  Панас  Круть», «Причепа»).  Кращі  здобутки  письменника припадають на 70—80-і роки XIX ст.: роман «Хмари», повісті «Микола Джеря», «Кайдашева  сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські  батюшки  та матушки».
У 1885 році письменник виходить на пенсію й оселяється у Києві. Тут він цілковито присвячує себе літературній діяльності. У 80-90-х роках XIX століття з’являються  друком  оповідання «Афонський  пройдисвіт», казка «Скривджені  і  нескривджені»,  повість «Поміжворогами».
Напочатку XX сторіччя у творчості Івана Левицького переважають статті, рецензії, нариси.  У 1899-1914 роках Іван Левицький  здійснив 8-томне  видання  своїх творів.
Він також завершив задуманий Тарасом Шевченком і зроблений Пантелеймоном Кулішем перший переклад Святого Письма українською мовою. Уся його творчість свідчить про глибокий патріотизм письменника. Йому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.
Помер  Іван Нечуй-Левицький  на 80-му  році  життя  у 1918 році  під  час революційної  руїни  в  будинку  для  перестарілих,  самотній,  у  голоді  й холоді. Похований на Байковому цвинтарі в Києві.
Сучасники високо цінували талант Івана Нечуя-Левицького. Панас Мирний порівнював його з великим музикою, що «на чудовій скрипці грає і своєю грою вражає думку і серце», а Іван Франко називав «всеобіймаючим оком України».
 
За матеріалами: Шабельникова Л.П. Українська література. Підручник для 5 класу. Київ, Видавництво "Грамота", 2005, стор. 196 - 197.

 

 

Твори Івана Нечуя-Левицького на нашому сайті:

Іван Нечуй-Левицький, твори і коротка біографія

Іван Нечуй-Левицький, твори і коротка біографіяПочаток літературної діяльності Івана Семеновича Нечуй-Левицького припав на ті роки, коли писати українською мовою було заборонено. Письменник згадував, що про його літературні спроби рідною мовою, підписані псевдонімом «І. Нечуй», не знали навіть товариші, з якими він жив на одній квартирі, не знав і батько. У доробку Івана Левицького - романи, повісті, драматичні твори, оповідання та казки для дітей. Уся творчість письменника свідчить про його глибокий патріотизм. Івану Нечуй-Левицькому була дорога історія рідного народу, його самобутність, Йому боліла втрачена воля і приниження національної гідності.


Останні коментарі до сторінки
«Життєвий шлях Івана Нечуй-Левицького (коротко)»:
Денис , 2019-09-19 00:20:20, #
Лесь Маланка , 2019-09-19 00:59:42, #
Оновити список коментарів
Всьго відгуків: 2     + Додати коментар
Топ-теми